Реферат: Ультрофіолетове опромінення аутокрові у лікуванні гнійно-запальних процесів 2

За даними деяких авторів (О.К.Погоди й співавт., 1991) вста­новлено, що при запально-гнійних захворюваннях додатків матки спостерігається різке зниження імунітету, тобто зменшення абсолют­ної та відносної кількості Т- і В-лімфоцитів. Використання лише антибіотикотерапії веде до значного пригнічення імунологічних реакцій і тим самим сприяє розвитку гнійних ускладнень. Для корекції вторинного імунодефіциту використовують неспецифічну імуностимулюючу терапій (дека ріс, лізоцим, нуклеїнат натрій та інші). Деякі автори (Й.Ю.Франчу, 1987) для підвищення неспецифічної реактивності організму хворих пропонують вживати при лікуванні нативну плазму та антиретикулярну цитостатичну сироватку (ЙЦС). На фоні запального процесу геніталій (Л.І.Іванюта з співавт., 1987) спостерігається зниження гормональної функції яєчників, а саме продукції естрогенів. Тому патогенетично обгрунтованим з включення в лікувальний комплекс невеликих доз естрогенів, а також стероїдів типу преднізолону (К.Kolmorgen еt аl.,1989). Це й окрім того буде профілактикою майбутніх спайок. Відомо, що у формуванні адаптаційно-захисних механізмів, відповідальних за процес одужання, відіграє велику роль симпато-адреналова система (CAC). Особливості клі­нічного перебігу даного захворювання вказують на наявність функ­ціональних порушень периферичного та центрального відділів вегета­тивної нервової системи. Тому, деякі автори вважають доцільним використання в комплексі лікувальних засобів нейротропних препара­тів (л-ДОПА, етимізолу). З цією ж метою Н.Й. Жаркіним (1984) запро­поновано один з методів лікування - іглорефлексотерапія, в основі якого лежить імпульсна дія спрямована на ЦНС через шкірні точки акупунктури. При запальному процесі з наявністю спайкових з'єднань хорошим методом з вібраційний масаж. Він відокремлює роз­виток сполучної тканини у патологічному осередку, розрихлює спайки, зменшує конгестивні явища в малому тазу. М.І. Кузін та Б.М. Костюченок (1981) відзначають, що важливу роль при успішному лікуванні гнійного процесу відіграють методи, які значно підвищують концент­рацію антибактеріальних препаратів в осередку запалення.

Грунтуючись на проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок запалення набувають фізич­ні методи дії. Повідомлень щодо лікування запальних та гнійних процесів за допомогою фізичних методів небагато та вони заслуго­вують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які випливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування.

1.2 Ультрафіолетове опромінення в комплексному лікуванні запально-гнійних процесів.

Значний вклад у вивчення біологічно і дії ультрафіолетового опромінення (УФО) внесли R.Huldichiniky (1919), W.Kollath (1927), які показали, що ультрафіолетові (9Ф) промені здатні проникати че­рез верхній шар шкіри і поглинатись кров'ю, В 1927 році W.Kollath, R.Suhrman вперше описали криві поглинання УФ променів кров'ю та встановили, що еритроцити поглинають їх в 200 разів сильніше аніж сироватка. C.Elliit і A.Weli продемонстрували бактерицидну дію УФ-променів, що послужило поштовхом до їх застосування з лікувальною метою. На основі проведених досліджень, Н.Ко11аі:.п,К.$ипгтап (1927) встановили вплив світлових хвиль різної довжини на біооб'єкт і прийшли до висновку щодо доцільності їх застосування для лікування та профілактики.

Відомо чотири варіанти опромінення аутокрові :

1. Опромінення відкритим способом в чашці Петрі.

2. Ізольоване випромінення в закритому кварцовому посуді.

3. Проточний метод опромінення у процесі витікання через кварцову кювету.

4. Проточна система з використанням перистальтичного насосу з забором крові в ізольований об’єм.

Використовуючи ультрафіолетове опромінення крові D.Kulenkampf (1936) отримав позитивні результати при лікуванні алергічних зах­ворювань та судинної патології. 9 1937-1938 роках H.Burgaharolt таким методом лікував хворих з гнійними захворюваннями.9 1940 році E.Knott. в "Американському товаристві лікарів" продемонстрував свій апарат і зробив доповідь про техніку УФО крові. Добрі клінічні результати застосування УФО крові при різних захворюваннях спричинились до створення різноманітних модифікацій апаратів для опромінення крові (S.Wieiner, 1973; Л.В. Потапов й співавт.,1977; І.І.Кондратьев,1981; В.В.Крашутский,1991).

