Реферат: Участь Запорізьких військ у II світової війні
Вихованець запорізького комсомолу В. И. Кияшко не дожив до Дня Перемоги. Артилерист, старший сержант, він під час запеклого бою на підступах до Берліна був смертельно поранений у голову, але не залишив поле бою до останнього подиху. Звання Героя Радянського Союзу йому привласнено посмертно. Школа № 59, у якій учився В. И. Кияшко, а також одна з вулиць у правобережній частині міста названі його ім'ям.
Повними кавалерами ордена Слави стали запорожці гвардії старшина П. Я. Мусийченко — командир відділення саперів-розвідників і старший сержант С. Д. Долговец — командир артилерійського знаряддя, що почав війну в Запорожжя в зенітній охороні Дніпрогесу (тут бойовий розрахунок його зенітки збив "юнкері") і, що закінчив її на вулицях Берліна. Повернувши з перемогою в Запорожжя, обоє ветерана трудилися до відходу на пенсію: перший — слюсарем механічного заводу, другий — токарем дослідно-експериментального заводу. У боях з фашистами прославив себе колишній працівник "Запорожстали" И. К. Валюта. Вивезений гітлерівцями на примусові роботи в Німеччину, він біг, добрався до Словаччини.Ставши командиром словацького партизанського з'єднання ім. Чапаєва, Валюта протягом 1943—1944 р. брав участь у багатьох боях з ворогом, нагороджений знайомий "Зірка чехословацьких партизанів".
Запорожці свято чтут пам'ять радянських воїнів, що загинули смертю героїв у битвах за їхнє місто. У Запорожжя маються більш 40 пам'ятників, у т.ч. меморіальний комплекс на братській могилі солдатів і офіцерів, що загинули при форсуванні Дніпра в районі Дніпрогесу, а також пам'ятник воїнам, що форсували Дніпро південніше міста; військовий меморіальний цвинтар, алея Слави; пам'ятники робітником, що загинув під час Великої Вітчизняної війни, установлені на території "Запорожстали", Запорізького титано-магниевого комбінату, электровозоре-монтного заводу.
Фронт відсувався усе далі на захід, і в місті, де після окупації залишилося лише 65 тис. чел. населення, широко розгорнулися відбудовні роботи. Міська партійна організація наприкінці 1943 р. нараховувала 783 комуніста, об'єднаних у 61 первинній партійній організації. Горком партії і міськрада направляли зусилля трудящих на відродження зруйнованого ворогом енергетичного серця Наддніпрянщин — Дніпрогесу ім. В. И. Леніна, гігантів металургії, машинобудівних підприємств, а також легкої і харчової промисловості, комунального господарства і житлового фонду. Натхненні перемогами Червоної Армії над німецько-фашистськими загарбниками, запорожці — головним чином жінки, підлітки — трудилися з небаченим ентузіазмом. Там, де не було механізмів,
вручну розчищали завали, ремонтували придатні спорудження. Робітники "Комунара" ще наприкінці 1943 р. розгорнули відбудовні роботи. У нашвидку відроджених цехах вони виконували різні ремонтні роботи для фронту, а пізніше налагодили випуск боєприпасів і запчастин для зернових комбайнів. У 1944 р. тут була пущена половина основних цехів, що дозволило почати випуск молотарок, інших сільськогосподарських машин і запасних частин до них. Протягом 1944 р. були відновлені і почали працювати основні цехи паровозоремонтного заводу. Колектив інструментального заводу ім. Войкова організував виробництво окопних грубок для фронту. Поряд з цим робітники більшості підприємств відновлювали житловий фонд, міське комунальне господарство. Так, коммунаровцы відновили готель "Південна", 2 тис. кв. метрів житла, міську насосну станцію 2-го підйому, 12,5 км трамвайної магістралі і 16 трамвайних вагонів; 2 їдальні, підшефну школу № 14, цілком зруйновану окупантами. Енергетики відновили високовольтну лінію електропередачі Донбас – Запорожжя, і місто одержало електроенергію. 14 жовтня місто було остаточно звільнене.
Тисячі воїнів, що звільнили Запорожжя, минулого визнані гідними бойових нагород. Кілька людей, найбільш отличившихся, стали Героями Радянського Союзу. Серед них Валерія Гнаровская, що із гранатами в руках кинулася під ворожий танк молодший лейтенант Д. М. Стефанов, що повторив подвиг Олександра Матросова, і інші храберцы.