Реферат: Туризм в новий час
В Ірландію їдуть в основному за англійським і на екскурсії. В Україні про Ірландію знають відносно мало. На відміну від сусідньої Великобританії, її відвідує не більше тисячі українців у рік. Серед країн Західної Європи в Ірландію, імовірно, їздять найменше. Але це стосується тільки туристів з України, тому що з інших країн в Ірландію щорічно приїжджає кілька мільйонів туристів[3,с.78].
Більше всього в Ірландії англійців, що регулярно проводять тут вихідні. Багато хто з них мають на "Смарагдовому острові" нерухомість. На відміну від манірних і недружелюбних сусідів-британців, ірландці - народ відкритий і веселий. Щоб переконатися в цьому, досить увечері заглянути в який-небудь ірландський паб, де можна спробувати національні блюда і справжнє пиво "Гіннес". Деякі столичні турфірми пропонують, до речі, навіть спеціальний тур по пабах Дубліна, столиці Ірландії.
На жаль, деякі вітчизняні турфірми згорнули свої програми по Ірландії і не рекламують її через занадто маленький потік туристів. А виходить, ще довгий час у нас Ірландія буде вважатися екзотичною і не масовою, хоча і дуже цікавою країною.
В Африці туризм одержав поширення в тих країнах, що розміщуються близько до регіонів Європи, Азії і Росії, у число цих країн входять Єгипет, Туніс, Ефіопія, Лівія й інші країни північної Африки. Хоча відносини в сфері туризму між Україною і країнами африканського регіону знаходяться в стадії становлення, за допомогою посольств здійснюються взаємовигідні поїздки.
Україно-африканські відносини носять як двох сторонній, так багатобічний характер. Природні умови африканського континенту, багата флора і фауна, м'який клімат, наявність великої кількості відмінних готелів, готелів і кемпінгів залучають у країну численних туристів із усіх кінців світу. У число туристичних об'єктів входять національні парки, природні заповідники, що займають велику частину території Африки. Для залучення туристів у багатьох країнах будуються готелі, навчається персонал, проводяться дороги, цим займаються Міністерства Навколишнього середовища, Туризму, Промисловості і Торгівлі, ця робота здійснюється також через приватні компанії. У їх обов'язки входить організація туризму, у тому числі розробка туристичних маршрутів, зокрема, відвідування різних визначних пам'яток, таких, наприклад, як житла аборигенів Африки: бушменів, масаїв, хімба, пігмеїв, зулусів; будівлі народів нігеро-кордофанської, койсанської груп і бантуязичних народів. Туристичні фірми запрошуються до співробітництва в справах захисту флори і фауни, природи екології, охорони історичних місць. Іноземних туристів приваблює рибалка, можливість побачити китів, багату підводну фауну теплого Індійського океану в прибережних містах: Порт-Елізабет, Дурбан, (ПАР), Мапуто, Бейра, Ларде (Мозамбік), Мтвара, Дар-ес-салам, Танга (Танзанія), Малінді, Момбаса, Ламу (Кенія), а також унікальність природи: тут одночасно можна побачити мальовничі гори і водоспади, каньйони і печери в первозданному виді, савани і джунглі[3,с.80].
Серед національних парків і заказників, найбільшими і всесвітньо відомим заповідником є Національний парк Серенгеті, що знаходиться в Танзанії який з'єднується з кенійським парком Масай-Мара, також у Танзанії є відомі заповідники, що займають меншу площу, Нгоро-Нгоро і Селус. На Африканському континенті є також інші великі заповідники, такі, як Цаво в Кенії, Крюгер у ПАР і Етоша, Наміб-Науклуфт, у Намібії і Куін-Елізабет, Мерчисон-Фолс в Уганді. По деяких даних парк Крюгер, що знаходиться на північному сході Трансваалю в Південній Африці має велику площу, але не відрізняється великою чисельністю тварин і багатством природи, у порівнянні з іншими в країнах Східної Африки. Його площа перевищує 19 тис. кв. км. Тут можна побачити 137 видів тварин; це слони, леви, леопарди, буфалло, носороги, у тому числі білі, антилопи, більш 450 видів птахів, 114 видів рептилій, включаючи, крокодилів, 40 видів риб, 33 амфібії і 227 видів комах. На території парку є 20 цілорічних готелів на 7 тис. туристичних місць. Крім африканської екзотики, туристів також приваблюють дешевизна, європейський комфорт і відома історична привабливість місць проживання вихідців з Європи. Серед найбільш часто відвідуваних країн виділяються, Єгипет, ПАР, Туніс, Кабо-Верде, Марокко, Намібія, Сенегал, Кенія, Гана, Габон, Зімбабве, Ефіопія, Маврикій, Уганда, Сейшельські острови, Малі і Мозамбік.