У нас експериментальне та клінічне дослідження УФО крові вперше провели у 1937 році Й.Філатов і Т.Касумов. Вони встановили, що морфологічний склад крові, резистентність еритроцитів та швид­кість їх зсідання при цьому не змінюються. Отримали позитивні результати при лікуванні різних видів анемій.

Про позитивний вплив методи при лікуванні ряду гінекологічних захворювань зазначають И.И.Бенедиктов (1981), Г.Г.Волков (1981), П.Р.Зенков (1981), В.Р.Попов й співавт.( 1991).

Стимуляція клітинного і гуморального імунітету є одним з механізмів лікувальної дії АУФОК (Дуткевич І.Г. і ін. 1986) .Значну активацію розеткоутворення Т-і В-лімфоцитів виявили (Поташов Л.В. і Чемінова Р.В.- 1980 р.)

У дії АУФОК на організм людини можна умовно виділити три фази :

1.Первинні фотоефекти на клітинно-молекулярному рівні .

2. Утворення біологічноактивних речовин .

3. Активація нейро-гуморальних систем організму.

Приймаючи до уваги позитивний ефект АУФОК - терапії, а точніше зниження в’язкості крові, покращення кровообігу ,насичення тканин киснем ,активація імунних процесів та ін., необхідно відмітити, що всі ці ефекти безпосередньо пов’язані з властивостями і функціями основних елементів крові - еритроцитів, що виконують в організмі транспортну, живильну, дезінтоксикаційну, імунологічну та багато інших функцій. Тому можна сказати ,що в механізмі дії АУФОК одну з основних ролей виконує еритроцит .Всі основні функції клітин крові ,особливо еритроцитів , в більшості залежить від їх поверхні - структури, властивостей стану. Патологічні процеси в організмі супроводжуються ,як правило , зміною поверхні циркулюючих клітин ,що призводять до порушення життєво важливих функцій .Це на думку Л.А.Дєвєнєвої , визвано тим ,що глікокалікс еритроцитів перевантажений різними метаболітами ,продуктами реакцій запалення різної локалізації .Так як еритроцити мають найбільшу масу і поверхню у порівнянні з іншими клітинами крові ,і тому ,що еритроцитам властива найбільша сорбційна здатність ,вони адсорбують на собі основну кількість метаболітів запалення ,тобто вони представляють собою збільшені в розмірах ,екрановані молекули найрізноманітнішої природи , малоактивні ,окремі частинки ,що повільно рухаються в кровоносному руслі.

При цьому змінюються агрегаційні властивості еритроцитів, що тягне за собою зміни постачання тканин киснем і поживними речовинами , зв’язування токсинів та продуктів метаболізму ,порушення мікроциркуляції ,реології крові та ін. УФ-опромінення глікокалікса еритроцитів при АУФОК призводить до десорбції нашарованих метаболітів , що гальмують роботу еритроцита ,звільнення їх рецепторного поля від продуктів запалення. Таким чином , первинним пусковим механізмом неспецифічної дії УФО на кров хворого є УФ- альтерація поверхні еритроцита хворого від екранованих її медіаторів і метаболітів запалення , звільнення за допомогою УФО призводить до збільшення деформування мембран ,нормалізації оберненої агрегації еритроцитів ,активації мембран залежних процесів в них і нормалізації функціювання всієї клітини.

Аналогічно еритроциту , реагують на опромінення інші клітини крові з патологічно редукованим глікокаліксом. УФО крові знімає з поверхні еритроцитів простогландини ,що мають високу поверхневу активність ,розрихлюють і солюбілізують мембрани. ПГ мають високу спорідненість до поверхні еритроцитів ,екранують її при цьому значно порушуючи її властивості та структуру .Вони є найбільш яскравими медіаторами запалення, метаболітами арахідонової кислоти ,утворюються у вогнищі запалення в результаті активно перебігаючих процесів перикисного окислення ліпідів клітинних мембран .Маючи виражену мембранотропну дію по відношенню до еритроцитів , ПГ зменшують деформацію і осмотичну стійкість еритроцитів людини. Достатньо однієї молекули ПГЕ 1 для того ,щоб визвати кардинальне простогландинове перебудування ліпідів в зовнішньому шарі мембран еритроцитів.

