Реферат: Українська православна церква на Волині у 20-40-х рр ХХ ст
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак. Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Тривале табуювання цього напрямку досліджень призвело до викривленого показу ролі церкви в окремі періоди історії України. Це гальмувало створення власної школи церковно-історичних досліджень, вироблення методології, концептуальних підходів до вивчення минулого церкви. Націо- та державотворчі процеси кінця 80-х — початку 90-х рр. XX ст. викликали закономірний інтерес до історії Української церкви як важливого чинника цих процесів. Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, усталених у радянський період, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної програми кафедри історії слов’янських народів Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Об’єктом дослідження є Українська православна церква на Волині у 20-40-х рр. XX ст., а предметом — діяльність українських церковно-громадських та просвітньо-політичних сил щодо створення незалежної національної церкви в краї, ставлення російських політичних угруповань, польського, а також німецького і радянського режимів до цієї діяльності українців.
Мета дисертаційної роботи – дослідити:
- вплив суспільно-політичних та економічних процесів на церковну ситуацію на Волині;
- зв’язок церковно-конфесійних рухів з національно-визвольними;
- канонічний статус українського православ’я, роль та місце церковних організацій у духовному, громадському та культурному житті Волині;
- національну свідомість волинського духовенства та обставини її формування;
- взаємозв’язок між боротьбою за автокефальність Української церкви та державну незалежність і соборність України;
- цілісність і безперервність церковного відродження на Волині протягом 20-40-х рр. XX ст.;
- форми та методи боротьби сталінського режиму проти Української церкви;
- масштаби застосованих до православного духовенства репресивних заходів.
Методологічною основою дисертації стали принципи, розроблені школою “Анналів”, зокрема, об’єктивної нейтральності в судженнях про минуле, прагнення зрозуміти ментальність соціальних груп того часу, перш за все духовенства, специфіку їх взаємовідносин. У процесі дослідження застосовано методи аналізу та синтезу, порівняльний та описовий методи пізнання.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі нових архівних та опублікованих джерел вперше досліджено еволюцію українського національно-церковного руху на Волині 20-40-х рр. XX ст., національну ідентифікацію духовенства та віруючих, безперервність церковно-визвольного процесу в його тісному зв’язку із загальноукраїнським.
Уперше у вітчизняній історіографії запропоновано більш виважену концепцію і власну періодизацію розвитку українського православ’я на Волині та цілій Україні у XX ст.; уведено в науковий обіг значну кількість унікальних першоджерел, які характеризують Українську церкву краю міжвоєнного періоду, в часи Другої світової війни та у перше післявоєнне п’ятиріччя; звернуто увагу на переслідування волинського православного духовенства у 1944-1950 рр., охарактеризовано форми та методи репресій, встановлено кількість репресованих сталінським режимом церковно- та священнослужителів.
Хронологічні рамки дослідження зумовлені нерозривністю і цілісністю процесу розвитку українського національно-церковного руху на Волині у 20-40-х рр. XX ст. Нижня межа позначена початком 20-х рр., коли Західна Волинь за Ризьким мирним договором була включена до складу Другої Речі Посполитої і процес українського церковного відродження пройшов відмінним від загальноукраїнського шляхом, а верхня — кінець 40-х рр. обрана тому, що в перше післявоєнне п’ятиріччя в краї встановлено тотальний контроль за церковним життям, ліквідовано Автокефальну церкву, а репресіями максимально послаблено українське православ’я.
Територіальні рамки дослідження окреслені межами західної частини Волинської губернії Російської імперії, на основі якої після 1921 р. утворено Волинське воєводство Другої Речі Посполитої з центром у Луцьку. Оскільки церква, згідно канонів, узгоджує свій адміністративно-територіальний устрій з державним, то на основі повітів Волинського воєводства (крім Сарненського) було утворено Волинсько-Крем’янецьку єпархію. За сучасним адміністративно-територіальним поділом України Волинська єпархія міжвоєнного періоду охоплювала території Волинської, Рівненської та північної частини Тернопільської областей. Саме в цих межах і простежувались національно-церковні процеси під час Другої світової війни і в перше післявоєнне п’ятиріччя.
Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальшого вивчення історії Української церкви, підготовки курсів з історії України на історичних та богословських факультетах, в духовних академіях та семінаріях.
Результати дисертаційної роботи апробовані на засіданнях кафедри історії слов’янських народів Волинського державного університету імені Лесі Українки, на загальноукраїнських та міжнародних наукових конференціях: Шостій Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Луцьк, 1993), Міжнародній науковій конференції “Волинь і волинське зарубіжжя” (Луцьк, 1994), Четвертому круглому столі “Історія релігій в Україні” (Київ, Львів, 1994), Шостому міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (Львів, 1996), Третій міжнародній конференції “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (Острог, 1998), Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї (Київ, 1998), Дев’ятій міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 1999), і в публікаціях дисертанта.
