Реферат: Украина

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

Колос, звичайно ж, устояв. Історія сучасної цивілізації, з її завоюваннями, помпезними соборами і кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, упала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд з великим мегаполісом столиці України – Києвом, було знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого часу з навколишнім світом.

Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Швидше за все, це трапилося не випадково в час, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а в суспільстві почали міцнішати голоси з закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все більше відкриватися для всіх спраглих до знань з першоджерела.

Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводят до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.

Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі. Малюнки і зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глубиною і якимось прихованим змістом, над разгадкою якого б`ється уже не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять з того величезного значення, яке надавалося в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, і вчений світ це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу з означуваним предметом і штовхала цих людей на створення зображень речей, на які хотіли справити магічну дію.

Помилки і вкрай негативні результати досліджень західноорієнтованих антропологів полягали в їх позиції "оцінювача" чужого способу життя. Часто такі дослідження виходили з пріоритету власної культури і переваги західного способу життя. Таке ставлення, що виявлялося у певній мірі неприкритого расизму і пихатої зарозумілості, здатне тільки на створення відразливого враження про західні цінності. А що, якщо ми помиляємося? Що якщо давні, незнайомі нам цивилізації знаходилися на набагато вищому рівні інтелектуального розвитку, аніж ми зі своїми чадними авто і пральними машинами?

Дуже небезпечною помилкою вважає французький антрополог Клод Леві-Строс виведену ним "формулу хибного еволюціонізму". Принципову відмінність давніх культур від сучасних технічно розвинутих цивілізацій він бачить не у тому, що ті не развивалися, а у тому, що історія їх розвитку не супроводжувалася кумуляцією винаходів, але орієнтувалася на збереження первісних способів установлення зв`язку з природою. Набагато більш вірогідним видається складний і мудрий спосіб життя наших предків, аніж неуцький погляд на їх життя як на "часи дикунства".

Зараз уже багато дослідників дописемних цивілізацій відверто говорять про те, що "у багатьох відношеннях архаїчна культура …виявляється набагато складнішою, ніж сучасна. Обряди, норми поведінки, статевовікова культура, системи родства тощо у давнину були побудовані невимірно складніше, ніж тепер, так що сучасна людина зіштовхується лише зі слабкими пережитками цих явищ, зміст яких тому часто буває від неї прихований".

Український космос у люстрі трипільського орнаменту.

ПІД ЕГІДОЮ ВСЕСВІТУ

Вишивана сорочка, плахта, тканий пас, рушник, ліжник, килим, ряднина, доріжка, половик. Прадавні духовні захисники українців-русинів. У народних орнаментах архаїчного типу, що прикрашають речі, збереглася язичницька символіка. Спробуємо розглянути в ретроспективі духовний зміст і значення давніх виробів, проаналізувавши причини їх виникнення. Пізнати це - значить, проникнути в давні сподівання народу про заможне, гармонійне життя під егідою космосу.

Що примушувало оздоблювати, освячувати символічними знаками, орнаментами свої побутові речі? Мабуть, найважливіші життєві турботи - пошуки їжі та захист здобутків. Тому всю символіку можна поділити на два види: ту, що сприяє добуванню харчу, родючості поля, і ту, яка оберігає людину, результати праці. Але на речах, у побуті часто поєднуються символи родючості і захисту в єдиній, цілісній картині космосу.

Ці турботи відбилися у міфах. Коротко викладемо зміст прадавнього індоєвропейського космосу. У центрі - трійця богів. Їх ми виразно бачимо на славетному Збруцькому ідолі. У горішній частині фігури - бог неба, заплідник і захисник. То слов'янський Перун, який був рівновеликим грецькому Зевсові і римському Юпітерові. В центрі постаті зображена сестра і дружина - слов'янська богиня родючості Мокош (Деметра, Юнона). Внизу бачимо слов'янського бога підземелля Волоса - брата Перуна (грецького Ада, римського Плутона). Волос охороняє нагромаджене предками надбання - внуків, худобу, землю, будівлі, скарбницю.