АУФОК індукують структурні перетворення термолабільних білків : альбуміну , імуноглобуліну М , комплементу та підвищує активність антитіл. Крім того , у кровоносне русло поступає ряд біологічно активних речовин ,компонентів поверхні клітин ( гепарин ,гістамін ,простогландини ),що призводять до активації нейрогуморальних систем організму та благоприємно рефлекторно діють на ЦНС. У сироватці крові активується антиоксидантні системи - звільнюється з зв’язаного стану токоферол ,білкові дисульфідні і гідросульфідні групи низькомолекулярні тіоли.

Вплив УФО підчиняється закону Арепт -Шульце , за яким слабкі впливи визивають стимуляцію процесів ,а сильні - пригнічення. Повторне опромінення дробними дозами дає добрий ефект ,чим одноразовий вплив ,що рівне сумі дробних доз .Біологічний ефект більш виражений у тканинах зі пониженою життєдіяльністю.

Більшість описаних ефектів АУФОК мають залежність від вихідного рівня процесів і функцій. Характер цієї залежності дає основу розглядати дію АУФОК скоріше ,як нормалізуюча ,адаптогенна , ніж стимулююча, тому є потужним адаптогеном квантова гемотерапія дозволяє організму краще боротися з різними патологічними процесами шляхом відновлення складних зв’язків ,що супроводжують імунну відповідь та нормалізують хелперо-супресивну рівновагу .

На сьогодні відомі дані про негативний вплив УФО на кров людини та тварини. Експериментально доведено ,що пряма дія УФ променів на кров у великих дозах при тривалій експозиції призводить до гемолізу еритроцитів. Вивчалося питання про набування кров’ю канцерогенних властивостей. Розрахунки показали ,що поява такого потребує щоденного опромінення крові на протязі 15-40 років. Перевагою даного методу є відсутність шкідливого впливу ,простота і доступність проведення ,але лікування реінфузіями УФ опроміненої крові викликає цілий ряд цінних терапевтичних ефектів ,а в деяких клінічних ситуаціях може погіршувати патологічну роль одного, або кількох симптомів.

Абсолютні протипокази: важкі форми гепато-і нефропатії, що супроводжуються енцефалопатіями; вкрай важкі септичні ендотоксикози;
гострий період інфаркту міокарда; гостра церебральна недостатність; схильність до гіпоглікімії; фотоалергія, фотосенсибілізація; кровотечі будь-якого генезу та локалізації; тіріотоксикоз; аутоімунні процеси в стадії декомпенсації.

Відносні протипокази: хронічна серцева недостатність по лівому шлуночковому типу 3 ступені; гіпокоагуляційний синдром; вік старше 80 років; індивідуальна виражена реакція на ексфузію крові; підвищена чутливість до УФ променів; еритропорфірія; кандідомікоз генералізований; пухлини ,що схильні до проліферації; кальозні виразки шлунку і дванадцятипалої кишки.

При проведенні АУФОК на фоні антибіотикотерапії треба пам’ятати про підвищену фотосенсибілізацію впливу антибактеріальних препаратів, тому при необхідність зменшити дозу АУФОК в даній ситуації.

Грунтуючись при проведеному вище аналізі можна стверджувати ,що особливе значення впливу на осередок різних патологічних процесів набуває фізичні методи дії. Повідомлень щодо лікування різних процесів за допомогою фізичних методів небагато і вони заслуговують на увагу у зв’язку з істотними перевагами , які впливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування, виходячи з літературних даних, що показами до реінфузій АУФОК в генікологічному стаціонарі є : запальні захврювання геніталій (гострі та хронічні); порушення менструального циклу і ендокринні форми безпліддя.

Відповідно до сучасних уявлень, запальна реакція складається зі слідуючих взаємопов’язаних компонентів: зміни паренхіми, судинних реакцій з ексудацією ,звільнення біологічно-реактивних речовин, фагоцитозу, фізико-хімічні зміни в тканинах проліферативних процесів. Густа інервація додатків обумовлює часте залучання в патологічний процес нервової системи ,що призводить до глибоких порушень обміну речовин ,функції залоз внутрішньої секреції, а також поряд зміни мікроциркуляції. Багатокомпонентність дії реінфузії АУФОК : усунення геморагічних і коагуляційних порушень, підвищення захисних властивостей організму дозволяє використовувати їх терапії гнійно-запальних захворювань додатків матки.