Реферат: Тропічні рослини

Будова плода досить складна. Зовні він обгорнутий дуже щільною тонкою плівкою, яка не пропускає води, потім волокнистою товстою оболонкою, під якою знахо­диться тверда шкаралупа, а вже всередині останньої — малий зародок та ендосперм. В міру достигання плода з останнім відбуваються цікаві зміни. Спочатку увесь ендосперм рідкий, прозорий, кисло-солодкий і приємний на смак. Якщо в цій фазі у горісі пробити отвір, можна одержати приблизно півлітра прохолодної рідини, яка чудово вгамовує спрагу в жаркі дні. Для тропіків це має особливу цінність. Добре, що прохолодні напої рос­туть собі прямо на дереві. Поступово в цій рідині з’яв­ляються краплини жиру, які перетворюються в емульсію, за кольором та консистенцією схожу на молоко. У цій фазі плоди дають кокосове молоко, його вживають свіжим, а також збродженим. Воно містить 7% цукрів, близько 1 % протеїнів та жири.

Якось прибережного жителя Індонезії запитали: «Чому ви зовсім не утримуєте молочних тварин, скажімо, корів? — «А навіщо вони нам, — відповів той, — ось наша корова! — і показав на кокосову пальму. — Вона поїть нас своїм молоком від дитинства до глибокої ста­рості».

Справді, кокосове молоко відіграє важливу роль в харчуванні народів Океанії та Індонезії. Взагалі коко­сові горіхи є основним джерелом харчування жителів багатьох тропічних країн.

При остаточному достиганні ендосперм твердіє і пе­ретворюється на м’якуш молочного кольору, схожий на білок круто звареного яйця, але трохи дерев’янистої консистенції. З внутрішнього боку він прилягає до шка­ралупи товстим шаром, а сама середина ще залишається рідкою. Цей затверділий шар ендосперму і є знамени­тою копрою, заради якої так широко культивують ко­косову пальму. Копра дуже багата на жир: свіжа міс­тить його 30—35%, а висушена — аж 55—70%. Кокосо­вий жир має велике харчове значення при виробництві маргаринів, у харчуванні місцевого населення, а також промислове значення в миловарінні, парфюмерії, виготовленні свічок тощо. Кокосове масло майже не посту­пається за калорійністю перед вершковим. Воно без­барвне, твердне при температурі 23°С, має приємний запах та смак, широко використовується в кулінарії, хлібопеченні, приготуванні багатьох страв для повсяк­денного харчування місцевих жителів. Кокосову макуху використовують як чудовий концентрований корм.

Завдяки копрі кокосові пальми у світовій економіці є найважливішими серед горіхоплідних рослин. Судіть самі: загальна площа їх плантацій становить близько 3,5 млн. гектарів, а річне виробництво кокосових горі­хів досягає астрономічної цифри — близько 28 млрд. штук. Найбільші площі під цією культурою мають такі країни, як Філіппіни, Індонезія, Індія, Шрі-Ланка, Малайзія, Мексика, Бразилія. Перші п’ять дають 90% світо­вого збору копри.

В середньому на гектарі росте 100 кокосових пальм, а одна пальма щорічно дає 60 плодів, тобто з гектара одержують близько 1 т копри. Світове виробництво коп­ри становить понад 3 млн. тонн. Та використовують не лише саму копру. Вимочуючи волокнисту частину обо­лонки плода протягом трьох тижнів, одержують грубе волокно — койру, яке використовують для виробництва шнурків, канатів, килимів, доріжок, щіток та інших по­дібних виробів. З гектара плантації одержують 400— 800 кг койри. Наприклад, в Індії мільйони селян-кустарів виробляють близько 120 тис. тонн такого волокна. Ця країна щороку його експортує близько 50 тис. тонн.

Не залишається без використання і стовбур пальм, який дає добру деревину для будівництва, виготовлен­ня човнів, столярних і токарних виробів, а також па­ливо.

Великі листки використовують як чудовий покрі­вельний матеріал, а також для добування волокна. Та й на цьому ще не кінець різнобічного використання кокосової пальми. На місці зрізаного суцвіття виділяється дуже багато солодкого соку протягом тривалого часу. В ньому міститься від 12 до 17% цукрів. Сік використо­вують свіжим, випаровуючи його, одержують рудуватий пальмовий цукор. Крім того, після бродіння з соку ви­готовляють пальмове вино, а після перегонки — пальмо­ву горілку.

Як говорить старовинна поговірка індусів, кількість видів використання кокосової пальми дорівнює кількос­ті днів у році. Народна мудрість народів Океанії ствер­джує, що хто посадив кілька кокосових пальм, залишив у спадщину своїм дітям житло, одяг і харч на все життя.

Слід ще зазначити, що кокосова пальма відома тільки в культурі, причому налічують понад вісім десят­ків її різноманітних сортів.

