Реферат: Учення В.І. Вернадського про ноосферу

"Перша світова війна 1914—1918 рр. особисто в моїй науковій роботі відобразилася найвирішальнішим чином. Вона змінила в корені моє геологічне світобачення.

У атмосфері цієї війни я підійшов в геології до нового для мене і для інших і тоді забутому розумінню природи — до геохімічного і до біогеохімічного, охоплюючого і відсталу і живу природу з однієї і тієї ж точки зору.

Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Він може і повинен перебудовувати своєю працею і думкою область свого життя, перебудовувати корінним чином в порівнянні з тим, що було раніше. Перед ним відкриваються все більш і більш широкі творчі можливості.

Тут перед нами встала нова загадка. Думка не є форма енергії. Як же може вона змінювати матеріальні процеси? Питання це дотепер науково не дозволене. Його поставив вперше, скільки я знаю, американський учений, що народився в Львові, математик і біофізик Альфред Лотка 20. Але вирішити його він не міг.

Як правильно сказав колись Гете (1749—1832) — не тільки великий поет, але і великий учений, — в науці ми можемо знати тільки, як відбулося що-небудь, а не чому і для чого. В майбутньому нам малюються як можливі казкові мріяння: людина прагне вийти за межі своєї планети в космічний простір. І, ймовірно, вийде.

В даний час ми не можемо не зважати на те, що у великій історичній трагедії, що переживається нами, ми пішли по правильному шляху, який відповідає ноосфері.

Ноосфера — останній з багатьох станів еволюції-біосфери в геологічній історії — стан наших днів. Хід цього процесу тільки починає нам з'ясовуватися з вивчення її геологічного минулого в деяких своїх аспектах.

Приведу декілька прикладів. П'ятсот мільйонів років тому, в кембрійській геологічній ері, вперше в біосфері з'явилися багаті кальцієм скелетні освіти тварин,, а рослин більше двох мільярдів років тому. Це — кальцієва функція живої речовини, нині могутньо розвинена, — була одна з найважливіших еволюційних стадій геологічної зміни биосферы.

Не менш важлива зміна біосфери відбулася 70—110 мільйонів років тому, під час крейдяної системи і, особливо, третинної. У цю епоху вперше створилися в біосфері наші зелені ліси, всім нам рідні і близькі. Це — інша велика еволюційна стадія аналогічна ноосфері. Ймовірно, в цих лісах еволюційним шляхом з'явилася людина близько 15—20 мільйонів років тому.

Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї — в новий стихійний геологічний процес — в грізний час, в епоху руйнівної світової війни.

Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон із стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері.

Можна дивитися тому на наше майбутнє упевнено. Воно в наших руках м його не випустимо.

Той стан людського суспільства, яке він називав ноосферою, на думку Вернадського, тільки зароджується. Його розквіт наступить тільки тоді, коли стане можливим засноване на наукових знаннях свідоме управління суспільними процесами і взаємодією суспільства і природи в глобальному масштабі.

Становлення ноосфери, по В. І. Вернадському, — процес тривалий, але ряд учених вважають, що людство вже вступило в період ноосфери, хоча багато хто вважає, що поки про це говорити рано, оскільки те, що зараз відбувається у взаємодії людини і природи, важко зв'язати з настанням епохи розуму.

Проте прогрес людського розуму і наукової думки ноосфери не викликає сумнівів: вони вийшли вже за межі біосфери Землі, в Космос і глибини літосфери. На думку багатьох учених — ноосфера в майбутньому стане особливою областю Сонячної системи.

"Біосфера перейде так чи інакше, рано чи пізно в ноосферу... На певному етапі розвитку людина вимушена узяти на себе відповідальність за подальшу еволюцію планети, інакше у нього не буде майбутнього",— затверджував В. І. Вернадський.

Всякий опір настанню періоду ноосфери, тобто періоду, коли людство за допомогою науки навчиться свідомо управляти природними і соціальними процесами, вважав В.І. Вернадський, повинно бути і буде подолано тому, що настання цього етапу витікає, як він затверджував, зі всього минулого розвитку життя і єдиний можливий шлях подальшого продовження цього розвитку вже на його людській, соціальній стадії.

