Реферат: Україна в системі сучасних міжнародних відносин та світовому геополітичному просторі

ООН виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки. Секретаріат і Міжнародний суд. До спеціальних установ ООН належать ЮНЕСКО (Організація з питань розвитку освіти, науки і культури) МАГАТЕ (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я), Міжнародний валютний фонд (МВФ), МОП (міжнародна організація праці) та інші.

У нашій державі глибоко усвідомлюють роль Організації об’єднаних націй як основного міжнародного інструменту для забезпечення миру і безпеки народів, вирішення глобальних проблем, які стоять перед людством, динамічного розвитку міжнародного співробітництва, що відповідає інтересам всіх народів світу.

В той же час чимало країн світу, в т.ч. і Україна, вважають за необхідне розпочати модернізацію Організації Об’єднаних націй. Йдеться, зокрема, про необхідність реформування самої системи ООН, вже існуючих її органів, в т.ч. і Ради Безпеки, про формування бюджету та його використання, створення поряд з Радою Безпеки нового органу, рівного їй за вагою і впливом, - Ради Економічної Безпеки. Викликає занепокоєння безпорядність ООН, і зокрема Ради Безпеки, під час воєнних дій в Іраці, Югославії, а також при проведенні багатьох миротворчих Заходів, які були ними організовані.

Найбільш представницькою міжурядовою організацією континенту є Рада Європи , яку було створено у 1949 р. з метою захисту прав людини, сприяння збереженню і розвиткові культурної самобутності, пошуку шляхів вирішення соціальних проблем європейського суспільства (права меншин, захист довкілля, СНІД, наркотики), допомоги країнам Центральної та Східної Європи в проведенні та активізації політичних, законотворчих та конституційних реформ. РЄ займається усіма важливими питаннями, які постійно виникають у європейському суспільстві, за винятком питань оборони.

Радою Європи розроблено чимало програм, спрямованих на сприяння демократичним і правовим реформам в країнах Центральної та Східної Європи. Окремі з них пов’язані з вирішенням питань у галузі місцевого самоврядування, судочинства, пенітенціарної системи.

Однак відносини України з Радою Європи, яка є її повноправним членом з 1995 р, не є до кінця врегульованими. Для того, щоб вони були більш стабільними, необхідно ще чимало зробити для приведення національного законодавства, вирішення інших питань у відповідність із вимогами і стандартами цієї організації.

Серед впливових міжнародних організацій варто назвати Організацію Північноатлантичного Блоку (НАТО), створену у 1949 р. Її виникнення та існування було пов’язане з військовим, ідеологічним та соціально-політичним протистоянням між Сходом і Заходом, яке продовжувалось декілька десятиліть.

Новітній етап розвитку цієї організації бере свій початок з 1991 р., коли у Стратегічній концепції, прийнятій главами держав її членів у Римі, було представлено нові підходи щодо діяльності НАТО.

Було розпочато політичну та військову трансформацію її структур і основну свою увагу зосереджено на посиленні політичної ролі блоку і його внеску разом з іншими міжнародними організаціями у справу збереження безпеки та стабільності в Європі.

Зрозуміло, що більшість країн, які в цей час постали на руїнах Східного блоку, Варшавського договору намагалися вирішити питання своєї безпеки за допомогою натовської «парасольки».

Нині військово-політичний блок НАТО об’єднує 26 країн, а саме: Бельгію, Грецію, Данію, Ісландію, Іспанію, Італію, Канаду, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Португалію, Сполучене Королівство Британії, Сполучені Штати Америки, Туреччину, Францію, Польща, Чехія та Угорщина членами альянсу стали у 1999 р, у 2004 р. до його складу ввійшли Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія.

Відносини України з НАТО здійснюються на основі програми «Партнерство заради миру», прийнятої цією організацією і підписаної відповідними державами. У межах цієї програми наші відносини мають характер «особливого партнерства» , яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. У 1997 році було підписано «Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною», в якій, задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку. Однією з форм співпраці є проведення спільних військових навчань, у тому числі на території України.

Слід однак наголосити, що у свідомості значної частини населення України, окремих політичних сил сформовано негативну думку про роль і місце НАТО в сучасному світі. Головними мотивами такого ставлення щодо вступу України в НАТО є можливість погіршення відносин з Росією і пов’язаних з цим наслідків економічного характеру. Вступ до НАТО пов’язують з тим, що Україна буде змушена брати участь у воєнних діях і зазнаватиме відповідних витрат. Є серйозні побоювання, що приєднавшись до альянсу Україна стане мішенню для терористів.

