Реферат: Велика французька революція

Внутрішня боротьба в якобінському блоці між при­хильниками Робесп'єра та "шаленими" і "помірковани­ми" щодо шляхів вирішення соціальних проблем посла­била якобінську диктатуру.

Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвелщ до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були, страчені.

Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали] промисловці, фінансисти, нові землевласники, які роз­багатіли внаслідок революції.

1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що ска­сувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти осіб, обраних двопа­латним законодавчим органом — Радою п'ятисот і Радою старійшин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промис­ловців і фінансових кіл, які заволоділи багатствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернення старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації при­ватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" роз­громлено.

Характер війни проти країн антифранцузької ко­аліції в часи Директорії різко змінився: розпочавшись як війна на захист Французької республіки, з 1797 р. вона перетворилась на війну за завоювання чужих тери­торій. Наполеон Бонапарт, який командував армією в Північній Італії, завдав поразки італійцям і австрійцям, вступив в Австрію і змусив противників підписати мир- 1 ний договір. Австрія визнала перехід до Франції лівого ] берега Рейна і Бельгії. Франція підкорила собі Італію і Швейцарію.

Однак головним ворогом Франції залишалася Анг­лія. Намагаючись підірвати колоніальну могутність Анг­лії, Директорія вирішила надіслати експедицію в Індію, але для початку захопити Єгипет як шлях в Індію, що пролягав через арабські країни. Очолив експедицію На­полеон. Він розгромив єгипетську армію, проте спроби завоювати Сирію були невдалими.

Розгром англійським флотом французької ескадри •вів нанівець перемоги Наполеона в Єгипті. Це приско­рило створення антифранцузької коаліції у складі Анг­лії, Росії, Туреччини й Австрії. Навесні 1799 р. фран­цузька армія була розбита в Німеччині, російська армія під командуванням Суворова вигнала французькі вій­ська з Італії.

Воєнні невдачі і небезпека зовнішнього вторгнення, а також політика Директорії стурбували заможні про­шарки Франції. Роялістські повстання, відсутність на­лежного законопорядку (розбій та грабежі) переконува­ли більшість населення у необхідності встановлення твердої влади. З генералів найбільш прийнятною кан­дидатурою в диктатори виявився Бонапарт. Він залишив напризволяще рештки своїх військ у Єгипті та повер­нувся до Парижа.

У листопаді (18 брюмера) 1799 р. Бонапарт добився відставки Директорії. Наступного дня, оточивши свої­ми військами приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу­татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Пе­реворот 18 брюмера завершив французьку революцію.

Велика французька революція кінця XVIII ст. зни­щила феодально-абсолютистський лад у Францйі вста­новила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, не-вдоволених своїм становищем, здійснювала агресивну зовнішню політику. Нетерпимість до внутрішніх про­тивників, загарбницькі війни проти сусідів призвели до нестабільності центральної влади і відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона.

3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША

ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.

9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт здійснив державний пе­реворот. Законодавчий корпус передав владу трьом кон­сулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію» Франція залишалася республікою, але фактично вся І влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії,] призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місце-І ве самоврядування було скасовано. Департаментами ке­рували префекти, які призначалися першим консулом.\ Міністри також були підзвітні першому консулу.

Наполеон зберіг ті надбання Французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув під­тримку тих, хто здобув у роки революції багатство і зем-І лю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокремлення церкви від держави.

1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. Україні фактично було вста­новлено військово бюрократичну монархію, що спира­лася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.

За Наполеоне І були прийняті зведення законів — "Кодекси Наполеона" (цивільний, комерційний і кримі­нальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржу­азія.

Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпе­чити Франції економічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протисто­яти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі.

Армію складали не найманці, як у більшості країн, а особисто вільні селяни. її очолювали здібні команди­ри, сам Наполеон був талановитим полководцем. У 1800—1801 рр. Наполеон завдав кілька поразок військам Австрії.

