Реферат: Українці в роки другої світової війни
Звичайно доля дивізійників не була легкою. Їхня надія на те що після програшу Німеччини Захід поверне свою зброю проти Москви не виправдались.
Червона Армія
Багато наших земляків воювало на боці більшовицької Москви: одні в радянських військах, другі – в червоних партизанах. Але викликає подив згадка про те, що всіх людей які були на території “тимчасово окупованії німецько-фашиським загарбником” брали на облік. Частина наших земляків була переконана що воює за інтереси рідного українського народу. У воєнний час широко розповсюджувались чутки про волю, яку надасть після війни “великий” Сталін. А чого ми добилися? Наші втрати найчисельніші серед всіх народів які охопила війна, а саме на 1 500 000 людей більше ніж Німеччини і на 2-3 міліони більше ніж Росія.
Короткі наслідки
Як би не було тяжко тим що воювали в радянській армії, але вони мусять зрозуміти, що воювали за державу, яка потім “подякувала” їм належно: після визволення в Україні (див вище) був штучно організований голод; в західноукраїнських землях ще 7-8 років продовжувалась національно визвольна боротьба; наприкінці 50-тих почалась суцільна русифікація; Сталінські концтабори, людей насильно висилали в Сибір, Казахстан, Далекий Схід; ще не закінчилась війна, а “батько” Сталін дав наказ будувати концтабори, загалом на 1 000 000 осіб[20] ... Таким було “визволення”, за яке воювали українці в лавах червоної армії.
Першими заходами “визволителів” стала мобілізація чоловіків до війська. І цей наскоро зібраний контингент кидався відразу під кулі. Це було, по суті, свідоме винищення чоловічого населення західно-українських земель.
На перше січня 1946 в концтаборах утримувалось 1 703 095 в’язнів, з них 107 550 українців. В 1951 році – 2 528 146, у тому числі 506 221 українець. Загалом на початок 50-тих в концтаборах, тюрмах, та спецпоселеннях перебувало понад 5.5 міліонів чоловік. В країні розгорнулась шалена ідеологічна боротьба проти всього національного, вінцем якого було масове переселення цілих народів. М.Хрущов у своїй доповіді на XX з’їзді КПРС, говорячи про виселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто багато...
Ми повинні памятати що за кожною цифрою стоїть чиєсь життя. Ми , разом з світовою спільнотою, повинні докласти всі зусилля, щоб такі страшні часи більше шіколи не повторилися.
Список літератури
1. Літопис Нескореної України.Документи, матеріали, спогади Львів, 1993.
2. Українська дивізія “Галичина”.Київ-Торонто 1994.
3. Україна: друга половина XX ст. Нариси історії. Київ, “Либідь” 1997.
4. Володимир Косик. Україна і Німеччина у другій Світовій Війні. Париж – Нью-Йорк – Львів. 1993.
litty©
[1] Зауважу що загальні втрати України більні ніж Росії.
[2] Дивізія “Галичина” – перша дивізія Української національної армії. Українська військова частина, що воювала на боці німців проти більшовиків.Формувалась і вишколювалась від кінця липня 1943 до червня 1944 – до боїв під Бродами – головним чином з українців, що проживали на території теперішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, згодом до неї вступала молодь з різних частин України. Дивізія була побудована на зразок німецьких піхотних дивізій. Мала 3 піхотні, один артилерійський та запасний вишкільний полки. А також батальйони: звязку, протитанкової оборони, зенітної артилерії, постачання, запасний та ін. Зазнала великих втрат в битві під Бродами (17-22 липня 1944).У квітні 1945 була кинута на Східний фронт, де тримала оборону на лінії Фельдбах-Бад-Гляйхенбер.14 березня 1945 року вояки дивізії присягнули на вірність українському народу. З капітуляцією Німеччини дивізія відступила в англійськяу (невелика частина в американську) зону окупації де була інтернована. Сьогодні більшість вояків дивізії живуть в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, Аргентині та інших країнах.
[3] За різними даними за час голоду 32-33 років вмерло від 7 до 12 міліонів українців
[4] Український історичний журнал. 1990,№10.с.35.
[5] Новая и новейшая история.1989,№2.с.6.
[6] За Вільну Україну.1991,25 лип.
[7] Архів Інституту українознавства АН України.
[8] Літературна Україна. 1992, 25 червня.
[9] Літературна Україна. 1992, 25 червня.
[10] Український історичний журнал. К., 1990, №11. С.22.
[11] Державний архів львівської області.Ф.3 п. оп. 1,спр. 195, арк.48.
[12] Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Документи і матеріали. Львів 1991. С.92-93
[13] Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952. Документи і матеріали. Львів 1991. С.92
[14] Український історичний журнал.1990,№11. С.21.
[15] Известия.1990, 10 февр.
[16] Архів інституту українознавства АН України.
[17] Державний архів Львівської області.Ф.З п.,оп.1, спр.191, арк.1-10, 23-30, 49-53, 56-58, 74-75.
[18] Державний архів Львівської області. Ф.З п.,оп.1, спр.404, арк. 70.
[19] Кубійович Володимир географ і демограф родом з західної Лемківщини; в 1928-39 роках доцент Краківського Університету, з 1931 член Наукового Товариства Шевченка, з 1947 його генеральний секретар, з 1952 голова НТШ в Європі. Близько 80 праць з антропогеографії і демографії.Редактор Енциклопедії Українознавства.