Реферат: Україна під владою Літви і Польщі

14 серпня 1385 р. неподалеку від Вільна в замку Крево Ягайло й польські посли підписали акт про унію, за якою Ягайло одержував польську корону і руку польської королеви. За це він мав приєднати до Польщі навіки-вічні литовські й руські землі, прийняти католицтво і охрестити все литовське населення «від мала і до велика».

Польські магнати скористалися унією насамперед для оволодіння Галичиною. У 1387 р. Польща остаточно відвоювала галицькі землі й закріпила їх за собою. Розпочалися полонізація та окатоличення місцевого населення. На галицьких землях утворилося Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівства. Латина стала офіційною мовою, всі привілеї та права надавалися винятково польській шляхті та католикам.

Отже, студенти повинні знати, що польське проникнення в українські землі суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацію, полонізацію і колонізацію краю.

Слід відмітити, що Кревська унія стала першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське. Проти активний опір литовської, української та білоруської знаті зашкодив втіленню цього задуму. Опозицію очолив литовський князь Вітовт (1392–1430 рр.) – двоюрідний брат Ягайла. Але і йому після нищівної поразки від татар у 1399 р. довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. Вітовт був змушений укласти Вільненську унію, за якою Литва визнала васальну залежність від Польщі. Після смерті Вітовта литовські землі мали перейти до Польщі.

Перемога Вітовта в 1410 р. над Тевтонським орденом (Грюндвальдська битва) суттєво укріпила позиції Великого князівства Литовського. Польща, не бажаючи розриву польсько-литовської унії, пішла на певні поступки Литві. У 1413 р. у м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з цією угодою Польща визнала право на існування політичне самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не повинні були переходити під владу польського короля, а залишатися у складі Литви.

Разом з тим рішення унії свідчили про зростаючу дискримінацію православного населення. Так, тільки католики могли брати участь у великокняжій раді. Литовські феодали-католики на протилежність православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, займати державні посади. Католицька шляхта Королівства польського та Великого князівства Литовського були зрівняні в правах.

Належить підкреслити, що унія, забивши два клини між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами і окатоличеною знаттю князівства Литовського, призвела в українських землях до глибокого розколу, посилення соціального та національно-релігійного гніту.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, Ягайло з великим польським військом рушив у 1431 р. на Волинь. Чергове польсько-литовське протистояння закінчилося перемир’ям, за яким західне Поділля відходило до Польщі, а східне – залишалося під контролем Литви.

Отже, важливо зазначити, що завоювання українських земель супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства – Руське, Бєлзьке та Подільське. З 1434 р. в руських провінціях було запроваджено польське право, нав’язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.

4. Соціально-економічний розвиток України у другій половині XIV – середині XVI ст.

Виходячи з того, що дана проблема не є складною, ми радимо студентам підготуватися за таким планом:

– стан сільського господарства та розвиток землеробства;

– розвиток ремесла та торгівлі;

– зростання великого феодального землеволодіння та основні його джерела;

– сільська община та широкомасштабний наступ феодалів на її територію та права;

– зміни у формах організації праці та перехід до панщинно-фільваркового господарства.

– активне формування станової організації українського суспільства;

– процес оформлення шляхти в привілейований стан;

– занепад авторитету православного духовенства та активне його витіснення католицьким;

– виділення в окрему соціальну верству міщанства та його неоднорідність;

– цехова організація українських міст та поширення в Україні Магдебурзького права;

– основні категорії феодально залежних селян (чиншові або данники, тяглі, службові);

– процес закріпачення українського селянства (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр., «Устав на волоки» 1557 р., «артикули» Генріха Валуа 1573 р.

– формування нової соціальної верстви – українського козацтва.

5. Причини виникнення українського козацтва. Основні категорії козаків

Розглядаючи це питання, необхідно зазначити, що термін «козак» вперше згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання», «вільна людина». Пізніше у XIV ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови (1303 р.) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря» (вжився у значенні «вартовий», «розбійник»). У розумінні «вільна людина», незалежна від феодала й уряду, це слово закріпилося в Україні.

Студенти повинні знати, що основними причинами утворення козацтва були ті соціально-політичні умови, які склалися на українських землях у другій половині ХV-ХVІ ст., коли Литва і Польща все більше обмежували автономію цих земель аж до ліквідації їхнього самоврядування. Ось ці умови:

соціальні – посилення феодальної експлуатації українського населення з боку магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала;

економічні – нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Подніпров'я та Дикого поля (степів поза Дніпровськими порогами);

політичні – цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу для охорони південних рубежів від татарської небезпеки;

національно-стратегічні – політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної.