Та всеж, незважаючи на відсутність власної лінії у міжнародній діяльності, вихідУкраїни на міжнародну арену мав, безперечно, позитивне значення. Він підтримував у масах населення України державницькі настрої і в той же час розкривав очі на кричущу невід­повідність між формальним зовніш­ньополітичним статусом Українита їїфактичним становищем абсолютно залежної території радянської імперії.

СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

Після закінчення Другої світової і ЇЇ складової — Великої Вітчизняної вій­ни перед народом України постало за­вдання надзвичайної складності — від­будова народного господарства. У ході війни республіказазнала тяжких матеріальних і людських втрат: було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 256 із них були повністю спалені, аїхні жи­телі страчені. За підрахунками спеці­алістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр. становили більше 17 млн. чол.,або більше третини загальної кількості населення, і відновилисялише через19 років.

Тяжкимнаслідком війни стало ма­сове сирітство. Мільйони дітей зали­шилися без батьків. Катастрофічне погіршилися побутові умови населен­ня- Близько 10 млн жителів України, домівки яких були зруйновані, тули­лися в землянках, бараках, інших тим­часових приміщеннях. Багато жителів сільської місцевості мешкало ухлівахразом із худобою, яка гріла їх своїм теплом. Хоч якийсьдах над головою вважався благом.

Промисловість і сільське господарст­во України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народно­мугосподарству республіки, станови­ли величезну суму - 285 млрд.крб.Вона вп'ятеро перевищувала дер­жавнівитрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт таінших державних підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. Навіть у РосійськійФедерації збитки станови­ли менше - 249млрд. крб.Що ж до за­гальних втрат,яких зазнали населен­ня і народне господарствоУкраїни, товони сягали майже 1,2 трлнкрб.

Катастрофічне скоротилось вироб­ництво промислової продукції. У 1945 р. в Україні видобуто лише 36% вугілля, вироблено близько 20% елек­троенергії, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі порівняно з показниками 1940 р. Велика кількість виробів для задоволення елементарних побутових потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, ножиці, мило тощо)не ви­готовлялась зовсім абовиготовляласьу мізерних кількостях.

Надзвичайно тяжкимнаслідкомвійни стало різке скорочення чисель­ності трудовихресурсів, особливо ква­ліфікованих кадрів.Це призвело до масового залучення на важку, малокваліфіковану працю у вугільну і металургійну промисловість жінок, які у 1947 р. складали вцих галузях близько 35% працюючих.На багатьох роботах використовувалася праця підлітків.Все це призводило до трав­мування, каліцтв, людських втратнавиробництві.

ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯНАРОДНОГОГОСПОДАРСТВА

Відбудова народного господарства проходила у напруженій міжнародній обстановці. Відносини між СРСР та іншими країнами антигітлерівської коаліції незабаром після закінчення Другої світової війни різко погіршили­ся. Прагнення сталінського керівниц­тванав'язати країнам СхідноїЄврописоціалізм радянськогозразкавиклика­ло жорстку протидію США й Англії. Протистояння все більше загострюва­лося, набуваючи різких, відкритих форм. Почалася «холодна війна»ігон­ка озброєнь.

Швидко згорталися торгові відносини між Сходом і Заходом. Навіть передбачені договорами поставки матеріалів, устаткування та обладнання затягувалися, а то й взагалі припинялися. США відмовились поставляти турбіни і генератори для Дніпрогесу, сталевий жест для машинобудівних заводів. Ці та інші вироби були віднесені урядом США до стратегічних, що виключало неможливість їх продажу СРСР. У 1948 р, із-за кордону в УРСР надійшло вдвічі менше устаткування, ніж у 1946 р.

Взаємними зусиллями міжСРСР і США та їхніми партнерами було зведено «залізну завісу». Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівницт­ва була демобілізація військовослуж­бовців армії. Почавшись після війни в умовах загострення міжнародної обстановки, вона набула затяжного характеру. За три повоєнних роки в Україну повернулося 2,2 млн. солда­тів і офіцерів. Почалося повернення колишніх полонених радянських во­їнів та громадян, вивезених на при­мусові роботи до Німеччини. На кі­нець 1945 р. після багатьох переві­рок, часто невиправданих і прини­зливих, в Україну повернулося близько 800 тис. чоловік. Такі пере­вірки витримали далеко не всі.Накінець 1947р. зНімеччини в Украї­ну повернулось 1 млн. 250 тис. чоло­вік, насильно вивезених на каторжні роботи до Рейху. Майже 300 тис. з них звинувачені в державній зраді і депортовані до Сибіру. Багатьом військовополоненим і вивезеним на примусові роботи інкримінувалося співробітництво з окупантами. З фашистської каторги вони потра­пили в інше пекло — сталінські табори (ГУЛАГ). Не бралося до уваги навіть те, що багато з них хоробро воювали, були удостоєні високих урядових на­город, стали офіцерами.

Список використаної літератури

1. Бушин М.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становлення української державності в 20 ст. / Микола Іванович Бушин (ред.). — К., 1998. — 271 с.

2. Гермайзе О. Нарис з історії революційного руху на Україні. — Б.м., Б.р. -Т.І.-389 с.

3. Горєлов М.Є. Передвісники незалежної України: Історичні розвідки. — К., 1996.-156с.

4. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. — К., 1995. — 607 с.

5. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х-ХХ ст. — К., 2000. — 360 с.

6. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ-початку XX ст. — Чернівці, 1999. — 574 с.

7. Іванченко Р.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності.-К., 1996.-336 с.

8. Історія держави і права України / за ред. В.Г.Гончаренка. — К., 1996. — 288 с.

9. Крипякевич І. Історія України. — Львів 1990. — 511 с.

10. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття — К., 1993.-413 с.

11. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2 т. — Т.1- К., 1992. — 640 с.

12. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. — 2-е вид. — К., 1992. — 512 с.