Реферат: Українсько-японські двосторонні відносини

Розвиток українсько-японських двосторонніх відносин

За останні 30 років АТР перетворився з ринку сировини та дешевої робочої сили на динамічний регіон світу, який спроможний стати у XXI столітті одним із центрів світового політичного, фінансового та економічного впливу. Наразі на долю країн регіону припадає 56% загальносвітового ВНП, 51% світового промислового виробництва, 45% обсягу світової торгівлі товарами та 40% — послуг. Міжнародним морським та повітряним комунікаціям належить близько третини світових вантажоперевезень. Регіон має колосальні людські (понад 2 млрд. чоловік) та природні ресурси. Тут зосереджені багаті родовища корисних копалин та стратегічної сировини. За оцінками експертів, сукупний ВНП країн АТР в 2020 р. може вдвічі перевищити сукупний ВНП країн ЄС.

У регіоні тісно переплетені стратегічні інтереси ключових глобальних гравців — США, ЄС, Китаю, Японії та Російської Федерації.

Для України розвиток всебічного співробітництва з країнами цього регіону має також стратегічне значення, а близькість підходів нашої держави та країн АТР до розв’язання актуальних міжнародних проблем, відсутність гострих суперечливих питань у відносинах, і, в той же час, наявність відомого потенціалу у торговельно-економічному, науково-технічному, військово-технічному та гуманітарному співробітництві, створюють належні передумови для поступального розвитку двосторонніх відносин та розширення перспективних сфер співробітництва.

Свого роду проривом для України на східному напрямі, точніше визначення її місця у зовнішньополітичних пріоритетах Японії, можна вважати програмну промову міністра закордонних справ цієї країни Таро Асо «Дуга свободи та процвітання: Японія розширює дипломатичні горизонти», з якою він виступив в Токіо в Інституті міжнародних відносин 30 листопада 2006 р.

Нова зовнішньополітична доктрина Японії «Дуга свободи та процвітання», по суті, змінила місце України у зовнішньополітичних пріоритетах цієї потужної держави та надала Києву додатковий шанс заявити про себе в якості одного з лідерів Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону. Логічною та адекватною відповіддю української зовнішньої політики на цю ініціативу, а також далекоглядним рішенням з точки зору геополітичних інтересів нашої країни має стати, на думку багатьох експертів, зміна місця Японії у зовнішньополітичних пріоритетах України.

Важливим позитивним чинником є сприйняття України японським істеблішментом в якості найбільш демократичної держави пострадянського простору. До того ж, між країнами не існує жодних політичних, територіальних, фінансових чи інших проблем.

Наведені чинники можна вважати передумовою того, що подальша динамізація стосунків з державою такого рівня розширить наші можливості в АТР, де Японія відіграє провідну економічну, а останнім часом — і політичну роль. Наразі Токіо також починає усвідомлювати, що Україна, з огляду на її особливе геополітичне становище та економіку, яка динамічно розвивається, також спроможна зайняти гідне місце на євразійському просторі, і, що вона — невід’ємна частина системи енергетичної безпеки та транспортної інфраструктури Євразії.

Основою взаємовідносин «нового типу» між Україною та Японією можуть стати наступні напрями співробітництва:

політична підтримка Японією процесів державотворення в Україні, становлення громадського суспільства в нашій державі;

політична взаємодія у запобіганні та врегулюванні міжнародних конфліктів на основі відповідних рішень ООН;

співробітництво в рамках міжнародних організацій з таких питань, як безпека, захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ядерної зброї тощо;

широке співробітництво у сферах інвестицій та обміну технологіями; спільні розробки в галузі енергозбереження;

диверсифікація джерел, постачальників, маршрутів та засобів транспортування енергоносіїв;

розвиток ядерної енергетики (яка вже є основною для Японії), а також нових джерел енергії та розробка заходів для зменшення енергоспоживання;

транспортування нафти з району Каспію до країн Східної та Центральної Європи;

залучення японських компаній до комплексної розробки в Україні родовищ уранової руди та технологій для виготовлення ядерного палива;

залучення японських інвестицій, у т.ч. в рамках Офіційної допомоги розвитку, до розбудови інфраструктури транспортних коридорів через українську територію, що зміцнюватиме статус України в якості транзитної держави.

