Реферат: Творчисть Мелетія Смотрицького. Його основні засади

Вступ. Життєвий шлях М. Смотрицького.

1. Граматика М. Смотрицького – перлина давнього мовознавства

2. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм

3. Поетична спадщина М. Смотрицького

Використана література

Вступ. Життєвий шлях М. Смотрицького

Життєвий шлях М. Смотрицького – одного з найосвіченіших українських філологів кінця XVI – початку XVII ст.– складний і суперечливий.

М. Смотрицький жив у час бурхливої антифеодальної й національно-визвольної боротьби українського й білоруського народів. Одним із виявів цієї боротьби був рух проти наступу католицизму, за збереження православної віри, на захист церковнослов'янської мови, яка була літературною мовою передусім у галузі конфесіонального письменства.

Національно-релігійна боротьба набрала особливої гостроти після того, як частина вищого духівництва з митрополитом Рагозою 1596 р. в Берестю (Бресті) проголосила унію з римо-католицькою церквою. До унії не пристала основна маса селянства, міщанства, нижчого духівництва, навіть частина української шляхти. Виходячи із своїх класових інтересів, у католицизм перейшла більшість феодалів, тому православ'я з початку XVII ст. стало вірою пригноблених мас. Тодішнє становище православної церкви суттєво відрізняє її від офіційного православ'я, яке теж було релігією панівних класів. В національно-релігійній боротьбі знайшли вияв суспільні суперечності часу. Із цією боротьбою тісно пов'язане життя і творчість М. Смотрицького. Життєвий шлях і спадщина М. Смотрицького досить добре вивчені. Багато біографічного матеріалу дають його численні полемічні твори, листи, а також документи XVII ст.

Майже всі біографи вважають, що Мелетій народився в спадковому маєтку батька містечку Смотрич (тепер селище міського типу Дунаєвецького району, Хмельницької області) на Поділлі. Батько його – Герасим Данилович Смотрицький – тривалий час був писарем у Кам'янці (Подільському), про що писав Мелетій у книзі «Obrona Verificatiey». Не виключено, що саме в Кам'янці народився його син Максим (Мелетій). Князь Костянтин Острозький запросив у 1576 р. Г. Смотрицького до Острога, де він став першим ректором Острозької школи. Г. Смотрицький – автор першої друкованої на Україні полемічної книги «Ключ царства небесного» (1587 р.). Він узяв активну участь у редагуванні й виданні знаменитої Острозької біблії, що вийшла в світ 1581 р. Передмова до неї Г. Смотрицького свідчить, що письменник був добрим знавцем церковнослов'янської мови.

Біографи називають різні дати народження М. Смотрицького, переважно 1577–1579 рр. Початкову освіту Мелетій здобув у Острозькій школі від батька та грека Кирила Лукаріса. Учнем з молодих літ називає він себе в листі до К. Лукаріса, який після смерті Г. Смотрицького (близько 1594 р.) був ректором Острозької школи, а з 1612 р. – константинопольським патріархом.

Отже, в Острозькій школі М. Смотрицький мав змогу добре засвоїти церковнослов'янську й грецьку мови. Після смерті батька Смотрицького князь К. Острозький віддав здібного юнака на дальше навчання до єзуїтської Віленської академії. Смотрицький успішно закінчив Віленську академію. Разом із сином Соломерецького Богданом він подорожував за кордоном, відвідав багато міст, слухав лекції в університетах, зокрема в протестантських Лейпцігському, Віттенберзькому й Нюрнберзькому.

Невідомо, скільки тривала ця подорож. Очевидно, за кордоном Смотрицький одержав учений ступінь доктора медицини, як зазначено на титульному аркуші його книги «Апологія...» (1629 р.). Повернувшись із подорожі, він поселився у того ж таки князя Соломерецького під Мінськом. Часто їздив до Мінська, вів агітацію проти унії, внаслідок чого багато уніатів знову повернулося в православ'я і в Мінську засновано братство. Близько 1608 р. Смотрицький повернувся до Вільна (тоді ж вийшов у світ його анонімний трактат «Αντιγραφη», тобто «Відповідь»). Автор книги називає себе «одним братом братства церковного Віленського». Будучи членом цього братства, Смотрицький, очевидно, й викладав у Віленській братській школі. Дедалі активніше включається він в національно-релігійну боротьбу. Вже в 1610 р. під псевдонімом Теофіл Ортолог друкує великий полемічний твір «Θρηνος...» (тобто «Плач»). На титульному аркуші книжки зазначено, що текст перекладено спочатку з грецької на «словенську», а з цієї–на польську. Майже всі полемічні твори Смотрицького надруковано польською мовою. Щоб уникнути переслідувань, до переходу в унію свої полемічні твори Мелетій видавав без зазначення прізвища або під псевдонімами. «Θρηνος» – найвидатніший літературний твір Смотрицького, написаний у формі «плачу» православної церкви, зверненого до тих, що її покинули. Автор картає єпископів, що прийняли унію, закликає їх схаменутися, показує важкий релігійно-національний гніт, який терпіли український і білоруський народи, критикує недбальство й зловживання православного духівництва. В полеміці з католиками Смотрицький виступає як енциклопедично освічена людина своєї епохи: він цитує в своїй книзі понад 140 авторів або посилається на них. Крім писань «отців церкви», Смотрицький використовує твори багатьох античних і європейських учених та письменників епохи Відродження. Тут, зокрема, зустрічаємо імена Авіценни, Савонароли, Депер'є, Еразма Роттердамського, Петрарки, Мантуана Баптісти таін. М. Смотрицький здобув велику популярність серед православних. Пізніше сам він писав, що деякі його сучасники вважали цю книгу за важливістю описаного в ній рівною творам св. Златоуста й за неї готові кров пролити й душі покласти.