Для кінцевого вирішення питання щодо України в НАТО потрібен певний час і конкретні дії з боку альянсу, щоб можна було розвіяти негативне ставлення до нього широкого українського загалу.

Привабливою міжнародною регіональною організацією в Європі є Європейський Союз (ЄС) (1957р.), до складу якого входять 27 країн: Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Швеція та Об’єднане Королівство. Після тривалих переговорів у 2004 р. до складу ЕС було прийнято 10 нових членів: Кіпр, Чехію, Естонію, Угорщину, Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію. Болгарію та Румунію прийнято в 2007 р.

Членство у Європейському Союзі створює сприятливі можливості для міжнародного поділу праці, підвищення рівня економічного, соціального і демократичного розвитку передових європейських країн.

Слід відзначити, що нове розширення альянсу створило низку проблем для ЕС, передусім через те, що кількість країн – членів Європейської спільноти збільшується неадекватно економічному потенціалу, який зростає значно помірнішими темпами.

Нагадаємо, що ще у 1994 р. між ЄС та Україною в Люксембурзі було підписано Угоду про Партнерство і Співробітництво, якою передбачалось розвивати між собою тісні політичні стосунки шляхом постійного діалогу; сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам; забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового та культурного співробітництва; підтримати Україну в її зусиллях зміцнювати демократію та в завершенні переходу до ринкової економіки.

Виконання цих заходів мало б наблизити нас до здобуття спочатку асоційованого, а згодом і повного члена Євросоюзу. Однак невиконання більшості умов Угоди призвело до закріплення за Києвом іміджу ненадійного партнера і позбавило можливості вступу України до ЕС найближчі 10-15 років.

Крім України, до списку „безнадійних” пошукачів членства вальянсі, належать також Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія, Росія. Окремо виділено Туреччину, яка ще з 1964 р. прагне членства в ЕС.

Свій шлях вступу України до Європейського Союзу маємо шукати не за допомогою принизливих умовлянь західноєвропейців, а в наведенні належного порядку, зростанні економічного та матеріального добробуту всередині країни, забезпеченні соціально-політичної стабільності.

На цьому фоні не до кінця вмотивованою є не сприйняття окремими політичними силами України Угоди про формування Єдиного економічного простору між Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Російською Федерацією та Україною, реалізація якої дала б можливість сприяти економічному і соціальному прогресові, підвищенню життєвого рівня наших народів. Угода аж ніяк не протистояла б нашій інтеграції до європейських структур.

Актуальною проблемою для України є її вступ до Всесвітньої Організації Торгівлі, (ВТО) строки якого неодноразово змінювалися, а доцільність перебування у ній не відзначалася одностайністю.

8 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі (Білорусь) на зустрічі керівників трьох республік: Білорусі, Росії та України відбулося підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Після підписання алма-атинської Декларації до новоствореного СНД ввійшли також Азербайджан, Вірменія, Молдова, Грузія, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан і Туркменістан. Однією з головних цілей є збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства та взаємовигідного співробітництва. СНД не є наддержавним чи державною федеративним утворенням Співдружності.

Вищим органом СНД є визначено Раду глав держав. Рада глав урядів координує співробітництво виконавчої влади держав учасниць. Головним виконавчим органом організації є виконавчий Секретаріат, який знаходиться у Мінську.

За час існування СНД більшість країн, що входять до цього об’єд-нання, не до кінця визначались у своїх пріоритетах. Україна, Молдова, Грузія, Вірменія й Азербайджан, зокрема, намагаються знайти середню лінію між інтересами Росії та Європи. Йде інтенсивний пошук нових форм співробітництва. Актуальним є питання реформування СНД.

У системі міжнародних відносин з’явилася нова організація – „За демократію та економічний розвиток ГУАМ”, метою діяльності якої є формування демократичного простору, безпеки, гуманітарного і соціального розвитку, євроінтеграція та євроатлантична інтеграція.

Витоки регіонального об’єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) беруть свій початок у 1997 р. коли глави держав підписали Спільне комюніке, в якому наголосили на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності й безпеки в Європі. Однак діяльність цієї організації досі не є до кінця врегульованою і малоефективною.

У відповідності з „Основними напрямами” Україна інтенсивно розвиває відносини на двосторонній основі із найближчими сусідами, республіками колишнього СРСР, які нині є незалежними державами, - Росією, Білоруссю, Молдовою.

К-во Просмотров: 182
Бесплатно скачать Реферат: Україна в системі сучасних міжнародних відносин та світовому геополітичному просторі