У цей час у країні як і раніше не наведено належного порядку й залишається низьким відсоток приросту економіки. Рівень життя більшості населення – наднизький. Чому? Адже вже близько 20 років країна незалежна. Можливо тому, що є національні (внутрішні) гальма, які істотно перешкоджають розвитку економіки й культури.

Давньогрецький філософ Піфагор, видатний мислитель та математик стародавності, у своїй праці «Про державу» писав так: «Народи! Прагніть передусім мати добрі звичаї, ніж закони: звичаї є найпершими законами». Фома Аквінський у свій час проголосив про те, що «Бог вклав у руки правителів владу для того, щоб вони захищали благо всіх».

Якщо розглядати тріаду: економіка, політика, етика, – то в ідеальному випадку основою гармонійного розвитку суспільства повинна бути етика.

При організації будь-якого суспільства доречно говорити про національний менталітет. Частиною менталітету є національний характер. Зокрема, український національний характер припускає наявність деяких рис, які можуть робити істотне значення на всі сфери життя.

При розв'язанні складної проблеми оновлення національного буття є неприйнятним «механічне» копіювання зарубіжного досвіду через суттєві відмінності у свідомості, ціннісних орієнтаціях, соціально-економічній поведінці народу України. Привабливі світові моделі економічного розвитку принесуть бажаний ефект Україні, якщо автори реформ будуть враховувати особливості української ментальності, критично осмислювати власний й зарубіжний досвід. При цьому важливо зберегти національну самобутність.

Визначення перспектив подальшого розвитку ринкової економіки в Україні ставить насущне завдання вивчення взаємини цінностей бізнесу й моральності. Цьому завдаю й присвячена ця робота.

1 .Українські національні моральні цінності

Національні моральні цінності – це історично зумовлені, створені конкретним народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях. Але вирізняють певні національні прояви, своєрідності в поведінці, які є основою соціальної діяльності людей конкретної етнічної групи[1] .

Ціннісні орієнтації людини, суспільства, нації складаються історично, успадковуються поколіннями, збагачуються, вдосконалюються чи здрібнюються, розпорошуються ними. Це цілком стосується й моральних цінностей, які уособлюють культурне обличчя XXI століття. Мораль – вагома складова частина духовної культури етносу, нації; даний аспект її існування потребує ґрунтовного наукового розкриття. У плані дослідження та осмислення моральних цінностей українського народу особливо значущим і перспективним завданням видається аналіз відповідних поглядів селянства, адже історія для українців значною мірою виявилася «замкненою» на постаті хлібороба-трударя, представника сільської «мовчазної більшості». Не випадково вітчизняні історики, які досліджували селянську проблематику, здавна вдавалися в цьому зв’язку до термінів «народ», «українці». Додамо, що селянство принаймні до середини ХХ ст. становило більшість української нації, а це дає підстави говорити про українців як про націю переважно хліборобську не лише в історичному, а й в соціально-культурному, цивілізаційному аспекті[2] .

В українському національному характері дослідники знаходять соціальний егалітаризм (прагнення до соціальної рівності), громадоцентризм, провінційність, загальну аполітичність, впертість, анархічність, здатність до мімікрії та пристосування («аби не гірше…»)[3] .

У відомих історичних умовах було в Україні пригоже поле до постання комплексу меншвартості (політичне поневолення із заперечуванням донедавна права на мовну окремішність, з накиненою назвою малоросів). Комплекс меншовартості збуджує тенденцію до надолуження – компенсації чи надкомпенсацїї, яка може йти в різних напрямах: або знецінювання об’єктивної дійсності й утечі в етично-ідилічне мрійництво з вірою в утопію, або насолоди в мазохістичному бажанні ореолу страждання, або агресивності з бажанням помсти, жорстокості, кривавої відплати[4] .

Додамо, що в Україні яскраво спостерігаються відчутні регіональні відмінності ментальності та національного характеру. Тому про цілісність/тотальність національних моральних цінностей української нації в цілому можна говорити лише з певними застереженнями.

Розглянемо таку важливу рису національного характеру, як індивідуалізм, який особливо важливий в діловому контексті. В історії України не було общини як явища народного життя, притаманного іншим країнам. Політична національна історія України (народне віче Київської Русі, громадсько-політична і військова організація українського козацтва Запорізька Січ, демократичні процедури місцевого самоврядування та церковного життя. Конституція Пилипа Орлика тощо) свідчить про переважання принципу індивідуалізму як механізму відтворення суспільної реальності в Україні та як суттєвої особливості української ментальності. Українському народу є характерним нахил до індивідуальної свободи; українська ментальність, з давніх часів існування української нації, є сприятливим фоном для розвитку індивідуалістичного особистісного ядра окремої людини. Сільська (хуторянська) структура українського національного характеру, схильність до малих співтовариств, також зберігає принцип індивідуалізму, автономії окремої людини.