Критика як католицької, так і православної ієрархії, показ переслідування населення України й Білорусії, а головне – заклик до активної оборони своїх прав дуже збентежили королівські власті. Сігізмунд III того ж 1610 р. видав наказ про заборону продавати й купувати книги Віленського братства під загрозою кари в 5000 червоних золотих. Війтові й магістрату король пропонував конфіскувати братську друкарню, забрати й спалити книги, а складачів та коректорів арештувати.

Королівський наказ виконано. Редактора й коректора Леонтія Карповича ув'язнено. Смотрицькому вдалося уникнути арешту.

Про життя й діяльність Смотрицького після репресій з боку королівських властей збереглося дуже мало відомостей. Очевидно, він повернувся з Вільна на Україну (про високу оцінку «Θρηνος»-а він покликається на свідків – священиків острозької капітули ¹³ ). Мабуть, Смотрицький певний час проживав в Острозі і викладав у школі. Смотрицького вважають одним із перших ректорів Київської братської школи, організованої в 1615–1616 рр. Сучасник М. Смотрицького Сильвестр Косов 1635 р. писав, що Смотрицький, Касіян та інші були ректорами Київської школи. Цьому свідченню можна довіряти, адже брошура С. Косова була направлена проти домагань католиків й уніатів закрити Київську школу й автор її, очевидно, спеціально назвав тільки тих ректорів, що пізніше стали уніатами. Не з'ясовано, які курси викладав Смотрицький, але цілком можливо, що це були латинська й церковнослов'янська мови. Повернувшись до Вільна, Смотрицький мешкав у Святодухівському монастирі. Під тиском чи навіть на категоричну вимогу Віленського братства, що не могло бути байдужим до його контактів з уніатами, Максим Смотрицький постригся в ченці під іменем Мелетія.

1. Граматика М. Смотрицького – перлина давнього мовознавства

Минає вже триста шістдесят років із часу виходу в світ видатного твору давнього східнослов'янського мовознавства – «Грамматіки СлавέнскиА правилноε Сvнтаґма...» М. Смотрицького. Та за цей великий проміжок часу славнозвісна праця видатного вченого не пішла в забуття, адже вона стала значним етапом у старій східной південнослов'янській освіті, науці, культурі.

Про «Граматику» М. Смотрицького та її значення написано багато. Проте викладена в ній система ще далеко не вивчена.

«Грамматіка...» М. Смотрицького – один із найвидатніших творів старожитнього слов’ян. мовознавства. Учений першим в історії вітчизняної лінгвістики дав повний курс церковнослов’янської мови в прийнятих тоді частинах: орфографія, етимологія (тобто морфологія), синтаксис, просодія.

У розділі про орфографію в давнину давався й опис фонетики та орфоепії. Ввів нову літеру на позначення дзвінкого проривного задньоязикового приголосного – ґ , узаконив вживання букви й . Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу тощо. Багато з його правил орфографії й пунктуації зберігають чинність у сучасній українській літературній мові. Виділив вісім частин мови: ім’я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. Як частину мови «междометіє» у вітчизняній лінгвістиці М. Смотрицький визначив уперше, вийнявши з переліку й опису частин мови невластивий слов’янській системі артикль. Йому належить і термін «междометіє». Першим виділив як категорію дієприслівник, названий ним «дієпричастієм». Відкрив у слов’янській відміні місцевий відмінок, який назвав «сказательний падеж». Іменники поділив на п’ять «склоненій»-відмін, котрі в основних рисах у шкільних граматиках зберіглися донині. Вперше описав відмінювання прикметників і числівників.

Запропонований ним принцип поділу дієслів на дієвідміни зберігся у східнослов’янських граматиках і в наш час. Першим дав докладний опис розрядів незмінних частин мови й вигуків, виклав синтаксис церковнослов’янської мови. Збагатив слов’янську лінгвістичну термінологію. Описана М. Смотрицьким морфологічна система близька до старослов’янської пізнього періоду, але в ній спостерігається певна кількість українських елементів.

