Реферат: Векселі 2

Водночас усі висновки, що випливають із листа № 179/18, у цілому справедливі тільки для торговців, що використовують п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток у випадку здійснення якийсь з операцій (купівлі або продажу).

Виходячи з вищевикладеного вже можна зробити деякі висновки, що допоможуть визначити, чи слід вести окремий облік фінансових результатів від торгівлі цінними паперами, і якщо «ні», то в яких випадках.

Якщо підприємство є першим векселетримачем, тобто саме на його ім'я був виданий вексель, те незалежно від його подальшої «долі» (погашення, продаж за гроші, обмін на товар) використання п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток є не зовсім правомірним, що, звичайно, невигідно, тому що вексель одержується за номіналом, а передається далі за більш низкою вартістю.

У випадку, якщо вексель погашається коштами, те незалежно від того, як він був отриманий, ведення окремого обліку, строго говорячи, також не обов'язково, що вигідно, тому що вексель, як правило, одержується за більш низкою вартостю, ніж надалі погашається векселедавцем (платником).

Але якщо вексель одержується за передатним написом і надалі за індосаментом передається далі, у тому числі і векселедавцю (платнику), то в цьому випадку необхідно використовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок із прибутку.

У цілому, проаналізувавши випадки, коли обов'язково ведення окремого обліку фінансових результатів з торгівлі цінними паперами, відзначимо, які суми, признаються доходами і витратами при здійсненні торгівлі цінними паперами.

Склад витрат приведений у п.п, 7.6.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток, відповідно до яких під витратами розуміється сума коштів або вартість майна, сплачена (нарахована) платником податку продавцю цінних паперів як компенсація їхньої вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, що виникає в зв'язку з таким придбанням. Отже, під витратами варто розуміти вартість майна, у забезпечення якого вексель був индосируваний на користь наступного векселетримача (тобто вартість отриманого векселя незалежно від його вексельної суми), або розмір будь-якої заборгованості, у забезпечення якої вексель був отриманий.

Під доходами розуміється сума коштів або вартість майна, отриманий платником податку від продажу, обміну або інших засобів відчуження цінних паперів, збільшена на вартість будь-яких матеріальних цінностей або нематеріальних активів, переданих платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, що погашається в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п.п. 7.6.4 ст. 7 Закону про податок на прибуток).

Крім цього, слід зазначити, що в даному «цінно-паперовому» випадку немає підстав для застосування загального принципу визначення моменту виникнення доходів і витрат (правила «першої події»). Хоча прямо в Законі про податок на прибуток інший (спеціальний) порядок не зазначений (ні в ст. 11, ні в п. 7.6), він випливає з визначення торгівлі цінними паперами, під яким розуміється купівля і продаж цінних паперів.

Тому, навіть якщо здійснена перша частина операцій (купівля), то без другої її частини (продажу) не можна стверджувати, що має місце торгівля цінними паперами, а отже, застосовувати положення п.п. 7.6.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток, що стосуються витрат з купівлі векселя. Виходячи з цього лише в момент здійснення продажу векселя підприємство має право на відбиток витрат, пов'язаних із придбанням векселя, а також доходів від його продажу. Тобто доходи і витрати за операціях, здійснюваних не торговцями цінними паперами, виникають одночасно - по другій (заключній) операції.

Хоча деякі спеціалісти говорять про застосовність правила «першої події» за операціями із цінними паперами, базуючись на визначеннях витрат і доходів, а також валових доходів від торгівлі цінними паперами, приведених у п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток, у яких мова йде про отримані (сплачені) або нараховані доходи (витрати), проте ці положення загальні і стосуються підприємств, як маючих статус торговця цінними паперами, так і не маючих такого статусу.

Крім того, неважко помітити, що в статті 11 Закону про податок на прибуток мова йде про валові доходи і витрати, а в пп. 7.6.3 і 7.6.4 ст. 7 цього ж Закону говориться про витрати і доходи. У пункті 7.6 статті 7 нагадування про валові доходи міститься тільки в зв'язку з відбитком позитивного результату між «просто» доходами і витратами (хоча навіть податкові органи іноді помилково ототожнюють витрати по придбанню векселя з валовими витратами, див., наприклад, абзац 7 листи ДПАУ від 06.05.99 р. № 2608/6/22-3116).