Щодо питання особливості християнської релігійної свідомості в історії України та вплив її на національну мораль, то християнські засади ментальності західної людини та становлення класичної західної економічної ментальності характерні й для історії України. Особливості православної етики праці, власності та багатства, що формували вітчизняну економічну культуру й економічну ментальність, надають змогу зрозуміти вітчизняну своєрідність, виробляти свої форми ринкової поведінки та ринкової культури, які є адекватними українським традиціям.

Ще одне цікаве питання ― суб'єктивно-моральне розуміння неправди, справедливості й прав особистості, відношення до законів, яке представляє в цілому етичну систему народу. На думку Лефевра[5] , існує дві етичних системи, що характеризують подання про справедливість. Ці подання «про перспективність неправди» для простоти виражаються у вигляді 2-х умовиводів:

а) зло + добро = Добро.

б) зло + добро = Зло.

Українці вважають що «Добро» завжди перемагає «Зло», і тому припустимі невеликі (за суб'єктивними оцінками) і «Зло» й «Неправда в порятунок». Навіть національний фольклор орієнтований на легковажне відношення до неправди. Згадаємо веселу українську пісню «Ти ж міні підманула, ти ж міні підвела». Прихильники другої етичної системи, наприклад, американці, не змішують поняття «Добро» й «Зло», і вважають, що неправда не може бути засобом досягнення гуманної мети[6] .

Морально-правові судження. У свідомості українців поняття «закон» й «мораль» споконвічно розділені. Змішання у українців понять про справедливість і моральність приводить до заперечення законів як раціональних і справедливих. Орієнтація на моральні норми розглядається як компенсаторний механізм «законослухняності» при недостатньо ефективній роботі правового апарата.

Соціологи виділяють три найбільш узагальнені моделі основних типів реакції громадян України на пострадянську ситуацію: пасивність і аттантізм (тобто інерція «колективістських» цінностей, установка на терпіння й неясну надію на «об'єктивні» позитивні зміни в майбутньому, ностальгія за минулим,), активна адаптація (тобто енергійний пошук можливостей виживання, відкритих новими соціально-економічними умовами) та орієнтація людини на максимальний індивідуальний економічний і соціальний успіх[7] . Тому є реальні підстави стверджувати, що в сучасній Україні існує тип людини, для якої притаманний високий рівень автономії у відношенні до соціуму й соціальних інститутів. У новій суспільній реальності зароджуються нові норми і правила, необхідні для життєдіяльності, й індивідуалізм стає однією з таких норм.

Це дуже скорочене дослідженні національних моральних цінностей сучасного українського народу в економічному та діловому контексті. Розглянемо зараз більш детально взаємозв’язок притаманних українцям моральних цінностей та рис їхнього ділового спілкування. Останнє можна розглядати в широкому контексті підприємництва як способу загального економічного спілкування, а також в вузькому, яке відображає саме діловий етикет.

2 . Особливості національного підприємництва та ділового спілкування

Розглянемо зазначене в роботі питанні у узькому розумінні. Знання з етики ділового спілкування є важливою складовою професійних умінь та ділових здібностей підприємців. У сучасному професійному житті дотримання норм і правил спілкування безпосередньо впливає на результати професійної діяльності. Будь-які види взаємостосунків з потенційними споживачами, партнерами, організаціями та установами є діловим спілкуванням. Метою ділового спілкування є досягнення результату у спільній діяльності.

Діловий етикет посідає особливе місце в мистецтві поведінки. Його правила засновані на таких моральних категоріях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність. Володіння правилами етикету усуває скутість, дає змогу не скривдити ділового партнера незграбним словом або дією, і водночас – не втратити власне достоїнство й престиж фірми[8] . Засвоєння стереотипів поведінки, запропонованих етикетом, дає можливість установити сприятливий психо­логічний клімат ділового спілкування, що робить бізнес успішним і приємним.

Загальний моральний принцип людського спілкування викладено в категоричному імперативі І. Канта: «Поводься так, щоб максима твоєї волі завжди могла мати також силу принципу загального законодавства». У діловому спілкуванні основний етичний принцип можна сформулювати так: під час ухвалення рішення про те, яким цінностям варто надати перевагу в певній ситуації, поводься так, щоб максима твоєї волі була сумісна з моральними цінностями інших сторін, які беруть участь у спілкуванні, і допускала координацію інтересів усіх сторін[9] .

У багатьох вітчизняних бізнесменів-початківців зривається безліч вигідних угод, особливо з інофірмами, через те, що вони не знають правил ділового етикету.

Як переконує досвід налагодження підприємцями зовнішньоекономічних зв'язків, наші бізнесмени також досить своєрідно розуміють цінності цивілізованого ринку, що ґрунтуються на таких моральних категоріях, як шляхетність, надійність, порядність, солідарність[10] .

Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток – вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».

Відповідно мораль нового класу бізнесменів в Україні – явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні моральні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних моральних поглядів, із різним економічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що почасти все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових моральних норм ділової поведінки.

О. Бродська виділяє таки риси вітчизняного бізнесу[11] :

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--