Таким чином, я вважаю, що для сучасної людини туризм, відпочинок, спорт є однією з форм людського спілкування, причому найбільш приємною та продуктивною. Коли мова йде про розвиток туризму - це означає розвиток культури, бо ці реалії ґрунтуються на взаємних стосунках. Україна - країна, яка має майже 50 млн. населення, розташована поблизу великих туристичних центрів Європи та Сходу і має великий туристичний потенціал та прекрасні можливості для його розвитку[2,с.138].
2 Західноєвропейські мандрівники IX-XV століття про Україну
Серед численних свідчень іноземців значне місце належить відомостям німецьких послів та мандрівників, які в різний час перебували на теренах сучасної України. Поряд з цікавими даними про звичаї, традиції, культуру й освіту українського народу подаються також важливі факти про видатних діячів України (Б.Хмельницького, І.Мазепу та ін.).
Історичні свідчення про взаємозв'язки, зокрема, торгівлю між Руссю і німецькими землями сягають X ст. Так, у митному статуті Східної марки, виданому в невеликому місті Раффельштеттені 905 — 906 рр., із посиланням на порядки, які існували до 876 р., йдеться про дозвіл руським купцям торгувати воском, кіньми та іншими товарами в деяких містах Баварії. У трактаті вченого монаха Теофіла "Про різні ремесла", написаному в Падеберні (Німеччина) у X ст., дається висока оцінка виробам, виготовленим в Русі .
Відомості про Київську Русь XI ст. (до монголо-татарської навали) знаходимо в одного з перших європейських мандрівників в Україні німця Бруно з м. Кверфурта. У листі до цісаря Генріха II, написаному близько 1008р., він розповідає про своє перебування в Києві у Володимира Великого та укріплення кордонів київської держави [6; с. 175].
Більш детальні історичні відомості про Україну початку XI ст. (1002 — 1018 рр.) залишив німецький хроніст Дітмар, єпископ Мерзебурзький. Особливо цікаві його повідомлення про Київ, де зазначається, що у "великім цім місті, столиці королівства (як він називає Київську Русь) є більше 400 церков і 8 ринків, люду незліченна сила".
Внаслідок навали па українські землі монголо-татар міжнародні політичні та торгові зв'язки Київської Русі із західноєвропейськими державами послабилися. Але вже в XV —XVI ст. вони знову відновилися. Із записок визначного дипломата австрійських цісарів С. Герберштайна початку XVI ст., який їздив до Московії, дізнаємося, що в той період держава називалася Московією (Московітією), її жителі -московинами (московітами), а держава, яка була розташована на українських землях — Рутенією, а її жителі — русинами. Як бачимо, Герберштайн вже тоді відрізняв московинів від русинів, вважав їх двома окремими народами[7,с.80].
Багаті на факти записи залишив посол німецького цісаря Рудольфа II Еріх Лясота наприкінці XVI ст. Він був одним з перших іноземців, що відвідали Запорозьку Січ, де пробув понад 1,5 місяця. З його спогадів дізнаємося про окремі сторони життя та побуту запорожців, яких він називає "хоробрими та заповзятими людьми, які з ранніх років вправляються у військовій справі і прекрасно вивчили ворога — турків і татар. Вони мають власні гармати і багато хто з них вміє поводитися із цією зброєю так, що в них є зайвим наймати й утримувати окремих гарматників (як це водиться в іншому війську)".
Цікаві відомості про одного з керівників боротьби проти турецького поневолення Івана Підкову знаходимо у записках Л.Міллера, що були видані в Лейпцігу 1585 р. Зокрема з усіма подробицями він описав арешт і страту Івана Підкови польською владою.