М. Смотрицький виступає оригинальним граматистомтеоретиком слов’янської системи. У цьому він не мав собі рівних у слов’янській філології аж до 2-ї половини 18 ст. Його досягнення використовуються і тепер. Учений здійснив кодифікацію церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. За нормами «Грамматіки...» поступово було впорядковано всі церковнослов’янські тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов’янські тексти норми набули загального поширення й понині функціонують у конфесійному вжитку. Уперше виразно відділив церковнослов’янську мову від живих слов’янських, проте східнослов’янський характер норм М. Смотрицького благотворно вплинув на усталення орфографії й пунктуації староукраїнської літературної мови.

До 1-ї чверті 19 ст. «Грамматіка...» М. Смотрицького була основним підручником церковнослов’янської мови, він витримав багато видань. На його основі укладено анонімну «Грамматїку или писменницу языка Словеньского», надруковану 1638 в м. Крем’янці (тепер Терноп. обл.). Певний вплив М. Смотрицького помітний і на книзі «Грамматыка словенская» Івана Ужевича (1643), анонімній граматиці, надрукованій 1773 в Почаєві, церковнослов’янській «Грамматіці» Я. Блоницького (1763), а також на «Грамматиці» А. Коцака (1778), праці «Grammatica slavo-ruthena» М. Лучкая (1830), рукопис, праці хорватського лінгвіста Ю. Крижанича «Граматично изказанjе» (1666), російській граматиці Г. В. Лудольфа (1696), книзі «Россійская грамматика» М. Ломоносова (1755), на працях основоположника сучасної славістики Й. Добровського.

Геніальний М. В. Ломоносов знав напам'ять «Граматику» Смотрицького і назвав її разом із «Арифметикою» Магницького «вратами своєї вченості». «Россійская грамматика» Ломоносова, що вийшла в світ у Петербурзі (написана 1755 р., перше її видання має цю дату), природно, відбиває значний вплив Смотрицького щодо розподілу матеріалу, виділення граматичних категорій, термінології, формулювання деяких правил. M. В. Ломоносов підніс вітчизняне мовознавство на вищий щабель. Він був видатним теоретиком, його правила встановлені на основі студій над живою російською мовою. Зі спадщини Смотрицького Ломоносов узяв найкраще, зокрема поділ на відміни, дієвідміни, кількість відмінків тощо. Великою мірою завдяки Ломоносову досягнення Смотрицького в галузі граматики дійшли до наших днів.

Книга М. Смотрицького справила вплив на розвиток грамат. думки в Сербії, Болгарії, Румунії. «Грамматіка...» була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’ян. мови в перекладах на латинську, що свідчить про загальноєвропейське визнання її. Завдяки «Грамматіці...» М. Смотрицького українська філологія стала помітною галуззю європейського. мовознавства старожитньої епохи. М. Смотрицький – один із основоположників вітчизняної славістики.

До найбільш ранніх відноситься переклад (на полях книжки 1648 р.), зроблений відомим шведським мовознавцем і поліглотом Й. Спарвенфельдом ¹⁶⁷ . Список «Граматики» з маргінальним перекладом зберігається також у м. Галле (НДР). Повний переклад книги М. Смотрицького за виданням 1721 р. зробив англієць Т. Консетт, який він мав намір опублікувати. Частина рукопису з перекладом Т. Консетта зберігається в Празі. Інший неповний рукописний переклад «Граматики» 1648 р. зберігається в Стокгольмі. Ці переклади свідчать про загальноєвропейський інтерес до твору Смотрицького.

M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його «Граматики» ніхто не важився нападати на церковнослов'янську мову як на мову невнорядковану. Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. Кількість східнослов'янських і власне українських елементів у ній порівняно невелика, однак вони разом із східнослов'янською звуковою (точніше – орфографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам М. Смотрицького словенороського характеру. Об'єднання в «Граматиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і південних слов'ян, з елементами специфічно східнослов'янськими й південнослов'янськими (насамперед старослов'янського походження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх слов'янських народів, які користувалися церковнослов'янською мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культурного єднання слов'ян. М. Смотрицький уперше виразно відділив церковнослов'янську мову від східнослов'янських, проте словенороський характер «Граматики» благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфографії та орфоепії української мови XVII–XVIII ст.

2. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм

Витоки сучасної культури значною мірою заглиблюються в епоху Відродження. Для українського народу ця епоха була сповнена героїчної національно-визвольної боротьби, яка переможно закінчилася возз’єднанням з великим російським народом. В її горнилі викувалась народно-гуманістична українська культура та література.

Вони розвивалися у специфічних умовах антифеодальних та національно-визвольних рухів, тісно пов’язаних з такою ж боротьбою братніх білоруського та російського народів, і склалися у ренесансну систему.

З урахуванням єдності трьох східнослов’янських літератур можна говорити про з’ясування проблеми Ренесансу в українській літературі, її ролі в загальноєвропейському літературному розвитку, місця української полемічної літератури кін. XVI – поч. XVII ст. і таких окремих її представників, як М.Смотрицький, в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--