В основу структури дисертації покладено хронологічно-проблемний принцип. Робота складається зі вступу, п’яти розділів та висновків. Її обсяг складає 194 сторінки (із них 187 сторінок основного тексту). Список використаної літератури містить 423 позиції.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, хронологічні рамки роботи, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання та методологічні принципи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення дисертації.
У першому розділі — “Історіографія та джерела” — виділено і охарактеризовано основні етапи розвитку досліджень історії Української церкви на Волині у 20-40-х рр. XX ст., показано джерельну базу проблеми.
Одним із перших дослідників національно-церковного руху па Волині був Д.Дорошенко [1]. Він, зокрема, засудив силові методи боротьби волинян, вказуючи на те, що вони лише загострювали ситуацію, а справи не вирішували. Найпомітнішим явищем діаспорної української церковної історіографії середини 60-х рр. став вихід дослідження І.Власовського [2]. В його праці (Т.IV. Кн.2) значне місце відведено еволюції національно-церковного руху на Волині 1921-1939 рр. та оформленню його в Автокефальну церкву у 1939-1944 рр. На жаль, автор не уникнув міфологізації минулого, свідомо оминув суперечливі моменти розвитку українського православ’я. На початку 70-х рр. новий погляд на сутність відродження Української церкви у XX ст. запропонував Ю.Мулик-Луцик [3]. Він виступив проти національно-церковних міфів, заявивши, що Адміністратуру митрополита Полікарпа не можна ототожнювати з УАПЦ митрополита В.Липківського, бо це якісно новий етап розвитку українського православ’я. За останнє десятиріччя в українській діаспорі з’явилися праці, в основу яких лягли вже існуючі концепції. До послідовників І.Власовського можна віднести О.Воронина [4], А.Жуківського [5]. О.Хомчук [6]. Концепцію Ю.Мулика-Луцика частково чи повністю підтримали А.Жуковський [7], І.Плева [8], Т.Міненко [9]. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. вітчизняні історики почали досліджувати табуйовані радянським режимом теми. Окремі аспекти історії Української церкви на Волині розглянули у своїх працях С.Білокінь [10], В.Ковалюк [11], І.Білас [12], О.Лисенко [13], Н.Стоколос [14], Б.Савчук [15]. Потрібно також відзначити доробок Ю.Волошина [16], В.Пащенка [17], Ю.Крамара [18] та А.Корнейко [19].
Дослідники Російської православної церкви тією чи іншою мірою торкалися й релігійного життя Волині 20-40-х рр. XX ст. Вони розглядали волинський край як канонічну територію Московської патріархії, а будь-який національно-церковний рух як вороже православній вірі явище під назвою розкол. До цієї категорії дослідників можна віднести А.Попова [20], С.Ранєвського [21], О.Світіча [22], К.Фотієва [23], В.Ципіна [24]. Свідченням появи об’єктивної течії в російській церковній історіографії є праці Г.Якуніна [25], Г.Матвєєва та К.Федевича [26].
У радянський період вивчення минулого Православної церкви дозволялось лише з метою її негативації. У працях А.Вєдєрнікова [27], А.Шаповалової [28] та К.Дмитрука [29], незважаючи на їх ідеологічну заангажованість, усе ж подавалась певна інформація про минуле церковного життя в Україні, зокрема, на Волині. У першій половині 80-х рр. побачили світ багаті на використані джерела кандидатська дисертація І.Патера [30] та монографія Ю.Сливки [31].
Значний поступ у напрямку об’єктивного розгляду польсько-українських взаємин 20-30-х рр., у тому числі в релігійній сфері, зробила польська історіографія. Це засвідчили праці М.Папежинської-Турек [32], Р.Тожецького [33], М.Сивіцького [34], З.Добржинського [35], С.Стемпеня [36], З.Запоровського [37], які побачили світ у 1970-1990-х рр.
Джерельну базу роботи становлять архівні документи і матеріали, зосереджені в архівах Волинської, Рівненської і Тернопільської областей, а також Луцько-Волинського єпархіального управління та Управління Служби безпеки України у Волинській області.
У Державному архіві Волинської області зосереджені документи, які характеризують дерусифікацію церкви в краї у 20-30-х рр. Перший період розвитку національно-церковного руху відображають матеріали фонду Луцької повітової “Просвіти” (Ф.54 “Луцьке повітове товариство “Просвіта”. 1920-1939"). Церковну політику польської влади характеризують донесення повітових старост і конфідентів (довірених осіб), листування волинського воєводи з керівництвом Польської держави та ієрархією Православної церкви, статистичні дані, які зібрані у фонді Волинського воєводського управління (Ф.46 “Волинське воєводське управління. Відділ безпеки. 1921-1939”). Роль українських парламентарів у процесі національно-церковного будівництва розкривають документи Української парламентської репрезентації Волині (Ф.60 “Українська парламентська репрезентація на Волині. м. Луцьк. 1923, 1926, 1927, 1931-1939”). У цьому фонді зосереджено в основному заяви, листи та звернення православних до українських послів різних каденцій з проханням унормувати життя парафій, сприяти українізації богослужінь, віднайти кошти на будівництво нових храмів. Діяльність Товариства ім. Петра Могили розкриває інша група документів (Ф.63 “Луцька управа товариства прихильників православної освіти і охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили, м. Луцьк, Волинське воєводство. 1931-1939”). Внесок політичної організації поміркованих українців —Волинського українського об’єднання відображає ще один фонд ДАВО (Ф.198 “Округове управління Волинського українського об’єднання. м. Луцьк. 1927-1938"). Серед цієї групи документів важливими є інструкції управи об’єднання, листування з відділками та членами організації у справі Православної церкви краю, матеріали, що стосуються відновлення та діяльності Луцького братства у 30-х рр.
