Реферат: Украинские Карпаты
Українські Карпати складають приблизно чверть Карпатської дуги. Перед появою Карпатської гірської дуги на поверхні планети був тривалий період, протягом якого море в цьому місці змінилось сушею.
Мелово-палеогенова флішева геосінкліналь, де зародились сучасні Карпати, не було суцільним водневим простором, її розділяли продольні гряди суші (так звані кордильєри) - виступи древніх порід фундаменту флішу. Явні сліди розливу фундаменту - виступи конгломератів, які містять неокатані уламки кристалічних сланців та кварцю, до гравелітів з галькою метаморфічних порід часто зустрічаються серед шарів типового двохкомпонентного фліша (ритмічно чергующихся пісковиків та сланців), що складають флішеву зону Карпат.
Українські Карпати складають частину провінції Карпатських гір та подані трьома геоморфологічними областями: власно Українськими Карпатами, Передкарпатською височиною та Закарпатською низиною.
Українські Карпати - середньовисотні гори,що тягнуться з північного заходу на південний схід смугою, довжиною більше 270 км і шириною 100 - 110 км. Середня висота їх 1000 м, максимальна - 2061 м (г, Говерла).
Межі Українських Карпат визначаються державним кордоном України з Польщею, Чехією, Угорщиною,Румунією. Північно-східний кордон вздовж лінії міст Судова вишня - Комарне - Миколаїв - Жидачів - Івано-Франковськ -Коломия - Черновці. До складу Українських Карпат входять Передкарпатська височина, гірські Карпати та Закарпатська низина.
Вздовж північно-східного краю Українських Карпат знаходиться Передкарпатська підвищена рівнина, що відповідає Передкарпатському прогибу. Середня висота в межах Передкарпатської височини - біля 350 м.
В межах гірських Карпат виділяється ряд орографічних зон. У складі зовнішньої смуги Українських Карпат виділяють Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати. Середньовисокі хребти Горган мають гострі гребні, круті схили з кам"яними осипами, які розділені глибокими долинами. Бескидам та Покутсько-Буковинським Карпатам притаманні м"які контури їх поверхні та куполоподібні вершини. Від Передкарпаття Зовнішні Карпати відокремлені уступом з відносними висотами 200 - 400 м.
В Центральній смузі Українських Карпат протягнулися Водороздільні-Верховинські Карпати. Висоти не перевищують 800 - 1200 м. Понижені місця хребта є зручними перевалами (Ужокський - 889 м, Верецький - 839 м, Воловецький 1014 м). На сході Водороздільно-Верховинських Карпат розташовані Ясинське та Ворохтянське міжгірські зниження, а також Верховинсько-Путильське низькогір"є. Ширина Водороздільно-Верховинських Карпат змінюється від 30 км на північному заході до 10 км на південному сході. Тут проходить головний водорозділ карпатських річок.
Далі до південного заходу підіймається осьова, найбільш висока частина Українських Карпат - Полонинсько-Чорногірські Карпати. Вони витягнуті в загальнокарпатському напрямку на 210 км з середньою шириною 20 - 25 км. Ця частина Карпат включає Полонинський хребет, гірські масиви Свидовець, Чорногора, Гриняви та Буковинську Полонину. Орографічною віссю є Полонинський хребет, який поперековими долинами річок поділен на окремі масиви (Полонина Руна, Полонина Боржавська, Полонина Красна).
Найвища частина Українських Карпат - Чорногора - розташована між Чорною та Білою Тисою, верхов"єм Прута і Чорним Черемошем. Тут знаходиться найвища її вершина - гора Говерла (2061 м). Верхня частина Чорногірського масиву представляє собою велике плоскогір"є полонин, над яким возвишаються конусообразні вершини: Петрос - 2022 м, Ребра - 2001 м.
Далі до південного сходу, між Чорним та Білим Черемошем, розташовані Гринявські гори з осевим хребтом Пневе. Поміж річками Білим Черемошем, Путилой і Сучавой простирається Буковинська Полонина.
На півдні Українських Карпат розташован Раховський масив і Чівчинські гори. Ця частина гір характеризується крутими схилами, гострими гребнями гір і значною глибиною розтину.
Вздовж південно-західного схилу Полонинського хребта виділяється вузька зона Березно-Липшанської поздовжньої міжгірської долини. Абсолютні висоти знижуються тут до 400 м.На південному сході від річки Рікі низькогір"є переходить у Верхнетисенську (Хустську або Солотвинську) горбисту рівнину з висотами 500 - 600 м.
До південного заходу від низькогір"я паралельно йому підіймається Вулканічний (Вігорлат-Гутинський) хребет. Він витягнут від річки Уж до річки Ріка. Долини річок Уж, Латориця, Боржава, Тиса прорізують Вулканічний хребет і поділяють його на окремі масиви. Між річками Боржава і Ріка Вулканічний хребет різко змінює свій північно-західний напрям на мерідіональний (хр. Тупий або Великий Шолляс) та біля м.Хуст переходить на лівий берег Тиси. Це вже Гутинські гори, розташовані на теритторії Румунії. Вулканічні Карпати мають гострі форми, скелясті схили, іноді зплощені вершини.
