Реферат: Українські народні традиції у фізичному вихованні дітей та підлітків

Суттєвою рисою фізичного виховання в українській народній педагогіці є те, що воно здійснюється в багатьох організаційно-структурних формах. Як зазначалося вище, фізичне виховання хлопчиків і дівчаток до семирічного віку проходило переважно під наглядом батьків, або інших членів сім'ї і мало дещо відмінний характер залежно від статі дитини. Починаючи з семирічного віку до виховання дітей долучаються різноманітні інституції .дівочі, хлоп'ячі та парубоцькі громади, братства, національні навчальні заклади тощо.

Важливу роль у фізичному вихованні української молоді (особливо сільської) відіграли парубоцькі громади - своєрідні об'єднання неодружених юнаків. У багатьох селах Київщини, Чернігівщини та Полтавщини дівочі та парубоцькі громади, хоч і в значно слабшій формі, збереглися аж до 30-х років нашого століття. Головною умовою вступу в парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців, які досягнули 16-18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу новачка, маючи надію придбати в його особі надійного товариша. В тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади лише після того як старший одружиться. Виняток робили тільки в тому випадку, коли молодший брат був фізично сильніший за старшого.

Парубоцькі громади високо цінували в своїх товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки і т. п.) ганебно виганяли з членів громади.

Характерною ознакою колориту української землі були мандрівні борці -молоді хлопці, які ходили по селах, і мірялися силою з сільськими парубками. " Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили по селах . " - писав у своїй поезії „ Титарівна" Тарас Шевченко. Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася не тільки серед молоді, а й дорослого населення, а переможець, як правило увінчувався вінком

3. Закономірності та принципи української народної фізичної культури.

Система української народної фізичної культури є складовою багатофункціональною цілістю, яка складається з світоглядно-філософських основ, комплексу народних знань і уявлень про фізичний розвиток і фізичне виховання людини, мови спілкування, збереження і передачі інформації, народних засобів фізичного виховання і традицій використання сил природи, гігієнічних факторів здорового способу життя, форм організації і реалізації народної фізичної культури, методичних особливостей використання засобів народної фізичної культури тощо.

Епохальним фактором, що змінив сутність філософсько-світоглядних засад української народної фізичної культури можна вважати прийняття у кінці X ст. у Київській Русі християнства. Християнство, запровадивши новітні для тогочасного світогляду цінності, спричинилося і до подальшого розвитку народних філософсько-релігійних концепцій про тілесне і духовне буття людини у цьому світі.

Особливої уваги потребує розгляд лінгвістичних, культурологічних та психологічних аспектів мови спілкування, збереження і передачі інформації у сфері народної фізичної культури. Певне мовне середовище, крім окреслених комунікативних функцій, формує також і певний психічний комфорт особистості, включеної у діяльність з оволодіння цінностями народної фізичної культури. Кожен історичний період розвитку українського етносу має у цьому відношення свої особливості. Так в період козаччини існує чітка орієнтація на збереження української мови як у професійній, так і в народній культурі. Прикладом протилежного становища може слугувати розгляд аспектів мовного середовища у професійній фізичній культурі (особливо спорті вищих досягнень) і народній фізичній культурі, які склалися на сьогоднішній день в Україні. Наукове вирішення висвітлених проблем є надзвичайно актуальним, адже такий мовний "дуалізм" не сприяє становленню повновартісної національної системи фізичного виховання. Народні засоби і методи фізичного виховання пройшли теж своєрідну еволюцію від чисто синкретичних, пов'язаних з іншими складовими етнічної культури найдавніших способів

4. Дитячі громадські організації та фізичне виховання школярів

Національне відродження України розбудило національну свідомість її народу, а з нею викликало до життя різноманітні рухи і дитячі організації, серед яких особливе місце посідає спортивно-просвітницька організація "Пласт". Втілюючи основні ідеї всесвітньої організації "Скаут", він відбиває національні особливості та історичні традиції українського народу. Вважається, що назву від запорізьких козаків, їхніх розвідників, що „ ходили в розвідку по-пластунськи ". Син І. Франка Петро був одним з організаторів "Пласту". Через п'ять років після заснування (з 1918р.)" Пласт " діяв під опікою Товариства охорони дітей і опіки над молоддю. В 20-х роках український „Пласт" налічував тисячі членів, видавав свої газети - " Пластова зірка" І "Молоде життя" (остання зараз видається в Канаді). Але восени 1930 р. організація була розформована польською владою.

