Реферат: Творча особистість дитини поняття та формування
Рівень творчості дітей молодшого шкільного віку, як правило, залежить від тих навичок, яких дитина дошкільного віку набула в іграх, спілкуванні з оточуючими, продуктивних видах діяльності. Тому індивідуальні відмінності дітей, які спостерігає вчитель першого класу, вже досить значні. Кожний погляд на творчість дітей дошкільного віку, порівняно з шкільним, дає всі підстави твердити про значне згасання творчих можливостей школярів по відношенню до дошкільників. Дійсно, потрапивши до школи, дитина значною мірою втрачає ту свободу, яка дозволена, це по-перше, а по-друге, у школі дещо втрачається можливість для ігрових дітей, фантазування, особистого пізнання світу, тощо. Шкільне навчання обмежує й час. Більшу частину його дитина мусить витрачати на навчання. Отже, для більшості дітей творчість і творче мислення змінюються шаблонним вивченням навчальних предметів. Однак, указані обмеження не позбавляють дитину творчості, вони лише дещо її стримують. Творчість дітлахів у шкільному віці може набувати таких своїх проявів, що не завжди стають зрозумілими для вчителя: учні, які мають високий творчий потенціал, протистоять суворій дисципліні, конформізму, вони схильні до незалежності, мають підвищене почуття гумору і гостріше реагують на несправедливість. Такі діти не сприймають суворо регламентованих занять, які повторюються і навіюють нудьгу. Але водночас, вони напрочуд допитливі та інтелектуально активні.
Дитина високої творчої спрямованості здатна з головою заглибитися в те, що її цікавить, вона дуже винахідлива в образотворчій діяльності, іграх, використанні різних матеріалів, висловлює багато різних міркувань з приводу конкретної ситуації, здатна по-новому підійти до розв’язання певної проблеми. Творча дитина, як правило, енергійна, дотепна, відрізняється розвиненою пам’яттю і виявляє значну самостійність у думках і поведінці. Звичайно, що здатність дитини до творчості, поєднана з високим інтелектуальним рівнем - це виняток, рідкісне явище у звичайному шкільному класі. Проте, потенційна творчість, як свідчать психологічні дослідження (як зарубіжні, так і вітчизняні) притаманні ранній дитині. Завдання ж учителя – створити умови, за якими схильність дітей до нового, нестандартного, бажання самостійно вирішувати поставлені завдання можуть розвиватися. Дитина молодшого шкільного віку шукає можливостей для виявлення своєї інтелектуальної енергії, що йде від потреби у творчості. Загалом у дітей цього віку творча потреба реалізується у двох напрямках: у розвитку інтересу до пізнання та ігрової діяльності.
Інтерес до пізнання в молодшому шкільному віці різнобічний, і наче, ще лежить на поверхні, не проникаючи глибоко у свідомість дитини і не мотивуючи в цілому навчальну діяльність. Саме творча потреба вимагає від процесу навчання ситуацій, які б стимулювали не лише пам’ять, а й мислення.
Так, учитель може використовувати на уроках систему запитань, створювати різного роду проблемні ситуації або вносити творчі елементи, завдяки чому, учні отримують змогу активізувати розумову діяльність, зробити “відкриття”.
Така активізація відбувається шляхом збудження інтересу до нового, жадоби до читання, отримання нових відомостей при проведенні екскурсій, відвідування музеїв. Можливі й інші шляхи активізації пізнавальної діяльності: спостереження у природі, трудові операції, у ході яких дитина створює певний продукт.
Належне значення цій діяльності мусять надавати і батьки. Цікаво, що роль батька і матері у розвитку творчих інтересів їхніх дітей не однакова.
Результати проведених досліджень (Дж.Доміно, 1979, Д. Ліни, 1974) свідчать, що батько більшою мірою впливає на творчі здібності доньки, а мати – на здібності сина. Батьки виховують дівчаток у творчому напрямі, якщо розвивають їхню незалежність, вчать нестереотипно сприймати навколишній світ, стимулюють цікавість, самі стверджують нетрадиційні підходи до будь-яких явищ. Якщо матері мають творчі здібності, та їх робота, професійна діяльність вимагають творчості, то найчастіше й сини виявляють незалежність думки і творчий підхід.
Отже, творчість виявляється у такому підході до виховання і навчання, що пов’язаний з ламанням стереотипів у формуванні чоловічих і жіночих якостей.
Виховані в умовах творчого середовища хлопчики, як показали дослідження, мають багато рис, які стереотипно вважаються хибними: інтроспективність, чутливість, яскравий естетизм; а дівчатка, виявляють традиційно чоловічі якості – незалежність, намагання до самоствердження, сміливість.
Другий напрямок реалізації творчої потреби дитини в умовах шкільного навчання – це ігрова діяльність. Звичайно, що розвитком гри є дошкільний вік, однак і школяра не покидає бажання гратися, адже у грі він отримує можливість розслабитися та реалізувати своє бажання утвердити себе. У грі розвивається уява, утверджуються образи фантазії, виниклі ідеї, створюються продукти діяльності, які є для дитини емоційно привабливими. Саме у грі, особливо, в пору дитинства, виявляються ті якості, що в майбутньому становитимуть основу професійності. Важливість гри полягає також у тому, що вона надає дитині можливість помріяти, проявити уяву, дає основу творчості. Поступово ці якості в багатьох людей затверджуються.