З південно-західного до зовнішнього краю Вулканічного хребта примикає Закарпатська низина, яка єчастиною великої Середньо-Дунайської рівнини. Поверхня її має невеликий нахил у південно-західному напрямку, абсолютні висоти зменшуються від передгір"я (116 - 120 м) до р. Тиси (105 м). Низину перетинають праві притоки Тиси: Латориця, Серне, Боржава з Іршавою та інші.
Морфоструктура.
Сучасна морфоструктура Українських Карпат сформувалася в основному в неоген-антропогенний час, але вона включає також морфоструктури, які успадкували поздовжні та поперечні елементи давнього (мелового) структурного плану. Усі морфоструктури, крім вулканогенних, виникли внаслідок інтенсивного смятия порід і розвитку надвигів та горстів.
Розривна тектоніка Українських Карпат дуже складна. В морфоструктурі гір відобразились великі глибинні поздовжні та поперечні розломи. Серед глибинних поздовжніх регіональних розривів виключно важливе значення мають надвиги. Найбільш великим поздовжнім глибинним розломом є - Закарпатський. Розлом йде приблизно вздовж лінії зтику флішевих порід Полонинських Карпат та вулканічних утворень Вулканічного хребта. З Закарпатським глибинним розломом пов"язується походження своєрідної зони карпатських утесів (кліппенів). До зони глибинного розлому відноситься також міжгірська Березно-Липшанська (Тур"їнська) поздовжня долина, а в південно-східній частині - зони верховій Чорного Черемоша. З Закарпатським і частково Береговським розломами пов"язують осередки неогенового вулканізму Вігорлат-Гутинської гряди.
До глибинних поздовжніх розломів також належать:
Серединокарпатський (Центральнокарпатський), вздовж якого відмічається крутий північно-східний схил Полонинського хребта, Ссвидовця, Чорногори і Гринявських гір;
Зовнішньокарпатський розлом, з яким пов"язують формування протяжних морфоструктур скибової зони;
Передкарпатський розлом, що замаскирований надвигом між внутрішньою та зовнішньою зонами прогибу; краєвий розлом Руської платформи - зовнішня межа Передкарпатського передового прогибу.
Поперекові розломи мають північно-східну орієнтацію і перетинають майже під прямим кутом північно-західне поширення карпатських складчатих структур. З поперековими розломами пов"язані субмерідіональні відрізки річкових долин Латориці, Боржави, Тереблі, Чорної Тиси і інш.
Система поздовжніх і поперекових розломів сприяла виникненню глибокої ступінчатої структури фундаменту Карпат.
Карпатській гірській споруді, створеній інтенсивними складчато-надвиговими та сводово-блоковими найновішими рухами, притаманна поздовжня зональність рельєфу, що відбивається в зональному розміщенні морфоструктур: хребтів-лусок, складчато-глибових хребтів і горстових масивів. Гірська споруда обрамлена передгірними прогибами: Передкарпатським вздовж північно-східного схилу і Закарпатським - вздовж південно-західного.
Передкарпатська височина - обернена морфоструктура,що займає простір між південно-західною окраїною Руської платформи і гірським поясом Карпат і відокремлюється від них рядом виражених в рельєфі регіональних глибинних розломів північно-західного розповсюдження. В геоструктурному відношенні Передкарпатській височині відповідає Передкарпатський передгірний прогиб, який сформувався як самостійна морфоструктура в міоцені. Порівняно широкий на північному заході (до 50 - 60 км) прогиб поступово звужується в південно-східному напрямку до 25 - 30 км. В прогибі виділяються дві зони: внутрішня геосінклінальна і зовнішня приплатформенна. Внутрішня прикарпатська частина прогиба напротязі неогена заповнювалася продуктами руйнування безупинно воздимавшейся Карпатської гірської країни, а в зовнішній приплатформенній частині накопичувався уламковий матеріал, що зносився з Українського щиту. Зовнішня і внутрішня зони поділені регіональним надвигом, що виник вздовж лінії разлома.
Зовнішня зона, починаючи з середнього міоцена, втягується в прогибання і заповнюється верхнєміоценовими відкладеннями. В її межах розвинуті численні куполоподібні складки, з якими пов'язані газові родовища (Дашава, Олар, і ін.). В рельєфі складкам відповідають ізольовані височини.
Внутрішня зона прогиба, що відділена від зовнішньої зони Садковичсько-Садзавським поздовжнім розломом, почала формуватися водночас з підняттям Карпат і тому має риси геосінклінальної структури.
Передкарпатська піднесена рівнина інтенсивно розділена правими притоками р. Дністер, зв’язаними найчастіше з зонами поперечних тектонічних порушень. Тому для рівнини характерно чергування піднесених міжріч з широкими терасовими долинами, які розділяють їх.
В місцях поперечних піднесень відзначається зменшення потужності порід, збільшується кількість грубого уламкового матеріалу, відзначається формування брахіантиклінальних складок. На дільницях занурення структурних елементів Передкарпатського прогибу відмічається збільшення потужності опадів.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--