Реферат: Цивілізаційний підхід і проблеми розвитку суспільства
Нарешті, настільки спрощена трактування соціалізації ігнорує ту обставину, що не тільки суспільство активно до зовнішніх умов своєї життєдіяльності, але й зовнішні умови активні стосовно суспільства. Можна припустити, що соціалізація є якась інтегральна результуючої взаємодії в системі "суспільство - природа - людина". Причому ця взаємодія має різний характер у різних державах і в різні періоди історії людства, що відрізняються системами пануючих інтересів.
Не зупиняючись більше на розборі того, які проблеми упущені або спрощені в ході обговорення перспектив цивілізаційної парадигми, відзначимо лише, що шести виділеним групам заперечень не було протипоставлені серйозні контраргументи. І обумовлено це значною мірою тим, що, незважаючи на затвердження, згідно яким цивілізаційний підхід припускає нову філософію досліджень, вона так і не була сформульована. Причин тому багато. Головна з них - некритичне використання, або ж, навпроти, огульна критика положень наукових концепцій, сформованих в XIX в.; концепцій, що увібрали в себе достоїнства й недоліки суспільної думки того періоду; концепцій, що продовжують панувати не тільки у вітчизняної, але й у закордонній науці.
Практично всіма був зігнорований і досить плідний, розроблювальний у нас і за рубежем підхід, відповідно до якого НТР органічно містить у собі (а не просто викликає до життя) якісні зміни суспільних відносин. Ця гіпотеза (докладніше ми ще зупинимося на ній) ґрунтується на неодноразово, що розвивався в літературі тезі, відповідно до якого пов'язані із НТР процеси охоплюють три глибинних зрізи життєдіяльності суспільства: по-перше, взаємодія суспільства й природи; по-друге, взаємодія людини й створеної (створюваної) їм штучної (навколишньої) середовища перебування; по-третє, вся сукупність відносин, зміна яких визначається не тільки економічними мотивами, класовими протиріччями та ін., а факторами, обумовленими й зумовлюючу соціалізацію суспільних відносин.
Але три названих "зрізи", узяті в органічній єдності, є не що інше, як тріада "природа - суспільство - людина", тобто конструкція, що лежить в основі будь-якої суспільної практики і її теорії, що описує.
Як представляється, нам удалося показати, що в ході другого етапу розглянутої дискусії "коло замкнулося". Це тим більше дивно, що багатьма що виступали, по суті справи, була почата спроба приступитися до розробки якісно нової теорії суспільного розвитку.
Один приклад. Захисники цивілізаційного підходу, підкреслюючи його перспективність, говорили, що, проводячи в його рамках дослідження, можна вирішити три завдання: виявити природу зближення різних суспільств у соціально-економічних, науково-технічних і інших сферах; виявити причини соціалізації суспільних відносин; нарешті, як слідство, запропонувати теоретичну конструкцію, вільну від недоліків схем типу "виробник - споживач", "об'єкт - суб'єкт власності" і т.п. Однак наблизитися їм удалося лише до рішення першого завдання, причому (якщо бути справедливим) варто визнати, що заслуги в цьому вітчизняної науки немає або майже немає. У виявленні причин зближення різних суспільств пальма першості належить закордонній науковій думці, що нараховувала до середини 1980-х років біля сотні теорій типу "індустріального суспільства", "інформаційної революції", а також дала життя такому самостійному напрямку, як футурологія, і які, строго говорячи, із властиво цивілізаційною парадигмою не мають нічого загального.
І все-таки результати досліджень в області цивілізаційного підходу не можуть бути зігноровані, так само як не можна механічно відкинути багато ідей, висловлені в ході розглянутої нами дискусії. Ці наробітки містять ряд принципових висновків, без обліку яких неможливо зрозуміти сучасні особливості розвитку людства. Назвемо найважливіші: переорієнтація людства з кількісних на якісні критерії росту, на соціалізацію суспільних відносин; якісні розходження соціально-культурних корінь західноєвропейських і азіатських суспільних систем; наявність локальних цивілізацій, чиї границі не збігаються з державними й розходження між якими не визначаються тільки їхньою соціокультурною специфікою; правомірність використання формаційної, стадіальної і їм подібних моделей для опису закономірностей розвитку тільки в системах, що підкоряються диктату інтересів кількісного росту й неправомірність їхнього застосування для опису закономірностей сучасного етапу якісного розвитку людства; наявність декількох (двох і більше) світових Центрів локальних цивілізацій, а виходить, двох або більше цивілізацій.
Список літератури
1. Айзенштадт Ш. Міжнародні контакти: культурно-цивілізаційний вимір. - К., 2002
2. Амелина Е. Понятие "цивилизация" вчера и сегодня // Общественные науки и современность. 1992. № 2. С.99.
3. Февр Л. Бої за історію. - К., 2001.
4. Іноземців В.Л. Розколота цивілізація. - К., 1999.