А ось родичка кокосової — сейшельська пальма (Lоdoicea maldivca Pers.) у дикому стані відома тіль­ки на Сейшельських островах у західній частині Індійського океану, Але в наш час її культивують у багатьох ботанічних садах тропічної зони як вельми цікаву вузькоендемічну рослину.

Дорослі пальми з пучком великих, до 5 м завбільш­ки, віялоподібних листків досягають висоти 25—30 м. Одні екземпляри мають лише тичинкові квітки, інші — маточкові. Саме на останніх розвиваються дивовижні плоди — найбільші в світі горіхи з найбільшим на на­шій планеті насінням. Один такий «горішок» може мати в окружності понад 1 м і важити від 13 до 18 кг, а де­які навіть 25 кг. Уявляєте собі, якби такий «горішок» упав на голову з висоти 30 м. Отож, перебування під цими пальмами, особливо під час сильного вітру, не таке вже й безпечне. На одній пальмі виростає до 70 таких велетенських горіхів. Особливо цікаво те, що окремий горіх дозріває протягом 6—7 років. Звільнений від зовнішньої оболонки горіх сейшельської пальми має ори­гінальний вигляд: він складається з двох овальних часток, з’єднаних між собою посередині. Інколи таких час­ток буває три або й ще більше — чотири чи шість, хоч останнє — це велика рідкість. У віці 10—12 місяців го­ріхи досягають максимального розміру. В цей час міс­цеве населення вживає їх в їжу. Желеподібний ендо­сперм горіхів у цій фазі свого розвитку вважається делікатесом на всіх Сейшелах. Пізніше, в міру дости­гання ендосперм поступово твердіє й перетворюється у тверду, наче слонова кістка, масу. Оболонка стиглих горіхів також дуже тверда й стійка. Місцеве населення виготовляє з неї чудовий посуд.

Горіхи важчі від води і не мають волокнистої обо­лонки, як кокосові, тому спочатку тонуть, але коли внут­рішня частина підгниє, спливають і розносяться течією. Перебуваючи в морській воді, горіхи втрачають схо­жість, і тому за межі Сейшельських островів природним способом пальма не поширилась.

VI. Хлібини на дереві

Мабуть, всім добре відомо, якими корисними для здоров’я людини являються плоди таких рослин, як фі­нікова пальма, банан, ананас, манго тощо. Та, певно, не всі знають, що у тропічних країнах зростає дерево, яке дає людині хліб, йдеться про хлібне дерево (Atrocarcuc altilis) поширене на островах Тихого океану, яке також зустрічається в культурі у тропіках обох півкуль. Хлібне дерево належить до роду артокарпус (Atrocarcuc) родини шовковичних (Моrасеае). Рід артокарпус включає до 40 видів, розповсюджених переважно в Індо-Малезійській флористичній області.

Хлібне дерево надзвичайно красиве і своєю розло­жистою пишною кроною здалека нагадує наш каштан. Його розводять тепер майже у всіх країнах тропічної смуги: воно годує багато людей у світі.

Хлібне дерево невисоке, до 10—20 м заввишки, дов­говічне, з великими овальними від 0,3 до 0,6 м завдовж­ки шкірястими, біля основи цільнокраїми, на верхівці розділеними на 3—9 загострених лопатей листками схожими на листки фікуса. Рослина однодомна, але чоловічі та жіночі квітки зібрані в окремі суцвіття: чоловічі—в густі жовті дубиноподібні сережки, а жіночі— у досить великі колючі голівки, кожна з яких за фор. мою нагадує булаву. Після запилення квітки протягом кількох місяців розвиваються, а потім зростаються у суцільну м’ясисту масу, яка і є «плодом», а насправді— супліддям хлібного дерева.

Отже, плід хлібного дерева формується так само, як і супліддя шовковичного дерева, але замість цукру та соку в ньому міститься крохмаль. Плід збірний і складається з великої кількості дрібних плодиків, має круг­лу або овальну форму, у діаметрі досягає 10—25 см. Незрілі плоди — зелені, а стиглі набувають буроватого відтінку з жовтими смужками. Плід хлібного дерева дещо нагадує плід маклюри (Масіига), яка вирощуєть­ся у нас на півдні. Зовнішня оболонка плоду часто вкри­та невеличкими восьмикутними випуклинами, проте є й бородавчасті плоди, і такі, що вкриті лусками або шпичками, трапляються також і гладенькі. М’якуш во­локнистий, білий та твердий у незрілих плодів і жовтий, м’який та тістоподібний у стиглих. Плоди розміщуються на дрібних гілках і коротких товстих плодоніжках, ча­сто групами по два-три.

Культура хлібного дерева, можливо, виникла в Ма­лайзії і є дуже древньою. До цього часу тут у лісах зустрічається чимало диких форм хлібного дерева, супліддя яких містять насіння, подібне до каштана. Кращі культурні різновидності цього дерева насіння не утворюють і їх розмножують вегетативним способом. Зустрічаються напівкультурні форми з насінням.

