Реферат: ЦИВІЛЬНИЙ ТА АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ
“ЦИВІЛЬНИЙ ТА АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС”
студента заочного факультету
3 курсу
групи “Правове забезпечення АПК”
Шатова Сергія Леонідовича
987159
м. Суми 2000 р.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1. Поняття цивільного процесуального права. Предмет і метод
ЦПП - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання котрих є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Ці відносини визначають процесуальний порядок виробництва в цивільних справах, встановлений ЦПК і іншими законами України. Цей порядок складається з виробництва по розгляду і рішенню справ по спорах, котрі виникають з цивільних, сімейних, трудових і інших правовідносин, справ, котрі виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого виробництва, тобто з виробництва по цивільних справах.
Предметом цивільного процесуального права є процесуальний порядок виробництва по цивільних справах. Він визначається: системою процесуальних дій, котрі виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, котрі визначають зміст цивільно-процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов'язків.
Система ЦПП - це сукупність норм і інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна об'єднує норми і інститути ЦПП, котрі мають значення для всієї галузі, всіх видів виробництва і стадій цивільного процесу (розділи I і II ГПК). У особливу частину включені норми і інститути, котрі регулюють порядок розгляду і рішення справ по стадіях судочинства (розділи III-VI ГПК).
Цивільно-процесуальні правовідношення - це врегульовані нормами ЦПП відносини, котрі виникають між судами і органами судового виконання як між собою, так і з учасниками процесу - громадянами і юридичними особами в цивільному судочинстві.
Дані відносини мають вольовий характер. Це виявляється в тому, що вони забезпечують правовий зв'язок двох осіб між собою - одна має право вимагати від іншої певних процесуальних дій, а та, в свою чергу зобов'язаний діяти відповідним образом або стриматися від дій. Однак права і обов'язки суду і органу судового виконання у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, котра полягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державних органів судової влади, котрі здійснюють правосуддя і примусове виконання судових рішень.
У судочинстві по конкретній цивільній справі виникають не одні комплексні правовідносини, а система численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами по схемі суд - позивач, суд - відповідач, суд - прокурор, суд - свідок і т. д.
Цивільно-процесуальні правовідношення характеризуються наступними ознаками: виникають на основі норм ЦПП внаслідок їх реалізації, утворюються між учасниками суспільних відносин - судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною особою під час судочинства по цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінку вказаних суб'єктів за допомогою їх суб'єктивних процесуальних прав і обов'язків; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивних обов'язків забезпечується засобами правового впливу - санкціями цивільно-процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.
Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Цивільні справи у всіх судах розглядаються колегіально або одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.
Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду.
При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і прийнятті рішення.
Суд вирішує справи на підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнародних договорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Суд у випадках, передбачених законом, застосовує норми права інших держав.
В разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України.
2. Загальні положення Закону України “Про арбітражний суд”
Загальні положення Закону України “Про арбітражний суд” визначають орган, що здійснює правосуддя в господарських відносинах – арбітражний суд; законодавство, яким регулюється діяльність цього органу; завдання арбітражного суду, принципи його організації і діяльності.
Згідно з Конституцією України, правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом, котрий є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.
Організація і діяльність арбітражного суду визначаються наступними нормативними актами: Конституцією України, Законом України “Про арбітражний суд”, Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міждержавними договорами й угодами, ратифікованими у встановленому порядку.
У загальних положеннях Закону виділено наступні завдання арбітражного суду:
- захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;
- сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;
- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--