Реферат: Украина 1917 года /Укр./

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками.

Подіі у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих Украіни, однак переважна більшість іі народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральноі Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Украіні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролітарському Донбасі. В більшості ж районів Украіни подіі розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві.

Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керивництво Центральноі Ради прийняло резолюцію, в якій засуджувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати Тимчасовий уряд, украінські партіі все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієі революційноі демократіі.

Центральна Рада вважала, що в такій ситуаціі можливий єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Ураінськоі Народноі Республіки. 7 листопада 1917 року був оголошений текст III Універсалу Центральноі Ради.

«Віднині Украіна стає Украінською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росіі, щоб вся Республіка Російська стала федерацією равних і вільних народів».

Михайло Грушевський нагалошував: на тому, що подібна «широка автономія обьективно дае початок іі перетворенню у «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є «повною державою» : 22 січня IV Універсал Центральноі Ради сповістив, що «віднині УНР стає самостійною, не від кого незалежною державою». Зрозуміло були і інши чиновніки (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнородного визнання), що зумовили рішучий поворот до повноі незалежності, однак з точки зору еволюціі «чистих» державних форм, цей шлях є закономірним.

З цього часу досить активно відбувається процес формирування і удосконалення державного ладуУНР.

Організація центральноі влади. Особливе місце в структурі вищіх органів УНР займала Центральна Рада. У III Універсалі містиця конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена Украінським народом «разом з братніми народами Украіни… берегти права, здобуті боротьбою», а в IV Універсалі сказано «Ми Украінська Центральна Рада, представниця робочого народу – селян, робітників і солдатів».

У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральноі Ради: «законодавчий орган», «представницький орган», нарешті, «революціонний демократичний парламент».

Проте, незважоючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку. По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральноі Ради постійно декларувалася, що вона є тимчасовим органом, який має припинить свою діяльність, після скликання Всеукраінських Установчих зборів. По-друге, Центрально Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до іі складу представників різних демократичних, громдянських організацій.

Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальни верства населення Украіни, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917 року був спланований I Всеукраінський з’ізд Рад робітничих, селянських та солдатських депутутаiв. З а нормами представництва депутати з’ізду мали представляти усi Украiнськи землi.

Своi намiри щодо цього з’iзду малu i бiльшовики Украiни. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральноi Ради перетворити ii на зразок росiйського ЦВК.

Всеросiйський з’iзд Рад робiтничих, селянських та солдатських депутатiв розпочав свою роботу 4 грудня 1917 року у Ки є ві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких большивіки складали трохи більше ста чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношені сил з’ізд висловив повну довiру i пiдтримку Центральнiй Радi та Секритарiату. В резолюцii з’iзду, зокрема, говорилося: «З проголошенням третього Унiверсалу Центральна Рада стала на шлях широких соцiальних i полiтичних реформ i приступила до скликання Украiнськи x Установчих зборiв, яким є дино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Украіні… З’ізд вважає переобрання Центральноі Ради несвоєчасним і недоцільним».

Більшовики були змушені залишити з’ізд i переiхати до Харькова, де провели свiй окремий з’iзд.

Незважаючи на всi своi зусилля, лiдери Центральноi Ради не змогли швидко добитися повноцiнного територiального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останнiй хвилини iснування Центральноi Ради. Пiдсумок проблем представництва пiдбивався 20 березня 1917 року. На засiданнi Малоi Ради виступiв Михайло Грушевський. Вiн нагадав, щo склад Центральноi Ради поповнився новими органiзацiями украiнських мас, якi одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула як найскоріше передати своє місце представництву утворенном на підставі виборчого права Украінськоі землі.

Приймалися окремi акти, що визначали правовi засади дiяльностi Центральноi Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання Центральноi Ради за державний кошт, 16 квiтня 1918 року – закон про недоторканнiсть членiв Центральноi Ради, тобто вони к o ристувались такими ж правами, як i «класичний» парламент. 9 квiтня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та iнших виданнь бiблiотекою Центральноi Ради.

Функцii украiнського уряду виконував Генеральний Секритарiат. Пiсля оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних Мiнiстрiв.

Уже пiсля утворення УНР укрiнський уряд пережив чимало криз, зумовленних рiзними факторами, i в результатi за час i в Центральноi Ради його склад мав такий вигляд: голова мiнiстрiв – Голубович (укр. с.-р.); мiнiстри: внутрiшнiх справ – Ткаченко (укр. с.-д.); в i йськових i морських справ – Жуковський (укр. с.-р.); судових – Шелухiн (укр. с.-ф.); земельних – Ковалевський (укр. с.-р.); харчових – Колiух (укр. с.-д.); працi – Михайлiв (укр. с.-д.); пошт i телеграфiв – Сидоренко (с. сам.); залiзничних шляхiв – Сокович (укр. с.-р.); фiнансiв – Препелиця (укр. с.-р.); просвiти – Прокопович (с.-ф.); торгiвлi й проимислу – Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ – Любинський (укр. с.-р.); державний контролер – Лотоцький (с.-ф.).

