Реферат: Туристично-рекреаційна галузь господарства
Існують оригінальні погляди на екологічний туризм як економічний процес, в якому рідкісні та естетично привабливі екосистеми продаються на міжнародному ринку для залучення в них відвідувачів; або як специфічний ринок для екологічно свідомих туристів, зацікавлених у спостереженні за природою. Є спроба визначити екологічний туризм як такий, що має технологічні й управлінські рішення, які дозволяють раціонально використовувати природні ресурси. Врешті-решт, вихід у природу із санітарними та відновлювальними функціями теж сприймається як екотуризм.
Така ситуація є видом діяльності якого є задоволення науково-пізнавальних потреб населення, коли забезпечується сталий туризм, обов'язково враховуються інтереси місцевого населення, а також і в тому випадку, коли під екотуризмом розуміють середовище, при використанні природних ресурсів якого необхідно забезпечити підтримку рівноваги в екологічній системі наслідком відносної «молодості» рекреаційної географії і туризмознавства та недосконалістю їх поняттєво-термінологічного апарату. Приведені вище варіанти визначень особливостей екотуризму насправді не є характеристиками тільки останнього. Вони притаманні практично всім різновидам туризму, особливо коли подорож здійснюється у природному середовищі.
Отже, необхідно звернути увагу, що спроба поділу туризму на «екологічний» та «неекологічний», окрім зазначеної вище плутанини у термінології, може мати негативні наслідки для туристичної галузі в цілому та конкретних природних комплексів. Мову необхідно вести не про екологічний туризм, а про екологізацію всіх видів туристичної діяльності, про їх екологічні аспекти, екологічну орієнтацію, екологічний підхід тощо.
Рекреаційна галузь: умови та фактори її розвитку і територіальної організації
Задоволення рекреаційних потреб населення стало можливим лише завдяки створенню певної сфери прикладання праці. Рекреаційне обслуговування відноситься до нематеріальної (невиробничої) сфери, яка об'єднує всі види діяльності, що мають справу з розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ. Отже, рекреацію можна розглядати як галузь народного господарства (національної економіки).
Праця робітників цієї галузі із організації рекреаційної діяльності та обслуговування рекреантів має своїм об'єктом людину та умови, в яких відбувається її відпочинок. Результатом цієї праці стає забезпечення умов для раціональної організації вільного часу населення.
Організаційними одиницями будь-якої галузі є підприємства та установи, що характеризуються єдністю виконуваних функцій, певною адміністративною самостійністю і технологічною однорідністю. У галузі групуються господарські одиниці, що виконують однотипні економічні функції або соціальні види діяльності.
При конкретизації цих положень виникає багато методичних ускладнень. Головне з них – визначення структури рекреаційної галузі. Труднощі виникають, по-перше, через мультиплікаційний ефект туризму, який «втягує» найрізноманітніші галузі в обслуговування рекреантів, що викликає появу додаткових і супутніх підприємств; по-друге, через неточність визначення рекреантів і відсутність надійного статистичного обліку. Все це веде до розмивання меж рекреаційної галузі, а звідси – до ускладнень в плануванні, у точному визначенні її економічної ролі, зокрема у визначенні доходів від неї, частки зайнятого економічно активного населення та ін.
Вихідною передумовою для виділення галузі національної економіки є відокремлення в системі суспільного поділу праці специфічного виду трудової діяльності (вузьке розуміння галузі ). Але рекреанти використовують предмети споживання, створені як у матеріальному виробництві, так і нематеріальній сфері. Це – засоби пересування і розміщення, продукти, створені в системі громадського харчування, сувеніри, туристичне спорядження та ін.
За ознакою кінцевого споживання матеріальних та нематеріальних благ можна всі підприємства, які виробляють послуги для рекреантів, віднести до рекреаційної галузі в широкому розумінні. Багато дослідників під цією сукупністю розуміють так звану «індустрію туризму», різноманітні підприємства якої «розкидані» по окремим галузям господарства. До того ж існуюча практика організації рекреаційної діяльності у більшості країн світу ґрунтується саме на такій концепції «індустрії туризму», що пояснюється комплексним характером рекреаційного споживання.
Таким чином, індустрія туризму – це сукупність виробничих та невиробничих видів господарської діяльності, спрямованих на створення і реалізацію туристичного продукту.
Для уточнення поняття рекреаційної галузі розділимо підприємства, що надають послуги рекреантам, за ступенем зв'язку з власне рекреаційною діяльністю на первинні, вторинні і третинні.
1. Первинні підприємства безпосередньо обслуговують рекреантів. Провідною формою таких підприємств у світовій практиці є бюро подорожей та екскурсій. Вони діють у місцях постійного проживання рекреантів, забезпечуючи їх точною інформацією про рекреаційні райони і транспортні засоби; заключають договори з бюро подорожей рекреаційних районів про розміщення рекреантів даного населеного пункту; організують екскурсії, подорожі та ін. До функцій бюро подорожей та екскурсій в рекреаційних районах відноситься розміщення рекреантів у готелях, організація харчування, організація екскурсій, контроль за виконанням умов договорів.