Аналізуючи уявлення В. І. Вернадського про ноосферу, Э. В. Гирусов висловив думку, що ломка розвитку людської діяльності повинна йти не всупереч, а в унісон з організованістю біосфери, бо людство, утворюючи ноосферу, всіма своїм корінням пов'язано з біосферою. Ноосфера — природне і необхідне слідство людських зусиль. Це перетворена людьми біосфера відповідно пізнаним і практично освоєним законам її будови і розвитку. Розглядаючи такий розвиток біосфери в ноосферу з позицій системного підходу, можна сказати, що ноосфера — це новий стан деякої глобальної суперсистеми як сукупності трьох могутніх підсистем: "людина", "виробництво" і "природа", як трьох взаємозв'язаних елементів при активній ролі підсистеми людина

Геніальні думки В. І. Вернадського дозволили ряду учених допустити надалі і такий хід подій в еволюції біосфери, як коеволюция між людським суспільством і природним середовищем, внаслідок чого і виникне ноосфера, але це відбуватиметься завдяки новим формам дії живої речовини на обмін атомів живої речовини з відсталою матерією.

Ці вчені, що геологічно ми переживаємо зараз виділення в біосфері царства розуму, що міняє корінним чином і її зовнішність, і її будова, — ноосфери.

Висновок

У формуванні науково організованої взаємодії суспільства і природи кровно зацікавлені люди всієї Землі. І тому повинні бути знайдені широкі форми співпраці всіх народів, держав, вчених всіх країн світу для вирішення цієї насущної все більш гострої проблеми, що стає.

Щоб ноосфера виправдала дане їй найменування "сфери розуму", в ній дійсно повинна панувати гуманістична наукова думка, що може підпорядкувати і подавити несприятливі для майбутнього людства наслідки технічного прогресу і розвернути широкі перспективи для розквіту суспільного життя.

Ноосфера — по суті абсолютно новий об'єкт наукового пізнання. Це не просто суспільство, що існує в певному середовищі, що служить пасивним постачальником речовини і енергії і що зберігається в самому собі рівному стані. І не саме по собі окремо взяте середовище, що хоч би і піддалося сильній дії соціального життя.

Це щось єдине ціле, в якому зливаються суспільство, що розвивається, і змінна їм природа, що взаємодіє найтіснішим чином. Можна з упевненістю сказати, що тут діють особливі закономірності, в яких складним чином переплітаються закони неживої і живої природи, закони суспільства і закони людського мислення. Про наявність таких інтегральних законів мало що відоме і їх відшукання — завдання величезної трудності.

Трудність посилюється ще і тією обставиною, що сам об'єкт, в якому діють такі закономірності, формується, можна сказати, на наших очах і ще повністю не знайшов, ймовірно, всіх своїх відмінних специфічних рис.

Проте пошуки цих законів мають колосальну не тільки теоретичну, але і суто практичну важливість.Праця В. І. Вернадського так чи інакше зачіпає всю сукупність вказаних проблем. Він примушує глибоко задуматися про "всепланетні" наслідки суспільного прогресу, розвитку науки і техніки, про виникнення реального абсолютно нового, так би мовити "уселенського" об'єкту, що формується під впливом людської діяльності, наукової думки і заснованої на ній суспільної праці.

Він спонукає поглянути на весь процес розвитку природи, соціального життя, науки і техніки під такою точкою зору, яка якраз необхідна для розкриття невідомих раніше глобальних рис цього цілісного гігантського, всесвітнього процесу.

Ідеї, закладені в праці В.І. Вернадського, слід віднести до видатних природничонаукових і філософських узагальнень. Вони лягають у фундамент абсолютно нової науки — науки про ноосферу, створення якої є одним з насущних завдань нашого часу.

Список використаної літератури

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І. "Філософія: підручник". – Київ: Либідь, 2001 р., 390 с.