Різні відомості про українських козаків залишив у своїх спогадах посол німецького цісаря Яків Генкель фон Доннерсмарк, який їздив до Москви 1614р. Він як і його попередник С. Герберштайн, добре відрізняє Московію від України-Русі, коли мову перших називає московською, а других — руською. Так, про польського секретаря Ганса Гритина пише, що він "дуже був ознайомлений із руською і московською мовами".
У різних спогадах німецьких авторів є сторінки, присвячені історії українського народу. Зокрема, в довіднику "Суапеае" читаємо, що гетьман Б.Хмельницкий "був досвідчений і вчений воїн"; Й.Х.Енгель в "Історії України і українських козаків" оцінює визвольну війну на чолі з Б. Хмельницьким як справедливу помсту українського народу своїм польським гнобителям[7,с.73].
Про військовий союз Б.Хмельницького зі шведським королем Карлом Густавом йдеться в "Подорожніх нотатках" пастора К.Я. Пльдебрандта, в яких той цікаво розповідає про похід разом зі шведськими й трансільванськими військами дванадцятитисячного козацького корпусу під командою полковника Ждановича в Польщу. Автор покладає відповідальність за невдачу у військовій операції на трансільванського князя Юрія II Ракоці, який через свою амбітність зневажливо ставився до козаків і не погоджував дій навіть зі шведським генеральним штабом. Гільдебрандт підкреслює, що внаслідок цього військо Ракоці безладно відступало й розвалилося, тим часом козаки Ждановича відступали організовано й трималися стійко, "їхня хоробрість і суворість проявилися по-справжньому". Гільдебрандт вражений освіченістю гетьмана Б. Хмельницького, який під час аудієнції шведських послів розмовляв з ними латинською мовою.
Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького мала загальноєвропейський резонанс, з огляду на те, що велася проти однієї з наймогутніших тогочасних держав Європи - Речі Посполитої. Тому, природно, що вона привернула увагу правителів, політиків і вчених європейських держав і знайшла широке висвітлення як в історіографії, так і в мемуарній літературі. Так, у німецькому виданні хронікального типу "Театр Європи" в окремих розділах шостого й сьомого томів значне місце відводиться опису Визвольної війни 1648 — 1654рр.
Необхідно зазначити, що Шледер, даючи в загальних рисах високу оцінку козацькому війську як боєздатному і дисциплінованому, а також гетьману - Б.Хмельницькому як "хороброму й розумному воїну" та його соратникам, проте водночас підкреслює велику роль німецьких найманців у польському війську, які не раз рятували шляхетське військо від поразки[6,с.47].
Мужня боротьба українських козаків із захисту українського народу від іноземних поневолювачів знайшла відображення і в німецьких наукових дослідженнях. У 1684 р. в Лейпцігському університеті була захищена "Історична дисертація про козаків", автор якої И.Й.Мюллер писав: "Мало хто знає, що у 1684 р. козаки завдали відчутної пам'ятної поразки туркам і татарам. Останні вдавали, начебто обмірковують їхню пропозицію щодо війни чи миру. Козаки так їх переслідували після блискучої перемоги, що можна написати нову "Іліаду" після Гомера, після того як спеціальна реляція була опублікована і зблиснула як промінь сонця. Ми молимо Бога,щоб він сприяв прагненням козаків до перемоги і надихав їх на нові хоробрі вчинки".
З початком XVIII ст. в Європі з'явилося багато історичної та мемуарної літератури, в якій значна увага приділялася Івану Мазепі. Так, учасник походу Карла XII і свідок Полтавської трагедії принц вюртенберзький Максиміліан Емануїл у своїх записках дає позитивну оцінку козакам, розкриває причини їх переходу на бік шведів: "вони хочуть бути вільним, непід'ярмленим ні Польщі, ні Москві народом, тому завжди відстоюють свої привілеї та права, що, власне, й стало причиною, що Мазепа прийняв шведську сторону, бо якраз, усупереч їхнім, був їхній край обложеним Москвою різного роду раціями й порціями". У його спогадах І.Мазепа характеризується як вже немолода, але енергійна людина, з гострим розумом і європейською освітою, з досконалим володінням латинською мовою.
