інформація про самого автора, включаючи точні паспортні дані.

Ігнорувати на початку такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, підготовки матеріалів для розгортання промоції майбутнього видання, початку редакторської роботи з оригіналом.

Редакційний етап

Із полагодженням усіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збирання первинних документів для оформлення облікової картки видання) розпочинається новий етап-видавничого процесу, який ми назвали редакційним.

Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

підручник або навчальний посібник з грифом міністерства освіти та науки;

будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;

довідкове, енциклопедичне видання;

наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де "він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. У більшості ж випадків "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є в усіх відношеннях якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опублікований твір (зовнішня рецензія, призначена для публікації у пресі) чи оригінал майбутнього видання (внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).

Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.

Редактор, приймаючи рецензію, має звернути увагу, наскільки правильно і повно вона оформлена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку, Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

місце рецензованої праці серед уже опублікованих на цю тему;

новизна праці;

актуальність теми;

повнота охоплення матеріалу;

відповідність відібраного ілюстрованого матеріалу, темі;

доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.

Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які суттєво не впливають на структуру твору, можуть бути враховані у процесі редагування.

У видавничій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли видавці ігнорують оцінками рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтують висновок "не рекомендується друкувати" і все ж таке видання випускають у світ. Тут переслідуються передусім комерційні цілі, але грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права. Так вчинило, зокрема, видавництво "Юрінком Інтер", яке 1999 р. випустило в світ "Українсько-англійський словник правничої термінології", незважаючи на те, що рецензія викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвич на запропонований для фахової оцінки оригінал словника носила різко негативний характер. Більше того, видавництво без відома рецензентки поставило її прізвище на звороті неякісно підготовленого видання вже як наукового редактора. О. Купрієвич подала позов про захист честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину, спонукану самим юридичним видавництвом (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.

Вважатимемо, що в нашому випадку з рецензуванням усе гаразд. Отож, лише тепер за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування.

У зв'язку із суцільною комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично усіх-процесів, пов'язаних із складанням, верстанням, макетуванням і виведенням готового оригінал-макета видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційний процес у видавництвах різного типу організований по-різному. У переважній більшості малих видавництв, що лише стають на ноги і випускають у рік від однієї до десяти назв, чи не всі функції підготовки до друку видання (набір, верстання, редагування, включаючи технічне й художнє, коректура) здійснює одна людина. У принципі, суміщення в одній особі кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе. Однак це неминуче відіб'ється на якості підготовки видання.

Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські "чортики" вже не так помітні. Потрібна "свіжа голова".

Нині в запалі зробити "революцію" в редагуванні (завдяки появі на столі редактора комп'ютера) деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.

До чого призводить така непрофесійна поспішність - у цьому легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані - без паперового її варіанту. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання.

Таким чином, не беручи до уваги "новаторства" малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього чи спеціалізованого видавництва.

1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором на екрані комп'ютера або на папері. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесуігнорують).

2. Редагування тексту редактором на екрані комп'ютера у форматі А-4. (У ряді випадків, для прикладу, коли у виданні передбачений науковий редактор, таке редагування може здійснюватися на папері, з наступним внесенням оператором комп'ютерного набору виправлень редактора на екрані комп'ютера).