Реферат: Валютні ризики: економічна природа та управління

В 80-х роках хвидко поширюється використання довгострокових валютних свопів, що заключаються в обміні еквівалентними сумами в різних валютах з умовою зворотньої операції по закінченню 5–10 років. Вартість валютного свопу як і любої строкової угоди, полягає в різниці між процентними ставками по валютах. Одержання валюти по свопу допомагає, наприклад, компенсувати відкриті валютні позиції (коли на протязі де-якого часу іноземну валюту не можна обміняти на національну), а інколи використовується для кредитування власної дочірної компанії корпорації.

Близькі по своїй природі до валютних свопів паралельні кредити. Наприклад, американська компанія А в США дає кредит американській компанії Б, а Перу бере у неї кредит в місцевій валюті (тобто прямого валютного ризику також немає). У компанії Б ситуація аналогічна і валютний ризик відсутній. Всеж використання паралельних кредитів ускладнено по юридичним причинам. Наприклад, банкуцтво дочірної компанії А не завжди означає, що її зобов’язання по свопу автоматично переходять материнській компанії, хоча кредити надавались в рамках однієї угоди. Тому з’явились кредити “бек-ту-бек” (back-to-back), в яких головні компанії є і позичальниками, і кредиторами один одного, а кредитують свої дочірні компанії у відповідних країнах. І ті і інші кредити часто використовуються для вивільнення заблокованих в країнах, що розвиваються, грошових коштів.

В основі використання любих “зовнішніх” методів управління ризиком лежать слідуючі основні принципи: доступність для корпорації даного конкретного методу страхування ризиків, прийнятна вартість страхування, наявність обмежувальних умов (наприклад, відсутність точних даних про дати валютних надходжень і платежів). В повсякденній практиці “зовнішні” і “внутрішні” методи управління валютним ризиком часто комбінуються для досягнення найбільшого ефекту.

Певне значення для страхування валютного ризуку корпорації при поставках на експорт має діяльність спеціалізованих державних установ. Доля офіційних програм страхування валютного ризику в загальному об’ємі страхування невелика. Пояснюється це рядом причин. Так, державне страхування зачіпає тільки експорт. Більше того, воно зазвичай надається по експортним кредитам понад двох років, тобто на протязі перших двох років держава в страхуванні валютного ризику участі не приймає. В Японії, Герменії, Бельгії та інших країнах страхуються тільки збитки, що виникли в результаті коливання курсів більше ніж на 3%. Відповідно прибуток при перевищенні валютним курсом 3%-ної позначки здаєтьяся державному органу. Крім того, є обмеження на використання окремих валют, на загальну суму відшкодування, а вартість страхування може бути значною. Вказані недоліки призводять до того, що лише відповідно невелика частина міжнародних операцій капіталістичних корпорацій покривається державним страхуванням валютного ризику (фінансові операції взагалі не страхуються). Ряд державних установ поніс суттєві збитки по валютним гарантіям, взв’язку з чим в Швейцарії, наприклад, іх надання було заборонено з 1 квітня 1985 р.

Найбільш розповсюдженим серед крупних банків і ТНК є метод балансування активів і пасивів по валютам і строкам. Після того як все можливе зроблено на рівні дочірної компанії ризик передається в головну контору. В цьому випадку немає необхідності страхувати кожну конкретну операцію і проводиться захист всього балансу корпорації вцілому. На першопочатковому етапі в основному використовуються “внутрішні” методи управління валютним ризиком, а на заключному –“зовнішні”. Все частіше корпорації і банки одночасно удаються до страхування ризику зміни відсоткових ставок, комбінують різноманітні валютні і кредитні інструменти.

Страхування від валютних ризиків.

По мірі розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного обороту актуальною стає необхідність в страхуванні ризиків, пов’язаних з курсовими коливаннями. Система мір по зменшенню валютних втрат називається “хеджуванням” (hedging – огороджування).

