Реферат: Транспортна система України 4
9
81
98
84
106
89
115
102
В Україні розвинуті всі види сучасного транспорту. Загальний вантажообіг їх близько 500 млрд т/км., частка окремих з них у пасажирообігу відображена у таблиці(млрд.пасажиро-км).
1985 | 1990 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | |
Залізничний Морський Річковий Автомобільний Авіаційний Трамвай Тролейбусний Метрополітенний | 67,0 1,4 0,6 86,7 12,5 11,0 16,4 5,1 | 76,0 1,1 0,6 90,3 16,1 13,0 21,0 4,4 | 63,8 0,5 0,1 34,8 3,3 5,3 8,8 3,6 | 59,1 0,3 0,0 34,8 2,9 5,1 10,4 3,5 | 54,5 0,1 0,0 27,3 2,4 8,2 15,5 3,3 | 49,9 0,1 0,0 26,3 2,1 9,4 17,7 4,4 |
В пасажирообігу значно зросла питома вага автомобільного та повітряного, помітно зросла роль водних видів транспорту.
Такі зміни зумовлені, значною мірою, виробничими особливостями окремих галузей транспортного комплексу. Переваги залізничного транспорту полягають в тому, що залізниці можна прокладати у буть-якому напрямку. Він забезпечує швидкий і регулярний рух незалежно від пори року .Залізничний транспорт України посідає перше місце за вантажообігом(29%) і друге за пасажирообігом(75%). Експлуатаційна довжина залізниць загального користування дорівнює близько 23 тис.км. Перша залізниця (Львів - Перемишль) побудована у 1861 році. У 1865 році прокладено залізницю Одеса – Балта, яка, пізніше, продовжена до Кременчука. До 1913 року довжина залізничних магістралей була близько 16 тис.км.
З 30-х років розпочато електрофікацію залізниць. Зараз найважливіші з них електрофіковано, що становить третину від загальної довжини всіх залізниць. Середня густота залізниць України становить 38 км на 1000 км2 ; у Донбасі – 52 км на 1000 км2 , а на півдні – 27 км на 1000 км2 .
Для залізничного транспорту характерна масовість і порівняно низька собівартість перевезень. До недоліків його слід віднести низьку маневреність, необхідність додаткових робіт при довезенні вантажів іншими видами транспорту, а також досить високу вартість прокладання залізниць.
Для автомобільного транспорту характерна висока маневреність, що робить вигідним його використання на коротких відстаннях. Трубопровідний забезпечує транспортування рідких і газоподібних вантажів, має найнижчу собівартість перевезень.
Морський транспорт таж характеризується малою собівартістю транспортування. Негативним для його використання є порівняно невелика швидкість переміщення та залежність від умовних умов. Розрізняють перевезення каботажні і закордонні. Каботаж – це плавання між портами однієї країни. Річковий транспорт вимагає незначних затрат на впорядкування природних шляхів, проте працює сезонно, а напрямки шляхів не завжди співпадають з потребами.
Перевагою повітряного транспорту є велика швидкість перевезень, недоліком – висока вартість, а тому він є переважно пасажирським.
Поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які задовольняють потреби господарства й населення у перевезенні вантажів та пасажирів, утворюють своєрідну транспортну систему країни. Вона утворена лінійними елементами (шляхами сполучення всіх видів транспорту), точковими (пунктами зосередження вантажо-розвантажувальних робіт), рухомим складом (автомобілями, тепловозами тощо), службою перевезень. Серед точкових виділяють транспорті пункти (залізничні станції, річкові пристані, річкові і морські порти, автостанції, аеропорти) і транспортні вузли (місця сполучення різних чи однакових транспортних шляхів).
Основними факторами, що впливають на процес формування транспортної системи є соціально-економічні, природні, історичні та інші. Передусім галузевий склад транспорту, густота транспортних шляхів зумовлюються рівнем розвитку господарського комплексу і спеціалізацією території. Залежить транспорт і від економіко-географічного положення району (центрального в країні чи прикордонного). Важливу роль у формуванні транспортної системи відіграє густота населення, людність населених пунктів, маятникові міграції. З природних умов найбільше впливає рельєф і клімат. Особливо залежить від клімату авіаційний транспорт, менше – водний і сухопутний. Вплив природних умов з розвитком науково технічного прогресу поступово зменшується.
Транспортна політика держави являє собою комплексну програму дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи його технічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання, інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо.
За останні роки суттєво посилилися тенденції глобалізації економіки, у зв'язку з чим підвищилися темпи зростання транснаціональних транспортних потоків на напрямках, що пов'язують Західну Європу з Східною, з країнами Азіатського континенту, Тихоокеанського басейну, Африки. Саме це вирішальною мірою визначає нині транспортну політику країн ЄС, інших держав Європи, стратегічним напрямом якої став розвиток трансєвропейських комунікації.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Заставний Ф.Д. Географія України: у 2-х книгах.-Львів: Світ, 1994.-472с., іл.