Як відомо, Японія визнала незалежність України 28 грудня 1991 року, а 26 січня 1991 року встановила з нею дипломатичні відносини. В середині жовтня 1992 року в Києві Посол Японії в Російській Федерації С. Едамра вручив Вірчі Грамоти Президентові України як Посол України за сумісництвом. З травня 1993 року очолив Сьодзі Суєдзава, Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні.

Необхідно зауважити, що “японський напрямок” тих часів лише тільки вимальовувався серед пріоритетів зовнішньої політики України. Цілий ряд обставин перешкоджав повноцінній розбудові взаємовигідних відносин між Японією та Україною. По-перше, то були часи, коли Україна ще мала певні надії на отримання будь-якої частки нерухомої власності, яка належала колишньому СРСР, а з його крахом була прибрана Росією. По-друге, відчувалася відсутність українського посольства в японській столиці. Заради об’єктивності необхідно визнати, що до середини лютого 1992 року Україну визнали 102 країни, а встановили з нею дипломатичні відносини – 42. А такий величезний простір, як Азіатсько-Тихоокеанський регіон, був охоплений лише двома посольствами – в Індії та КНР.

Перший “прорив” японсько-українських відносин було здійснено в березні 1994 року, коли в Києві було підписано угоду між Японією та Україною про співробітництво в галузі ліквідації ядерної зброї. З цього приводу було засновано спеціальний Комітет співробітництва. Для реалізації цього проекту японська сторона виділяла Україні 16 млн. американських доларів.

Другим кроком стратегічного характеру було відвідування Токіо у квітні 1994 року першою офіційною делегацією Міністерства закордонних справ (МЗС) України на чолі з першим заступником міністра М.П. Макаревичем. Були проведені змістовні переговори, під час яких японській стороні передано проект політичного документа про принципи відносин і співробітництва між Україною та Японією; у свою чергу, представники Японії вперше висловили ідею про візит Президента України до Японії. Визначався і термін візиту – десь у новому фінансовому році, який в Японії починається з 1 квітня.

Значною подією у розвитку двосторонніх відносин став перший офіційний візит до Японії Міністра закордонних справ України Г. Удовенка (18-20 травня 1997 року), в ході якого були проведені переговори з Міністром закордонних справ Ю. Ікедою, представниками політичних, парламентських та ділових кіл. 19 травня 1997 року був підписаний Меморандум про створення Японського центру в Україні.

Щодо сучасних українсько-японських відносин то необхідно виділити кілька пріоритетних напрямів.

Політичне співробітництво . Спільність підходів та позицій з питань вирішення багатьох актуальних міжнародних питань та відсутність будь-яких проблемних ознак у політичній площині співробітництва між Україною та Японією сприяють подальшій інтенсифікації наявного потенціалу обох країн та закладають міцний фундамент для плідного розвитку усього спектру відносин.

Офіційний візит Президента України Л.Д. Кучми до Японії (22-25 березня 1995 року) заклав міцні політичні підвалини співробітництва між Україною та Японією. Головні підсумки проведених у Токіо зустрічей і переговорів вмістила підписана 23 березня 1995 року Л.Д. Кучмою та Прем’єр-міністром Т. Мураямою Спільна заява України та Японії, яка стала фундаментом для якісно нового рівня українсько-японських відносин.

Основи договірно-правової бази двосторонніх відносин було закладено шляхом підписання главами зовнішньополітичних відомств обох країн обмінних листів, якими закріплювалось правонаступництво України щодо низки договорів, укладених між колишнім СРСР i Японією.

18-21 січня 2011 р. Президент України В.Ф. Янукович на запрошення японського Уряду відвідав Японію з офіційним візитом.

Головним підсумком візиту стало підписання Президентом України та Прем’єр-міністром Японії Спільної заяви щодо українсько-японського глобального партнерства, в якій окреслюються основні напрямки, форми і механізми подальшої взаємодії з широкого кола двосторонніх та міжнародних питань. Цим документом було визначено пріоритети співробітництва між Україною та Японією, окреслено програму реалізації першочергових завдань на найближчу та середньострокову перспективу.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--