Інформацію про розвиток Української церкви у 1941-1944 рр. та її ліквідацію в перше післявоєнне п’ятиріччя містять документи з фонду уповноваженого в справах РПЦ у Волинській області (Ф.Р-393 “Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР по Волинській області, м. Луцьк, з 1969 р. — уповноважений Ради у справах релігій при Раді міністрів СРСР по Волинській області, м.Луцьк, 1945-1969”). Циркуляри, директивні вказівки, листування уповноваженого з київським та московським керівництвом, інформаційні звіти про проведену роботу розкривають механізм утвердження на Волині тоталітарної системи, нищення Автокефальної церкви, репресії проти духовенства, нівеляцію українською православ’я у краї, використання для цього контрольованої режимом Російської православної церкви. Окремі документи, що стосуються українського національно-церковного руху у міжвоєнний період зберігаються у фондах Володимир-Волинської “Просвіти” (Ф.390 “Володимир-Волинське повітове Товариство “Просвіта”. 1919-1933"), секретаріату посольського клубу у Луцьку (Ф.410 “Секретаріат Українського посольського клубу в Луцьку. 1922-1923”) та адвоката Григорія Степури (Ф.522 “Адвокат Григорій Степура в Луцьку. 1922-1929”).
Значний масив документів з історії Української церкви на Волині зберігається в Державному архіві Рівненської області. Джерела міжвоєнного періоду представлено фондами місцевого повітового староства (Ф.30 “Рівненське повітове староство. 1919-1939”) та філії Волинського українського об’єднання у Рівному (Ф.479 “Волинське українське об’єднання. м. Рівне. 1930-1938"). Серед документів староства важливими є розпорядження про викладання Закону Божого у школах, а у фонді ВУО зберігаються листи і скарги парафіян у справі розмосковлення богослужінь, заміни русифікованих священиків національно свідомими душпастирями, матеріали про церковну діяльність посла до Сейму С.Скрипника. Процес радянізації Західної України у 1939-1940 рр. розкривають документи тимчасових органів радянської влади у Рівному (Ф. Р-106 “Тимчасове управління м. Рівне. 1939-1940”). Унікальними є документи, що стосуються діяльності Автокефальної церкви у період німецько-радянської війни. Вони сконцентровані у двох фондах — окружної “Просвіти” (Ф.Р-69 “Окружна “Просвіта” в м. Рівне. 1942-1943") та Рівненського церковного управління Автокефальної церкви (Ф.Р-281 “Рівненське церковне управління. 1941-1943”). Документи фондів розкривають національно-виховну працю автокефального духовенства, його участь у просвітянській роботі. Стан українського православ’я на Рівненщині віддзеркалюють також документи фонду уповноваженого у справах РПЦ (Ф.Р-204 “Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР по Рівненській області. 1944-1964”).
Ряд справ, що характеризують національно-церковний рух на Волині у міжвоєнний період, зберігається у Державному архіві Тернопільської області. На сьогодні у фонді Волинської духовної консисторії міститься лише частина документації цього єпархіального уряду (Ф.148 “Волинська православна духовна консисторія. м. Крем’янець. Місіонерсько-законовчительський комітет. 1918-1939").
Доповнюють джерельну базу документи й матеріали, опубліковані у збірниках та як додатки до окремих досліджень. Найвагомішими з них є збірники: “Правовое положение Святой Автокефальной православной церкви в Польше” (Варшава, 1931), “Правда о религии в России” (М., 1942), “Патриарх Сергий и его духовное наследство” (М., 1947) та ін. Незважаючи на ідеологічну заангажованість вони є цінним джерелом з історії церковного життя Волині. Велику кількість документів з даної проблематики опубліковано у збірнику “Мартирологія українських церков” (Т.1, Торонто, 1987), а також подано як додатки у дослідженнях М.Сивіцького, В.Косика, І.Біласа, Ю.Волошина та ін.
Багатою на церковну полеміку, аналітичні статі та факти є тогочасна преса, в тому числі журнали “На варті”, “Воскресное чтение”, “За соборність”, “Церква і нарід”, “Шлях”, газети “Українська нива та “Волинське слово”. В роки німецько-радянської війни інформацію на церковну тематику друкували газети “Український голос” (м. Луцьк) і “Волинь” (м. Рівне).
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--