У зв'язку з цим для «неторговців» виникає таке поняття, як “завершена операція”, тобто операція з векселем, при здійсненні якої він був куплений і надалі проданий. Саме ці завершені операції відбиваються в окремому обліку з торгівлі цінними паперами, що, звичайно, невигідно для підприємства, але відповідає букві Закону.

Для наочності розглянемо приклад. Підприємство придбало два векселі. Надалі один із них був реалізований. При визначенні фінансового результату від торгівлі цінними паперами буде прийматися в увагу лише одна операція (завершена, тобто операція з придбання і подальшої реалізації одного векселя), а витрати, понесені на придбання другого векселя, у податковому обліку відбиватися не будуть, а лише запам'ятаються і будуть «чекати» доходів від його реалізації.

З огляду на, що форма ведення окремого обліку нормативними актами не встановлена, платник податків веде такий облік (у якому, зокрема, і знайде відбиток вартість придбаного векселя по незакритих операціях) у будь-якій зручній для себе формі.

Вексельні операції не були б настільки популярними, якби всі операції з ними відбувалися за номінальною вартістю, зазначеною на самому векселі. Вексель - не гроші, тому в переважній більшості випадків, а особливо на етапі його обігу, а не випуску або погашення, договірна вартість, за якою вексель продається-купується (у термінах Закону про податок на прибуток) або передається-утворюється (у термінах вексельного законодавства), значно відрізняється від номінальної, що відповідно. Дозволяє деяким учасникам вексельних правовідносин заробляти на цій різниці.

Наше завдання - роздивитися лише податкові наслідки розходження між вексельною сумою (номіналом векселя) і вартістю, за якою він обертається.

Далі для простоти визначимо, що під дисконтом ми будемо розуміти різницю між повною (номінальної) вартістю векселя і сумою, отриманою (нарахованою) у зв'язку з його реалізацією (продажем), видачею або сплаченою при його придбанні.

Така різниця виникає, як правило, у випадку, коли вексель реалізується по ціні нижче вартості товарів, робіт, послуг, в оплату за який він був отриманий. При цьому, як ми уже відзначали вище, мова не йде про торгівлю цінними паперами. Тому зазначена різниця не може бути прийнята до уваги при окремому обліку фінансових результатів від торгівлі цінними паперами відповідно до п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

У даному випадку виникаюча від'ємна різниця взагалі у валові витрати першого векселетримача, на жаль, не потрапляє, що випливає з аналізу положень Закону податок на прибуток.

Дисконт за своєю економічною природою є відсотком за дострокове одержання коштів (до терміну платежу, зазначеному у векселі). Але вся проблема складається в тому, що відповідно до податкового законодавства дисконт у відсотки не потрапив. Склад відсотків визначений п. 1.10 ст. 1 Закону про податок із прибутку, відповідно до яких під відсотками розуміються винятково:

платежі за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

платежі за використання коштів, притягнутих у депозит;

платежі за придбання товарів на виплат.

Цим же пунктом Закону ототожнення відсотків із дисконтом проведено щодо емітованих облігацій, казначейських зобов'язань і ощадних (депозитних) сертифікатів. Як бачимо, вексель і в цей перелік також не ввійшов.

Що стосується кредиту під цінні папери, то п.п. 1.11.3 ст. 1 Закону про податок на прибуток визначено, що це кошти, що залучаються юридичною особою - боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. Тобто під таким видом кредиту розуміються операції по залученню коштів, що у відношенні векселів не може мати місця.

У зв'язку з цим із метою оподатковування сума дисконту не є відсотком за використання кредиту, і тому дисконт не включається до складу валових витрат векселетримача при реалізації векселя.

Зазначена позиція цілком відповідає думці податкових органів (див., наприклад, лист ДПАУ від 22.10.99 р. № 605/4/15-1110) і, з огляду на досить сильну аргументацію, наврядчи можна говорити про її зміну. Тому щоб уникнути можливих конфліктів радимо притримуватися саме її.

Щодо векселедавця ситуація трохи інша. Розглянемо приклад. Видано вексель номінальною вартістю 100 грн., але відповідно до умов договору зазначений вексель припиняє зобов'язання по отриманих товарах, роботах, послугах вартістю 80 грн. і векселедавець відповідно відбиває за правилом «першої події» у податковому обліку валові витрати по придбаному товару в сумі 80 грн. При цьому для нього відповідна різниця (20 грн.) є прямими витратами, тому що він повинний буде погасити вексель, заплативши по ньому 100 грн. Іншими словами, для векселедавця придбаний товар (роботи, послуги) фактично коштує 100 грн.