Після війни "Пласт" відродився за кордоном і існує в семи країнах світу, зокрема в Канаді, США, Франції, Тунісі. А зараз "Пласт" відроджується на Україні. У жовтні 1990 р. в м. Моршині Львівської області відбувся перший республіканський з'їзд "Пласту" за участю представників дев'яти областей України, а також посланців українських скаутів - пластунів США та Німеччини. В процесі виховання у "Пласті" велике значення мають українознавство, природознавство, релігія, мистецтво, техніка, спорт.

Стати пластуном не так легко. Слід пройти декілька стадій. Перші 6-8-тижнів дитина, що вирішила стати пластуном, є «спостерігачем». Потім перший рік - «пташка». Після цього кандидат у пластуни дає обіцянку і стає "орлятком". Далі треба пройти три іспити (виконати доручення) і тільки після успішного їх складання можна стати справжнім пластуном. Такий шлях, зрозуміло, може подолати не кожен.

"Пласт" - цс мистецтво розвідника, подолання водних перешкод, стрій, вартові, нічні тривоги, військові ігри, походи, біваки, марш-кидки. Це заняття різними видами спорту, участь у змаганнях, художньо-спортивних святах, таборах, уміння плавати, швидко і довго бігати. Це оволодіння пластовими знаннями й уміннями, тренування, виховання витривалості, сили, дисциплінованості, характеру. Все це ― наші теми. Отже, взаємодіяти

Висновки

1. Народні традиції - це форми діяльності та поведінки людей, звичаї, правила, цінності, уявлення, які мають міцне історичне коріння та передаються з покоління в покоління. Серед численних традицій та звичаїв чільне місце належить культурно творчим і духовно творчим. Традиції, звичаї та обряди об'єднують минуле і майбутнє народу, старші й молодші покоління. Долучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь убирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний та естетичний зміст і поступово стає невід'ємною частиною рідного народу, нації.

2. Хоча й дуже помалу, але з кожним днем усе ширшу аудиторію охоплюють традиції українського лицарства, питання і проблеми патріотичного виховання учнівської молоді, козацької, лицарської педагогіки, духовності.

3. Народна педагогіка знає чимало ігор, які сприяють фізичному розвитку дітей. Поставлена перед ними мета досягається через різноманітні рухові дії: ходьбу, стрибки, біг, метання, перенесення предметів. Рухливі й спортивні ігри виховують силу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні й фізичні навантаження, загартовують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій; спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь.

4. Незважаючи на складні історичні періоди, український народ зумів зберегти і примножити вікові традиції та обряди в галузі фізичного виховання учнівської молоді, розвити систему фізичної культури в Україні, спрямовану на формування здорового і міцного молодого покоління.

Список використаної літератури.

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К.: Дніпро, 1991. - 238 с.

2. Жорський Є. Історія українського фізичного виховання. - Львів, 1933. -121с.

3. Завацький В. І., Цьось А. В., Бичук О. І., Пономаренко Л. І. Козацькі забави: Навч. посібник. - Луцьк: Надстир'я, 1994, -112 с.

4. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергїйчук 3. О. Основи національного виховання. - Київ: Інформаційно-видавничий центр "Київ", 1993. - 149 с.

5. Пастельная книга учителя физической культурьі / Под ред. проф. Л.Б. Кофмана.-М.: ФиС, 1998.-496 с.

6. Осмолодич В. "Пласт" - організація української молоді // Ровесник.- 1990. -№ 10. - С. 11-19.

7. Приступа Є. Н., Пилат В. С. Традиції Української національної фізичної культури. Частина І. -Львів: Троян, 1991. - 104 с.

8. Приступа Є. Н. Народна фізична культура українців. - Львів, 1994. - 253 с.

9. Сірополко С. Історія освіти на Україні. - Львів, 1937. -111с.

10. Солопчук М.С. Історія фізичної культури: Навч. посібник. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2000. - 243 с.

11. Стельмахович М І. Народна педагогіка. - Київ: Радянська школа, 1985. -215с.

12. Теория й методика физической культурьт / Под ред. Т.Ю. Круцевич. -Том 1. - Киев: Олимпийская литература, 2003. - 423 с.

13. ФіцулаМ. М. Педагогіка. -Тернопіль: ВІД "Академія", 2001.-244 с.