До первинних відносяться транспортні підприємства, що забезпечують перевезення рекреантів від місць постійного проживання до рекреаційних районів і назад, а також пересування всередині рекреаційних районів.
До цього виду відносяться також підприємства розміщення (туристичні бази, готелі, кемпінги та ін.), підприємства громадського харчування для рекреантів, підприємства по догляду за рекреаційними парками і т. ін.
2. Вторинні підприємства .До них відносяться підприємства життєзабезпечення – це мережа громадського харчування, роздрібної торгівлі, комунального і побутового обслуговування населення, внутрішній транспорт, неспеціалізований на туристських перевезеннях зовнішній транспорт, будівельна індустрія та ін.
Постає запитання: чи можна відносити вторинні підприємства до рекреаційної галузі у вузькому розумінні? Відповідь буде залежати від рівня їх рекреаційної спеціалізації. Рівень спеціалізації визначається по співвідношенню у використанні послуг названих підприємств між рекреантами і місцевими мешканцями.
3. Третинні підприємства – це підприємства, що відносяться до інших галузей господарства, але включені у рекреаційне обслуговування. Саме через ці підприємства рекреаційна галузь впливає на інші на рівні економічного району або й цілої держави. Маються на увазі підприємства промисловості і сільського господарства, які обслуговують все населення, але задовольняють і потреби рекреантів. Вони виробляють туристичне спорядження, лижний інвентар, човни, засоби рибної ловлі та ін. Спеціально проведене дослідження в США показало, що до сфери обслуговування туристів підключено 24 галузі національної економіки, для яких «індустрія туризму» не є основною діяльністю.
Підприємства третьої групи не можуть бути віднесеними до рекреаційної галузі у вузькому розумінні, тому що, по-перше, випуск туристських товарів і послуг у них не є профільним, а по-друге, при їх включенні до рекреаційної галузі не дотримується принцип технологічної однорідності.
Задоволення рекреаційних потреб може бути забезпеченим лише на основі скоординованої діяльності первинних, вторинних і третинних підприємств. Координація діяльності складових «індустрії туризму» здійснюється у більшості випадків на основі оренди, без якої функціонування рекреаційної галузі стає просто неможливим. Наприклад, такі засоби, як літаки, пасажирські судна, поїзди, можуть бути використаними лише шляхом оренди.
Сфера відпочинку і туризму у багатьох країнах переживає період стрімкого розвитку в умовах незадоволеного попиту, динамічної перебудови власної структури і функцій у відповідності до процесу диверсифікації рекреаційних потреб. Відбувається процес становлення комплексної системи відновлення і розвитку виробничих і духовних сил людини та суспільства в цілому.
Найбільш суттєві і впливові обставини територіальної організації рекреаційної галузі слід називати факторами, менш значимі обставини – умовами територіальної організації рекреаційної галузі.
Суспільно-економічні фактори – рушійна сила, яка визначає територіальну організацію виробничих сил в цілому та рекреаційної галузі зокрема. Під умовами територіальної організації слід розуміти природну та економічну обстановки, в яких вона відбувається.
Дія суспільно-економічних факторів визначає стан рекреаційних потреб. Останні слід вважати провідним фактором територіальної організації рекреаційної галузі. Але навіть усвідомлені і вивчені потреби стають формуючим фактором тільки в залежності від можливостей суспільства (на думку експертів ООН, країна може успішно розвивати туризм лише в тому випадку, коли 80% необхідних матеріальних благ для туристів забезпечено національним виробництвом).
При цьому важливо вивчити такі сторони як:
1) територіальний розрив між ресурсами з одного боку та населенням з іншого (значний розрив властивий, як правило, великим за площею країнам, що породжує потребу створення спеціальної інфраструктури, необхідної для подолання цього розриву. Разом з тим, слід зауважити, що обсяги і різноманітність ресурсів прямо залежать від розмірів території країни);
2) співвідношення розміщення рекреаційних ресурсів і виробничих сил на території (співпадіння їх ареалів породжує протиріччя, особливо в зонах концентрації видобувної промисловості та лісорозробок).
Наявність рекреаційних ресурсів ще не обумовлює використання даної території для організації туризму і відпочинку, тому що суспільство може бути зацікавленим у використанні цієї території з іншою господарською метою.
Як дуже трудомістка галузь, рекреація залежить від наявності трудових ресурсів, які в цій сфері не можуть бути заміненими основними фондами. Прикладом можуть слугувати українські причорноморські та приазовські рекреаційні райони, куди в пікові сезони залучаються тисячі додаткових працівників (наприклад, студенти педагогічних навчальних закладів для роботи в оздоровчих дитячих центрах).
Рекреаційно-географічне положення, яке характеризує віддаленість місць відпочинку від місць проживання, може розглядатися і як економічна категорія (вартість проїзду, його частка у бюджеті сім'ї), і як психологічна категорія (витрачений на дорогу час, транспортна втома та ін. – наприклад, більше ніж двогодинна транспортна доступність приміських зон відпочинку виступає обмежуючим фактором розвитку рекреації). Названі фактори суттєво впливають на величину рекреаційних потоків, відповідно, й на рентабельність освоєння віддалених територій для рекреації.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--