Із сказаного можна зробити такі висновки:
1. Дивергентне (творче) мислення є найважливішим компонентом творчості. Воно спрямоване на пошук нез’ясованого, виходить за межі створених стандартів, створює нові шляхи в творчому пізнанні світу.
2. Творчість є специфічно людською діяльністю, вона властива (як якість) кожній людині, виявляється вже в дитячому віці й за певних умов навчання і виховання може бути значно розвиненою.
3. У дошкільному віці діти є дуже чутливими до творчості, згодом творче пізнання світу дещо згасає через необхідність засвоєння шаблонних і стереотипних методів навчання.
4. В умовах дошкільного навчання здатність дитини молодшого шкільного віку до творчих пошуків може бути значно підвищена. Для цього необхідно включити до навчального процесу нестандартні завдання, активізувати пізнавальну активність, ігрові компоненти, а також, пошук, дослідницьку діяльність, тощо.
Типи обдарованості: загальна (розумова), і спеціальна – художня, соціальна, спортивна, має ряд видів. А кожний з видів, у свою чергу, може розглядатися, як спеціальна здібність. Так, розумові здібності поділяються за предметною ознакою на фізико-математичні, здібності до вивчення гуманітарних предметів і т.д. При певному розвитку кожний із цих видів учбових здібностей може сформуватись у відповідну науково-дослідницьку здібність. Технічна обдарованість має два основних види: інженерна і обдарованість до технічної майстерності.
Художня обдарованість поділяється на літературну, музичну, хореографічну і т.д. Соціальна обдарованість охоплює здібності до правової діяльності, педагогічні, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності в різних сферах життя суспільства. Звичайно, всі ці типи й види обдарованості не ізольовані один від одного. Тут можна виділити щонайменше два типи зв’язків. Так, людина може мати одну якусь спеціальну здібність, а може бути обдарованою цілою групою споріднених здібностей (наприклад, художніх або спортивних). Разом з тим, усі типи обдарованості обов’язково передбачають певний рівень розвитку розумових здібностей. І чим він вищий, тим, за інших рівних умов, плодотворнішою та одухотвореннішої виявиться діяльність у тій чи іншій сфері.
Щодо технічної та загальної обдарованості, деяких видів художньої обдарованості (наприклад, літературної) це очевидне.
Трохи по-іншому стоїть справа в тих видах діяльності, де вирішальну роль відіграють фізичні й психофізіологічні якості, індивіда (спорт, хореографія, живопис, деякі види технічної майстерності). Але при близькому розгляді виявляється, що і в цих видах діяльності досягти особливо видатних результатів можливо лиш при досить високому розвитку розумових здібностей.
Ми часто любуємось видом лісових галявин, спокійною течією річки і всім тим, що називається красою природи. При цьому, одна людина відчуває особливі, очищуючі його почуття, радість, спілкування з природою, а другий не бачить в цьому нічого прекрасного. В подібній ситуації часто опиняється дорослий, намагаючись показати дитині красиве в природі. Він говорить:
- Дивись, Петрику, яка струнка берізка стоїть на поляні! Красиво!
-Угу, - відповідає Петрик, дивлячись не на струнке дерево, а на землю. – Під березою мурашник, там мурашки бігають, до себе все тягнуть. Знаєш, як цікаво. Підем – поглянем.
У батька з’явився один естетичний об’єкт, а у сина – другий. В своїх спробах передати думки і почуття засобом кольору, музичних звуків та поетичного слова, дитина користується засобами, вже виробленими в практиці мистецтва. Він бачить ілюстрації в книжках, слухає по радіо пісні, дивиться по телебаченню вистави. Так чи інакше те, чим користуються майстри мистецтва, дитина намагається передати. Але це не просто формальні засоби, за ними завжди щось стоїть – причому, коли дитина володіє художньою формою його переживання посилюються, заглиблюються, міняються.
І так, розуміти художню діяльність ми будемо достатньо широко – вона включає в себе і практичні заняття дітей яким-небудь видом мистецтва, і пізнання виробів художників, і красоти природи, і естетичну оцінку людських відносин. Всі ці способи пізнання естетичного в молодшому шкільному віці взаємозв’язані, переплетені.
Виховання естетичних почуттів і художніх здібностей дітей не рідко зупиняється впевненістю, дорослих в їх природній опреділеності, в тім, що здібності є або їх нема; звідси: “Виховуй, не виховуй – природа своє візьме”. Як надія на природну обдарованість, так і посилання на відсутність у дитини художніх здібностей, призводить до пасивності у вихованні – цим наноситься великий ущерб розвитку особистості.
Якщо навіть виходить з вродження природи таланту, то, як мінімум необхідно створити умови, щоб він проявився. А це означає – займатися з дитиною тим або іншим видом мистецтва.
Більшість батьків, замітивши у своїх дітях нахил, інтерес до музики, живопису, танцю так і поступають.
Складніше з тими, хто вважає сина або дочку “не здібними до мистецтва”.
Вони вирішають не тратити даремно часу на художню самодіяльність дитини, чим і завдають їй великої шкоди. Досвід багатьох педагогів впевнено показує, що якщо правильно організувати заняття мистецтва, то в будь-якої дитини художні здібності можна розвивати до високого рівня, що дітей, зовсім не здібних до мистецтва, не має. І “нездібність” людини майже завжди пояснюється тим, що в дитячі роки він не получив належного цілеспрямованого естетичного виховання.