Реферат: Центральна Рада
"Народе України, - пишеться з універсалі, -твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська. Народна Республіка. Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вільності і права трудящих !"А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська..., які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство". Центральна Рада, - зазначалося далі, - не хоче війни, не претендує на чужі території, а ''бажає вести свій край до миру, до творчої роботи, до скріплення... волі нашої".
Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною державою!"
Чи було щось протиприродне, незаконне у цьому? Ні. Прагнення до свободи, незалежності, бажання бути господарем на своїй землі, а не жити під владою чужинців - це природне, невід’ємне право кожного народу, кожної нації. Зрештою, Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої Раднаркомом Росії 2 листопада 1917 року.
Україна, - зазначалося в Четвертому універсалі, - хоче жити у мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрішнє життя України. До скликання парламенту - Установчих зборів - влада тимчасово буде належати Центральній Раді та її виконавчому органу - Раді Народних Міністрів. Тут же було доручено самостійно проводити переговори про мир з державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру. Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до боротьби з ними". Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію
Зруйновані війною міста і села мали бути відбудовані за кошти держави. З поверненням додому демобілізованих солдатів у всій Україні планувалися пере -вибори місцевих органів влади - міських, сільських, волосних і повітових народних рад, міських дум. До перевиборів "слід встановити на місцях таку вдасть, до якої люди мали б довіру і яка б опиралася на всі революційно-демократичні верстви народу". Пропонувалося всім радам селянських, робітничих і солдатських депутатів співпрацювати на благо українського народу.
Щодо аграрного питання в Універсалі повідомлялося: "Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народові, без викупу, прийнявши за основу скасування власності (очевидно помішицької-т.5) і соціалізацію землі". Проект закону планувалося роз -глянути і прийняти на найближчому засіданні Центральної Ради, щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулась ще до початку весняних робіт". Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх власників 1 переходили у власність держави. Оскільки війні наступає кінець, приписуємо Раді Народних Міністрів приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний етап, на вироблення продуктів, потрібних, насамперед, трудящим масам.
В Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни.
Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", весь дохід від якої "піде на користь народові". Встановлювалася монополія держави на
зовнішню торгівлю. Для конкретної реалізації цих положень уряд повинен подати проекти відповідних законів, а також видати розпорядження про "монополію держави на виробництво заліза, шкір, тютюну та інших товарів і продуктів, з яких найбільше бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящих класів".
Встановлювався контроль держави над усіма банками, "які допомагали визискувати трудові класи." З цього часу кредити банків повинні були надаватися " головним чином на підтримку трудового населення та розвиток народного господарства в Україні ."
Раді Міністрів приписувалося "рішуче боротися з усіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної УНР, до ново -роту старого ладу, - карати як за державну зраду!"
Наведемо ще такі дуже важливі пункти універсалу: "Всі демократичні права і свободи громадян потверджуються. Всі нації в УНР користуються рівними правами і національно-персональною автономією". Розуміючи нестійкість і непевність свого становища, будучи звідусіль оточеною ворогами та недоброзичливцями Центральна Рада проголошувала: "Все, чого... не встигнемо зробити ми... те довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори".
Цікаво, що Центральна Рада, проголосивши незалежність України, і надалі не відкидала можливості укласти федеративний союз "з народними республіками колишньої Російської держави".
Ось таким був цей відомий документ Четвертий Універсал Центральної Ради без сумніву прогресивний, без сумніву, не зважаючи на певні недоробки і неясності, - історично значущий. Він завершив складний і нелегкий процес становлення у ті роки Української державності.
Проголошення суверенної Української Народної Республіки викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали в 1918 році: Румунія, Франція, Великобританія, С'ІІА, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та інші; у 1919 році - Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо"[8]
РОЗДІЛ IІІ.
ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ ОСНОВНІПОЛОВЕННЯ
Центральна Рада втрачала соціальну опору, авторитет. 29 квітня 1918 р. вона зібралася на чергове засідання. Тут, окрім інших законів, обговорювалася і була прийнята Конституція УНР - Основний закон держави, її опрацювала спеціальна Конституційна комісія на чолі з професором М. Грушевським, що вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, передусім найближчих сусідів України, яких об’єднували спільні або подібні з нею історичні, економічні, політичні умови розвитку.
Конституція мала підназву:" Статут про державний устрій, права і вільності УНР". Вона складалася з восьми розділів і 85 статей : І розділ - Загальні постанови. ІІ розділ - Права громадян України. ІІІ розділ -Органи влади УНР. IV розділ - Всенародні збори УНР. V розділ - Про Раду Народних Міністрів УНР. VI розділ -Суд УНР. VII розділ - Національні союзи. VIII розділ -Про тимчасове припинення громадянських свобод.
У розділі "Загальні постанови" підкреслювалося, що УНР - держава "суверенна, самостійна і ні від кого не залежна", а носієм державного суверенітету є весь український народ, всі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні збори України (ст.3)
Звертає на себе увагу ст.4, де зазначалося, що територія України - єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Всенародних зборів ніяка зміна кордонів України, а також ніяка зміна у державно-правових відносинах якоїсь частини території держави до всієї цілісності неможлива. "Не порушуючи єдиної своєї власті,-підкреслюється у ст.5 - УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування". Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право на " впорядкування своїх культурних прав у національних союзах”.
Відразу за першим загальним розділом йшов розділ про громадянські права і свободи. Отже, у тогочасній Українській державі велике значення надавалося проблемі проголошення і гарантування прав та свобод громадянам.
Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину прав громадянства міг тільки суд республіки.
Цивільно-правова, громадянська і політична дієздатність наступала з 20-річного віку. "Ніякої різ -ниці у правах і обов’язках між чоловіком і жінкою, -писалося у ст.11 Конституції, - УНР не знає".
У Конституції підкреслювалося (ст.12), що всі громадяни рівні у громадянських і політичних правах незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Оберігалася недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення цих останніх прав допускалося тільки правомочними органами у випадках, передбачених законом.
Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не мали характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування.
На території УНР скасовувалась як вид покарання смертна кара, тілесні покарання та ті, що ображали людську гідність і честь. Скасовувалась як покарання конфіскація майна.
Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Не могли голосувати і бути обраними тільки особи, визнані у законному порядку душевнохворими.
У наступних чотирьох розділах Конституції йшлося про вищі органи влади, управління і судові органи.
Основу побудови структури вищих органів держави становила відома теорія розподілу влади - на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, найвища законодавча влада вручена, згідно з Конституцією, Всенародним Зборам, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова Генеральному Суду.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради та управи - у громадах (сільських і міських) , волостях і землях.