В страхуванні мають необхідність підприємства, що займаються зовнішньо-економічною діяльністю, банки, що працюють з іноземною валютою, їх клієнти, приватні особи.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

Українські підпиємства можуть суттєво знизити валютний ризик зовнішньо-економічних угод, використовуючи два методи: 1) правильний вибір валюти; 2) регулювання валютної позиції по контрактам. Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає в встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідно для даної організації. Для експортера такою валютою буде “сильна” валюта, тобто така, курс якої підвищується напротязі терміну дії контракту. Для імпортера вигідна “слабка” валюта, курс якої знижується. Але слід на увазі мати, що прогноз руху курса валют в самому найкращому випадку можливий з вірогідністю не більше 70%.

Збалансованість структури грошових вимог і зобов’язань по заключеним контрактам може бути досягнута двома способами:

В Україні використовуються два основні методи страхування від валютних ризиків:

1) валютні застереження;

2) форвардні операції.

Валютні застереження являють собою спеціально включені в текст контракта умови, у відповідності з якими сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції в якій відбудеться зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження. Валютне застереження “рівного ризику” збільшує межі коливань валютних курсів і тим самим період часу, напротязі якого партнери можуть без перегляду умов контракту співпрацювати на взаємовигідній основі. Валютні застереження бувають:

* непрямі;

* прямі;

* мультивалютні;

* на базі СДР.

Непряме валютне застереження використовується в тих випадках, коли ціна товару зафіксована в одній з найбільш розповсюджених в міжнародних розрахунках валют ( долар США, японськи ієна та інші), а платіж передбачений в іншій грошовій одиниці, зазвичай національній валюті.

Пряме валютне застереження використовується, коли валюта ціни і валюта платежу співпадають, але величина суми платежу, що обумовлена в контракті, ставиться в залежність від змін курсу валюти розрахунків по відношенню до іншої, більш стабільної валюти, так називаємої валюти застереження.

Мультивалютні застереження – це застереження, дія яких основана на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї, а до спеціально підібраного набору валют (“валютний кошик”), курс яких розраховується як їх середня величина по визначеній методиці. Наприклад, на базі середньоарифметичного відсотку відхилення курсу кожної з валют “кошика” від початкового рівня або на базі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу обумовленого набору валют. Мультивалютні застереження не отримали широкого використання.

Сутність форвардних операцій по страхуванню валютних ризиків заключається в наступному. При поданні комерційної пропозиції або при підписанні контракту експортер, знаючи приблизний графік надходження платежів по контракту, укладає з своїм банком угоду про переуступку йому майбутніх надходжень в валюті по завчасно визначеному (терміновому) курсі. Таким чином, експортер наперед може визначити суму свого доходу в національній валюті і виходячи з цього встановлювати ціну контракту. Цей терміновий курс може бути більше ( тобто котируватись з премією) або менше (тобто котируватись з дисконтом), чим курс валюти на дату проведення такої угоди, і залежить від різниці в процентних ставках на міжбанківському ринку по депозитам в відповідних валютах.

Висновки.

При здійсненні валютних операцій важлива роль відводиться валютним ризикам. Не варто недооцінювати вплив цього фактора. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків.

Але всеж можна запобігти втратам, або хоча б зменшити їх розмір. Уміле маніпулювання валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій. Одного найбільш ефективного методу не існує, в різних випадках використовуються різні способи, а також використовують їх у сукупності. Страхування валютних ризиків повністю не усуває ризик, але значно зменшує його вплив і є ефективним способом захиститу від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін.

Отже, правильне управління, основане на достовірній інформації та ретельному аналізі, є частковою, а іноді й повною гарантією захисту від валютних ризиків збитку.

Література.

1. Бункина М. К. Валютный рынок. – М.: АО “ДИС”., 1995.–112 с.

2. Валютне регулювання в Україні. – К., 1996.–195 с.

3. Валютный портфель и валютное регулирование. Учебное пособие/ Под ред. М. Н. Платоновой. – М.: Издательство БЕК., 1996.– 457 с.

4. Валютный портфель. Отв. ред. Платонова Е. Д. – М.: “СОМИНТЕК”., 1995.– 684 с.