Тогочасні німецькі джерела для нас особливо цікаві, тому що відомості про Україну, козаків та Мазепу походили безпосередньо від німецьких учасників чи очевидців тих подій. Особливо багато вістей про І.Мазепу з'явилося після 1704р., коли він за наказом царя виступив у похід на Правобережну Україну на допомогу "скинутому" польському королю Августу II. В популярному історичному тижневику "Псторіше Ремаркс" за 22 січня 1703р. вміщена кореспонденція з Москви, в якій значне місце приділяється діяльності І.Мазепи, також виклад його біографії. Цей життєпис став згодом основним джерелом наступних біографічних нарисів[6,с.169].
Український історик з діаспори Теодор Мацьків, досліджуючи, що писала західноєвропейська преса про І.Мазепу, виявив, що лейпцігський журнал "Еигораісе Сата" протягом кількох років друкував не тільки статті про гетьмана, а і його портрети-гравюри (у 1706, 1708, 1712 рр.), автором яких був німецький художник Мартин Бернінгротг. Гравюри ПУЛИ виконані за життя І.Мазепи.
Учасник походу Карла XII німецький капелан Й.В.Барділі у своїх мемуарах подає стислу історію України. "Україна або Казакія, — пише Барді, — це земля, на якій давніше жили скити, а їхніми нащадками є козаки, — народ вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ні під Москвою". Він звертає увагу також на багатства України, яку називає "молоком і медом текучою" країною, що має стільки збіжжя, що сама не може його спожити. Однак, починаючи з другої половини XVII ст., Україна занепадає внаслідок жорстокої експлуатації й пограбування її державами, насамперед Московською.
Окремі мислителі того часу пророку вали, що таке становище України не залишатиметься довічним. Німецький філософ-етнограф Йоганн Готфрід Гердер у своєму "Щоденнику моїх подорожей" в 1769р. писав: "Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться повстане велика, культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ".
Але найбільш об'ємний і цікавий опис подорожі по Україні (1838 р.) залишив німецький мандрівник і вчений, основоположник антропогеографії Йоганн Георг Коль. На основі своїх записів під час подорожі Україною він видав два шеститомні твори під назвою „Подорож в Південну Росію” серед яких є книга "Україна, Малоросія". У цих творах Й. Коль подає дуже багато відомостей про географію, природу, звичаї, побут, історію, економіку, культуру українського народу[6,с.107].
Так, про минуле України він пише: "За давніх часів, коли ще велике князівство, що володарювало над усіма руськими, а центр його знаходився у Києві, малороський рід, мабуть, був найзначнішим у всій Русі. Малоросія у той час об'єднувалася під однією і тією самою владою. При розпаді давнього великого князівства утворилось багато малих малороських князівств — Галицьке, Володимирське, Чернігівське і т.п. "
У своїх записах Й. Коль велику увагу приділяє українській етнології: звичаям, побуту, вигляду сіл, хат. Зокрема, їдучи з Московії шляхом з Білгорода до Харкова, він у захопленні від українських сіл, про що у своєму щоденнику зазначає:
"Село було безкінечно великим, як і всі українські села. Будинки тягнулись до будинків, подвір'я до подвір'я, начебто провінція була наповнена ними, із садів селян скрізь виднілися якісь червоні домашні квіти, які невиразно дрімали в зоряному блиску, жовті соняшники, якими українські дівчата прикрашали собі волосся, і рожеві троянди, які чіпляли собі під соняшником. Надзвичайним для нас було чути у цьому селі соловейків, їх так багато вони тьохкали навперебій, як канарки на кущах блаженних островів. До цього приєднувались цокотіння перепелиць, як ніде не співалось частіше, ніж в українських селах, і нарешті кукурікання тисячі далеких і близьких півнів. Наша перша піч в Україні була найприємнішою у нашій подорожі". Українці — це, мабуть, найспівучіший народ у світі, хоч вони не дарували ще Європі жодного знаменитого композитора, співають вдень і вночі, як на забавах, так і за роботою...