1805 р. Англія, Росія, Австрія та Пруссія, побою­ючись встановлення панування Наполеона в Європі, роз-і п ічали війну проти наполеонівської Франції. Для Австрії початок війни був невдалим: частина її військ у фортеці Ульмі капітулювала, і армія Наполеона увійшла у Ві­день. На морі, біля мису Трафальгар, англійський адмі-рнл Нельсон розгромив французько-іспанський флот. Ллє в битві біля Аустерліца 1805 р. австрійські та ро­сійські війська зазнали нищівної поразки. Австрія капі­тулювала. 1806 р. Наполеон розбив прусські війська і ішійшов у Берлін. Там він підписав декрет про континен­тальну блокаду, що забороняв Австрії, Пруссії та усім належним від Франції державам Європейського конти­ненту торгувати і мати будь-які зв'язки з Англією. На­полеон прагнув підірвати могутність Англії, закривши для неї європейські ринки. У відповідь Англія блокувала французькі порти.

На початку 1807 р. Наполеон завдав поразки росій­ській армії. У Тільзіті Наполеон І і Олександр І підписали договір про мир і союз між Францією та Росією. Росія низнавала французькі завоювання в Європі і приєдна­лася до континентальної блокади Англії.

У1807—1808 рр. французькі війська окупували Іспа­нію. Іспанський престол посів брат Наполеона — Жо-аеф. Народ Іспанії підняв повстання і розпочав парти­занську війну. У цій війні, що тривала до 1812 р., фран­цузи втратили близько 500 тис. осіб.

1809 р. Австрія, скориставшись невдачами Франції н Іспанії, стала на бік Англії. Але наполеонівська Фран­ція знову розгромила Австрію, яка підписала важливий і принизливий для неї мирний договір.

Пануванню Наполеона в Європі перешкоджала Ро­сія, що порушувала континентальну блокаду, дозволяла нейтральним суднам заходити в російські порти. Фран­цузько-російські відносини різко загострилися.

1812 р. майже півмільйонна армія Наполеона напа­ла на Росію. Намагання Наполеона розгромити російські війська частинами були марними. Дві російські армії, об'єднавшись біля Смоленська і витримавши важку бит-ву, відступили до Москви. У битві під Москвою на Бо родіпському полі війська під командуванням Михайла Кутузова знекровили армію Наполеона, хоча й не змогли) перемогти. Французи захопили Москву, населення якої залишило місто. Спроби Наполеона нав'язати російсь­кому імператору мир не мали успіху. У Москві розпоча­лися пожежі, що ускладнили становище французьких військ. У тилу французів діяли партизани. Наполеон був змушений залишити Москву і відступив. 1812 р. близько 20 тис. солдатів і офіцерів армії Наполеона врятували­ся втечею через р. Німан у Польщу.

Поразка Наполеона у війні 1812 р. зумовила подаль­ший крах наполеонівської імперії. Наполеон, повернув­шись у Францію, створив нову армію, що мала воюва­ти проти російських військ, які вступили у Німеччину. Але тепер йому довелося воювати проти всієї Європи (Росії, Англії, Австрії, Іспанії, Пруссії, Швеції та ін.).

1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва — "битва народів". Французькі війська зазнали поразки. На початку 1814 р. війська союзників увійшли на тери­торію Франції, згодом —- у Париж. Наполеон зрікся пре­столу.

На вимогу переможців і старої французької аристо­кратії сенат відновив королівську династію Бурбонів. Наполеона було відправлено на довічне заслання на острів Ельба. Було укладено Паризький мир 1814 р., за яким Франція позбувалася всіх територіальних завою­вань. Спроба Наполеона повернутися до влади в 1815 р. ("сто днів") була невдалою.

У битві біля селища Ватерлоо (неподалік м. Брюсселя) наполеонівську армію було остаточно розгромлено анг­лійськими і прусськими військами. Перша Наполеонів­ська імперія перестала існувати.

Наполеонівські війни засвідчили агресивний і анти­народний характер режиму Бонапарта. Ці війни були періодом тяжких випробувань для народів Європи. Аван­тюристичні спроби досягти світового панування при­звели імперію Наполеона до краху.


Використана література.

К-во Просмотров: 199
Бесплатно скачать Реферат: Велика французька революція