Плоди хлібного дерева містять у середньому близько 55% води, 12 цукру, 19 крохмалю, 1,5 білку, 0,2 жиру та 1 % клітковини. їх вживають у їжу в сирому, вареному та печеному вигляді. Напівстиглі плоди йдуть на приготування різних напоїв, а стиглі — на пудинги, ви­пічку хліба та бісквітів тощо. Крім того, стиглі плоди обгортають листям і запікають у вогні, після чого одер­жують паляниці, що за своїми властивостями не по­ступаються перед тим хлібом, який ми, європейці, споживаємо. Насіння хлібного дерева, як і м’якуш, остро­в’яни вживають в їжу.

Хлібне дерево відіграє велику роль у харчуванні народів Океанії: одне восьмирічне дерево дає 700—800 плодів щороку. Відомо понад 100 форм хлібного дерева, які культивуються у багатьох тропічних країнах світу.

Чимале значення мають й інші два види: хлібне дерево кемпедак (Аrtocarpus integer) та індійське хліб­не дерево, дерево джек, або джекфрут (Аrtocarpus heterophyllus).

Хлібне дерево кемпедак — високе довговічне вічнозе­лене дерево з густою кроною темно-зелених, опушених довгими волосками простих еліптичних листків, кожний із яких буває від 4 до 25 см завширшки. Стовбур дерева прямий, з сірувато-коричневим відтінком, деревина жов­та, при надрізанні витікає клейкий білий молочний сік. Квітки одностатеві, однодомні, з простою оцвітиною, зібрані у кауліфлорні (що ростуть на стеблах) суцвіття, які з’являються на стеблах і гілках. Супліддя до 20— 25 см завдовжки і 10—15 см завширшки, видовжено-циліндричні, кремово-жовті або злегка коричнуваті, мають неприємний запах. Пульпа плодів схожа з пла­центою гарбуза, вона золотисто-жовтого кольору, напів­прозора, хрумка. Плоди їдять сирими, варять або пе­чуть. Вони нагадують гарбуз або картоплю. Насіння за своїм смаком нагадують каштани. На одному дереві у середньому дозріває понад 100 плодів.

Хлібне дерево кемпедак — культурний вид, пошире­ний у Малайзії, на островах Океанії, Антільських ост­ровах і в Бразилії. Проте у лісах півострова Малакка і Молуккських островів зростає дике хлібне дерево, дикий кемпедак (Atrocarcuc integer var. sylvestris), що має сіруваті листки і видовжено-еліпсоподібні без запаху плоди. Пульпа у них кислувато-солодка. Цей вид хлібного дерева надзвичайно цінується завдяки твердій деревині, яка йде на виготовлення меблів, різних музичних інструментів, використовується для будівництва. Деревина не пошкоджується білими мурашками та грибками.

Близьким родичем кемпедака є хлібне дерево джек (джекфрут), що зростає переважно в Індонезії і рідше— у Полінезії. Хлібне дерево джек відрізняється від кем­педака меншою вибагливістю до умов вирощування і значно кращою пристосованістю до мусонного клімату. Воно велике, красиве, до 15—20 м заввишки, з видов­женими овальними або еліпсоподібними до 10—18 см завдовжки і 7—8 см завширшки листками, блискучими, шкірястими, темно-зеленими. Листки та молоді пагони опушені дрібними волосками. На міцних гілках або просто на самому товстому стовбурі виростають гігант­ські довгасті кремово-золотисті плоди, які за своєю формою нагадують диню або величезну грушу. За роз­міром вони бувають 30—100 см завдовжки і 25—50 см у діаметрі. Це, власне, і є «хлібини», які важать 8— 16 кг кожна, а інколи навіть і 32 кг.

Зовнішня оболонка (шкіра) плодів джекфрута блі­до-зелена у недозрілому стані та кремова або кремово-жовта у стадії стиглості. Зверху вона вкрита твердими шпичками. Всередині плід розділений на окремі плоди­ки, кожний із яких має насінину, оточену пульпою. Пульпа напівпрозора, приторно солодка, має своєрідний гострий, досить приємний запах. Насінини у цьому Плоді 2—3,3 см завдовжки і 1,1—2,3 см завтовшки. Ві­домий американський- ботанік Корнер називає плід хлібного дерева джек «найбільшим і найскладнішим у світі».

Походження цього культурного дерева дов’язують з Індією, хоча воно широко поширене в усіх тропічних країнах. Плід джекфрута складається із 75% води, 20 крохмалю, 15 цукру, 0,5 жирів при 1% клітковини. 7 насінні міститься 49% води, до 24 крохмалю, 2 цукру, 5 білків та 0,25 жирів при 2% клітковини.

Населення Індії дуже любить ці плоди, особливо їм подобається підсмажене на кокосовій олії насіння.

Росте дерево джек надзвичайно швидко і інколи починає плодоносити на третьому році життя, досягаю­чи при цьому до 9 м заввишки.