Реферат: Церковне християнство історія становлення

Наступний догмат католицизму — це догмат про «чистили­ще», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про «чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробу­вань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в «чистилищі». Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальни­ми можливостями близьких покійного. Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католи­цизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латин­ською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.

Католицька догматика встановлює необхідність систематич­ної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик пови­нен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особис­те життя

11

віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь, таким чином, доз­воляє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

Серед релігійних положень католицької церкви є й таке: не­мовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блажен­ства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у розпорядження католицької церкви;вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих «доб­рих» справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спа­сіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Бо­жественної благодаті «відав» спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту, котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, про­тягом якого можна було грішити.

Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широко ви­користовуються засоби емоційного впливу на почуття вірую­чих. Пишність і урочистість притаманні католицькому куль­ту,богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в ка­толицькому культі ведеться латинською мовою, незрозумі­лою більшості віруючих. Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богоро­диці, або мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Бо­гиня родючості. В християнській релігії Богородиця була пере­творена в міфічну діву Марію, що народила від «святого духа» дитину Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадон­ни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах.

На третьому Вселенському Соборі (Ефес, 431 р.) відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про її «непорочне зачаття» та тілесне вознесіння на небо.

Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мо­щам. За час існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і майже 200 тис. «блаженних». Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 «святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного року в середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».

Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво проявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який пере­глянув чимало уявлень, що перестали відповідати завданню збе­реження релігії. На Соборі внаслідок чотирирічних суперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають суть сучасного ка­толицького модернізму. В Їх числі необхідно виділити чотири «Конституції»: «Про літургію», «Про церкву», «Про одкровен­ня» , «Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про пастирський обов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та ін.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення бага­тьох обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема, було дозволено частину меси проводити не латинню, а місцевою мовою з використанням національної музики. Кон­ституція рекомендує більше часу відводити проповідям, а бого­служіння проводити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на виробництві, могли відвідати їх у зручний час. Собор виніс рекомендації щодо включення до католицького культу елементів місцевих релігій, зближення з іншими христи­янськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визна­но дійсним хрещення католиків у православних храмах, а право­славних — у

12

католицьких. Навіть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшанову-вати за китайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виникла церковна держа­ва — папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об'єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існую­чим в Італії режимом. Пій XI (1922— 1939) у 1929 р. уклав з уря­дом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувала­ся папська держава — Ватикан.

Ватикан — самостійна держава на території Італії, розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма). Глава держави Ватикан обирається з кардиналів — вищих пред­ставників духівництва — на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централіза­цію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією карди­налів». Кардинал — це вища духовна особа після папи. Кар­диналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є дер­жавний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилен­ня впливу католицької церкви, вони мають суворо централізо­вану структуру. Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім — абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібрання керів­ників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському . Одним з перших католицьких ор­денів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х—ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видан­ня. В XI—XIII ст. з'являється багато чернецьких орденів.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском; Доміні-канському. Ордени кармелітів, августинців повинні відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в ун­іверситетах. Орден доміні­канців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком був покликаний розгорнути боротьбу проти середньо­вічної єресі, насамперед проти альбігойців — учасників єретич­ного руху XII—XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в е