Реферат: Україна в складі СРСР 1922-1939 рр.
Ленін виступав проти сталінської моделі об’єднання республік, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. В жовтні 1922 р. пленум УК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави на якій наполягав Ленін.
Створена після жовтневого пленуму конституційна комісія (Й. Сталін, М. Калінін, Г. Чичерін та ін.) висловилися за утворення наркоматів трьох типів:
а) злитих (5 наркоматів) – мали “цілковиту владу на території нової федерації”;
б) об’єднаних (5 наркоматів) - підпорядковувалися московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів;
в) автономних (самостійних) – юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умовах громадянської війни.
ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.
30 грудна 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).
Не вірячи в те, що Сталін щиро відмовився від ідеї автономізації, Х. Раковський наполягав на необхідності реальних гарантій рівноправності та суверенності республік у межах РСРС. Раковський, на ХІІ з’їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) вказував на серйозну негативну тенденцію – зародження диктатури союзних відомств.
У цей час процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.
У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР ІV всеукраїнський з’їзд Рад затвердив текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.
Отже остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася в момент утворення СРСР (грудень 1922 р.). Проте, втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності.
3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.
На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти.
В грудні 1925 р. відбувся ХІV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. Важливе місце у здійсненні наміченого курсу відводилось Україні, на ІХ з’їзді ВКП(б) вказувалося на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни.
На промислових підприємствах хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла.
Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:
1) перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;
2) податки з населення (для села “над податок” – постійне зростання цін на промислові товари);
3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом – “під контролем суспільних організацій”. Так, протягом 1927-1929 рр. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн.крб.;
4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п’ятирічки інформаційне покриття державних потреб становило 4 млрд.крб.);
5) збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;
6) режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР було створено комісію з режиму економії на чолі з В. Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат ??? за два з половиною роки майже 65 млн.крб.
Особливості процесу індустріалізації в Україні.
1. Інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період в індустріалізації, значної частини коштів.
2. Побудова і реконструкція в Україні на початку індустріалізації крупних промислових об’єктів.
3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалі республіки.
4. Поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей.
5. Значне відставання моделізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії.
6. Вищі темпи витіснення приватного сектора в економіці України, ніж у СРСР загалом.
Протягом перших п’ятирічок було заплановано механізм саморегуляції економіки. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації, центром управління промисловістю республіки. Командні методи управління економікою зумовлювали відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.