Реферат: Творча особистість дитини поняття та формування

Отже, можливості заміни одних аналізаторів іншими дуже обмежені. Інакше кажучи, резерви міжаналізаторної компенсації недостатні для того, аби зробити наукове обґрунтування фактів вражаючих досягнень у цьому плані окремих осіб з тими чи іншими фізичними вадами. Це дає підставу зробити висновок про те, що компенсацію варто розглядати як явище, пов’язане, насамперед, із вищими інтелектуально-вольовими функціями людини.

Більш ніж яскраво цю думку виразив Геннадій Головатий – поет, який через свою хворобу все життя був прикутий до ліжка.

Слепые не могут смотреть гневно,

Немые не могут кричать яростно.

Безрукие не могут держать оружие,

Безногие не могут шагать вперёд.

Но – слепые могут кричать яростно,

Но – немые могут смотреть гневно.

Но – безрукие могут шагать вперёд,

Но – безногие могут держать оружие .

Факти надзвичайних інтелектуальних досягнень людей, які мають ту чи іншу ваду, є досить вражаючими. І таких фактів дуже багато. Наприклад, англійський астроном Джон Гундрейн (1764-1786), котрий народився глухим, з 18 років захопився астрономією і зробив важливе відкриття – довів періодичність коливання відблиску зорі Бети у сузір’ї Персея, яку ще араби прозвали «Алголем», що означає “Зірка диявола”.

Відомий російський вчений Костянтин Едуардович Ціолковський з дитинства був глухим.

Можливо, саме глухота стала тим своєрідним стимулятором його розвитку. У своїй автобіографії К.Е. Ціолковський писав: “Глухота була моїм погоничем, батогом, який гнав мене усе життя. Вона віддаляла мене від людей, примушувала зосередитися, віддатися своїм навіяними наукою думками. Без неї я ніколи б не зробив і не закінчив стільки праці”. (цит. за: “Жизнь глухих”. – 1967. - №1 – с. 11).

Відомий австралійський психіатр А.Адлєр (1870-1937) вважав, що основним фактором розвитку особистості є наявність конфлікту між почуттям (комплексом) неповноцінності і вродженим прагненням людини до вищості, до подолання відчуття неповноцінності, що й зумовлює різні види компенсації.

В історії науки можна назвати велику кількість імен із числа глухих і слабочуючих, переважна більшість яких успішно закінчила навчання у найкращих вузах країни, а згодом захистила дисертації у відповідних галузях знань, зокрема, відомими вченими стали: М. Чумаков, який в 1955р. організував і очолив інститут по вивченню палеоліту, Є. Павловський – провідний вчений у галузі паразитології, лауреат багатьох премій.

Вражають успіхи в творчості глухого з раннього дитинства, кандидата технічних наук, поета, перекладача Валентина Григоровича Дмитрієва. Його колеги свідчать, що він працює натхненно стрімко і легко.

У творчості іншої талановитої поетеси (яка теж втратила слух) Галини Швець, звучить жагуче бажання внести і свою частку в спільну працю українського народу. Читаючи її сповнені оптимізму вірші, забуваєш про те, що їх написала людина, позбавлена можливості чути чарівний світ звуків, живу мову. В одному з них поетеса підкреслює, що саме оточуючі, друзі, допомогли їй опанувати свій біль, тугу, смуток.

... Люди, відверті і щирі,

З дитинства йшли поруч зі мною.

В життєвім не кинули вирі

Віч-на-віч з тяжкою журбою...

У будь-якій науковій праці, що стосується обдарованості, можна знайти чимало цікавих з цього погляду прикладів.