Перед украiнським урядом постали тiж самi проблеми, що й перед Центра л ьною Радою. Це були соціально-економічні проблеми державотворення.

У галузі державотворення після проголошення УНР на перший план постає проблема, яка полягла в прагненні розділити «сферу впливу» між Генеральним Секретаріатом і самою Центральною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв’язання. В результатi сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган i Генеральний Секретарiат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917р. i Центральна Рада, i Генеральний Секретарiат зверталися до проблеми цiноутворення. На жаль, навiть конституцiя УНР не вирiшила цiєi проблеми.

Однак за тих умов украінській справі значно більшоі шкоди завдавало не протистояння «гілок влади», а партійні чвари й суперечки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.

Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалося «в силі доприйдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди й установи, які зоставадлися на територіі Украінськоі Народноі Республіки по день 7 листопада 1917р.». Цей акт фактично заклав правові основи державного будівництва. Видані ще до жовтневого перевороту універсали й деклараціі мали здебільшого політичний і пропагандистський характер та були разараховані на тривалий переговорний процес з російським центром щодо кожного генерального секретаря, кожного конкретного повноваження. Проте жовтн e вi подii в Петроградi докорiнно змiнили ситуацiю i поставили Центральну Раду перед необхiднiстю термiново будувати державу в повному обсязi.

Як вiдомо, в аналогiчнiй ситуацii бiльшовики ламали стару державну машину. Лiдери Центральноi Ради, навпаки, прагнули пристосувати ii до потреб нацiонального самовизначення. Наприклад, вiдповiдно до спецiального закону, ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функцii Головноi скарбницi та Украiнського Державного Банку виконували Киiвська губернська скарбниця та Киiвська контора Держбанку.

Варто звернути увагу й на таку деталь. Однi iнституцii починали дiяти ще до того, як вiдповiдним чином «легал i зувалися». Так, посада Генерального контролера iснувала ще в першому складi Генерального Секретарiату, однак 23 березня 1918 р. його канцелярiя подає на розгляд Центраоьноі Ради проект закону «Про тимчасову організацію державного контролю». Створення ж деяких інших, навпаки, декларувалося значно раніше, ніж до них доходили руки. Ще в жовтні 1917 р. Декларація Генерального Секретаріату передбачила організацію економічного комітету. Однак ця ідея стала реалізуватися лише в останні місяц існування Центральноі Ради, коли 31 березня 1918 р. до неі надійшов проект закону «Про вищу економічну раду УНР».

Організація місцевоі влади. Іі загальні принципи вперше окреслив ще до утворення УНР М.Грушевський, який розробив таку схему: «Щоб не було ніякоі тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала ім своєі волі, немає бути іншоі власті тільки з вибору народнього!»

В I Універсалі з цього приводу зазначалось таке: «Кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоіть за інтереси украінського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. Там, де через якісь причини влада зосталась у руках людей, ворожих до украінства, приписуемо нашим громадянам широку, дужу організацію та усвідломлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію».

У Ш Універсалі також йшлося про проблеми місцевого самоврядування: «Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуемо : вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищоі адміністративноі влади на місцях».

Як бачимо, Центральна Рада намагалася об'єднати два момента. З одного боку, домінує ідея надання органам місцевого самоврядування широких прав і повноважень, а з другого – визначення меж цих повноважень з покладення керівництва всією системою самоврядування в масштабах краіни на Генеральне секретарство внутрішніх справ. Та не тільки й не стільки ця, до певноі міри, теоретична дилема, заважала нормальному формуванню місцевоі адмінстраціі й самоврядуванню. Три основні проблеми, з рештою, визначили долю цього процесу. По-перше, невизначеність самоі системи інституцій, які мали закласти фундамент місцевоі влади. Поряд з органами місцевого самоврядування, більшість яких перейшла в спадщину ще від Російськоі держави, діяли губернські і повiтовi комiсари Центральноi Ради, та згаданi в Ш Унiверсалi «органи революцiйноi демократii». Всi вони функцiонували за власним розсудом без механiзму взха є модіі й точного розмежування «сфер впливу». Навпаки – деякі найважливіші питання взагалі вилучалися з іх компетенціі, що в свою чергу призводило до утворення нових органів.

Універсал зобов'язав «правительство долати допомочi мiсцевим самоврядування ради робiтничо-селянських i солдатських лепутатiв, вибраних з мiсцевих людей», тобто з'явилася, точнiше – легалiзувалася, ще одна ланка, оскiльки Ради не припиняли своєi діяльності. Справді, іх не можна було ігнорувати, і IV Універсал визнав цей факт, але конкретно «не вписав» іх в існуючу структуру місцевих органів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--

К-во Просмотров: 223
Бесплатно скачать Реферат: Украина 1917 года /Укр./