Існує давній вислів, котрий розуміють як міфопоетичний образ родючості наших грунтів: мати сира земля. Цей же вираз у давніх індійців звучить так: мати сур'я земля (сур'я означає сонце). Його слід розуміти як матір - родючість землі, що залежить від сонця - наочного представника неба. У нас індоєвропейське слово сур'я видозмінилося за співзвучністю на лексему сира, тобто вогка. Адже лише на вологій землі проростає зерно.

Трійцю богів (поза Збруцького ідола) охоплює змій - персоніфікація ріки життя. Він захищає внутрішню цілісність космосу від зовнішнього хаосу. Він забезпечує вічний колообіг людських душ - на землі, під землею, на небі, знову на землі. Так безупинно повторюється зміна поколінь.

Образ змія-охоронця проявляється також на зображеннях загальної картини античного космосу, хоч і не так яскраво. Змій увійшов у світобудову пращурів українства під впливом індійської, єгипетської, фінно-угорської міфології. Тому не можна зіставляти повну картину космосу слов'янської міфології, користуючись тотожними критеріями. Зокрема, в античній архітектурі змій перетворився в орнамент по обводу карнизів - символ невпинного руху.

ОБРАЗ РОДЮЧОСТІ

Збирачі-мисливці одержували їжу від природи майже в готовому для вживання вигляді. Поки всі зайняті пошуками здобичі, в домівці залишалися матері - стерегти родинне вогнище. З тих давніх пір збереглися скульптури голих огрядних матрон - богинь родючості.

В результаті великої виробничої революції мисливці перейшли до здобування продуктів від землеробства і тваринництва. На території України і Молдови у IV-III тис. до н.е. виникла перша розвинена хліборобська культура. Її відкрив 1896 року київський археолог В.В. Хвойка. Названа вона трипільською за місцем першої знахідки поблизу Трипілля Обухівського повіту Київської губернії.

Вироби цієї культури відрізняє весь науковий світ, хоч у ті стародавні часи схожі землеробські ареали з дещо подібними речами були у всій Європі.

Етноси періодично мігрували територією розташування трипільської культури. Але, як доводять археологи, з тих давніх пір земля тут оброблялася безперервно. Очевидно, стала частина населення підтримувала досягнення матеріальної і духовної культури трипільців. Остання грунтувалася на індоєвропейській міфології. Таким робом, збереглися до сьогодні її старовинні образи.

Трипільці у своїх великих селищах залишали багато побутових і сакральних глиняних виробів. Серед останніх - невеличкі жіночі фігурки. Землероби, як і мисливці, зображали богинь родючості голими. Та богині орачів-оріїв мали на поверхні тіл особливі символічні знаки. Ці знаки відображають глобальний міфологічний погляд на відношення неба до землі. Саме воно спричиняє всезагальну світову родючість.

На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали (до випалювання, в сиру глину) по одній хлібній зернині.

Грудна спіраль є небесним символом: хмара - блискавка, що надсилає на землю молоко-сім'я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле. Це також родюче місце богині, плід у її лоні.

Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі. Небо - батько, земля - мати.

Окрім цих двох символів, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні надряпини. Вони виражають символ захисту родючості, але про це мова нижче. Можна гадати, подібні "ієрогліфи" наносилися не лише на постаті богів, а й на тіла спражніх трипільських жінок. Радше, їх татуювали, бо клімат центру Європи не дозволяв обмежуватися малюнками, як це досі роблять жителі тропічних країн.

На вищому етапі розвитку наших пращурів магічна семіотика переноситься на одяг. Тисячоліттями зберігається давній символ плодовитості: чарівний розкреслений ромб - щедра нива. У стародавній Греції встановлювалися Елівсинські містерії. Навесні - на честь богині родючості ярого зерна Деметри, восени - во славу її дочки богині озимини Персефони. Під час обох містерій жрець лив воду на землю, імітуючи небесне запліднення її дощем.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--