Реферат: Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства
Акт про повторне порушення ліцензійних умов може бути складений тоді, коли протягом терміну дії ліцензії порушення певних ліцензійних умов було вчинено повторно, після застосування санкцій за аналогічне порушення.
Акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, які суб’єкт господарювання подав для одержання ліцензії, складають у тому разі, якщо такі неправдиві відомості орган ліцензування виявив після видачі ліцензії. На нашу думку, такі випадки трапляються через те, що багато відомостей у документах, що подаються для одержання ліцензії, заявник фактично декларує.
Акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності складається у разі виявлення такого порушення.
Акт про встановлення факту неподання у встановлений термін повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, які додано до заяви про видачу ліцензії, складають у тому разі, якщо ліцензіат протягом десяти робочих днів від дня виникнення цих змін не подав до органу ліцензування письмового повідомлення про зміни разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, що підтверджують зміни, а орган ліцензування виявив ці зміни. Як вбачається, необхідно зазначити, що тут є дві проблеми: для органу ліцензування проблематичним може виявитися виявлення факту змін та точної дати, з якої вони настали; для ліцензіата неподання відомостей про такі зміни може призвести до того, що на підставі нових даних орган ліцензування анулює ліцензію. У такому разі підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є неспроможність ліцензіата (яка випливає з поданих у документах відомостей) забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для того виду господарської діяльності, на який видано ліцензію.
Щодо акту про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, то на практиці органи ліцензування трактують його по-різному. Одні вважають, що цим актом, є акт про проведення повторної перевірки ліцензіата на предмет виконання попереднього розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов. На думку інших, акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов складають за наслідками повторної перевірки та відповідного акту перевірки, де зазначено, що приписів попереднього розпорядження не виконано. Тому, незалежно від застосованого в органі ліцензування підходу суб’єкт господарювання, одержавши розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, повинен припинити роботу філії, відокремленого підрозділу, де виявлено порушення, доти, доки не усуне цього порушення. Усунувши порушення, господарюючий суб’єкт повинен проінформувати про цей факт орган ліцензування»[2].
Закон вимагає, щоб питання про анулювання ліцензії на підставі згаданих актів (акту про виявлення недостовірних відомостей у документах, що їх подав суб’єкт господарської діяльності для одержання ліцензії; акту про встановлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акту про виявлення факту неподання у встановлений термін повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, які додано до заяви про видачу ліцензії; акту про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов) орган ліцензування має розглядати разом з ліцензіатом або з участю його представника. Такий порядок, на нашу думку, дозволяє уникнути випадків необґрунтованого анулювання ліцензії. Ліцензіат повинен мати можливість довести органу ліцензування недоцільність прийняття рішення щодо анулювання ліцензії. У деяких випадках порушення, допущені ліцензіатом, можуть бути виправлені без застосування процедури анулювання ліцензії.
Відповідно до зазначеної статті орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для її анулювання, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів із дня його прийняття.
Відповідно до ст.7 Закону про ліцензування ліцензіат, який не погоджується з рішенням про анулювання ліцензії, має право звернутися зі скаргою до Експертно – апеляційної ради або безпосередньо до господарського суду із заявою про визнання недійсним рішення про анулювання ліцензії.
Якщо ліцензіат протягом десяти днів від дати прийняття рішення про анулювання ліцензії подає скаргу до експертно – апеляційної ради, дія рішення про анулювання ліцензії зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Рішення експертно-апеляційна ради приймається більшістю голосів від загальної кількості членів експертно-апеляційної ради. За результатами звернень (апеляцій) приймається рішення експертно-апеляційної ради, яке оформлюється протоколом, що підписується головою та секретарем експертно-апеляційної ради. Рішення експертно - апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування. Згідно зі ст.5 Закону про ліцензування такі розпорядження спеціально уповноваженого органу є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.8 ст.21 Закону про ліцензування рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. Предметом судового розгляду може бути рішення про анулювання ліцензії, а також акт перевірки ліцензіата про встановлення порушень ліцензіатом – суб’єктом господарювання, який може бути оскаржено на підставі ч.7 ст.19 ГК України.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 лютого 1998р. №01 – 8/55[9] рішення про відмову у видачі ліцензії чи про її анулювання може бути оскаржено суб’єктом господарської діяльності в судовому порядку з дотриманням вимог ст.ст.1 і 2 розділу 3 Господарського процесуального кодексу України. У разі оскарження рішення про анулювання ліцензії в судовому порядку, це рішення все одно набирає чинності у встановленому законом порядку.
Запис про дату й номер рішення про анулювання ліцензії вносяться до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня після набрання чинності рішенням про анулювання ліцензії.
Суб’єкт господарювання при застосуванні до нього санкції анулювання ліцензії може одержати нову ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності не раніше ніж через рік з дати прийняття рішення органу ліцензування про анулювання попередньої ліцензії (ч.7ст.21).
Оскільки, не маючи ліцензії, суб’єкт господарювання не може здійснювати відповідну діяльність, тут, по суті, має місце застосування санкції обмеження чи призупинення діяльності суб’єкта господарювання (ст.239 ГК України) на період не менше одного року з моменту прийняття рішення про анулювання ліцензії.
В ч.1 ст.21 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” наведено підстави анулювання ліцензії як санкції за скоєне правопорушення. Такими є засвідчені відповідними органами ліцензування наступні обставини: повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії; встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності; відмова ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
Аналіз положень ст. 21 Закону про ліцензування дозволяє дійти висновку, що наведений перелік є вичерпним, тобто не допускається анулювання ліцензії з підстав, не зазначених у цій статті. На нашу думку, до таких підстав, зокрема, можна також віднести: порушення ліцензіатом податкового законодавства; порушення ліцензіатом законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
В ст.21 Закону про ліцензування анулювання ліцензії регулюється без розмежування цього правового засобу як санкції за правопорушення і як елемента позитивного регулювання визначених відносин у сфері ліцензування. В останньому випадку підставами для анулювання є: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; проведення державної реєстрації припинення суб’єкта господарювання (хоча в ст.21 Закону записано «рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання», однак це суперечить ст.ст.33-41 Закону «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців»[56]; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов. На нашу думку, підстави анулювання ліцензії треба розглядати диференційовано. Вважається, що застосування анулювання ліцензії може бути тільки у випадках порушення законодавства про ліцензування господарської діяльності, а в інших випадках, які пов’язані з правомірними діями суб’єктів господарювання або подіями повинно бути застосовано припинення дії ліцензії. Тому Закон про ліцензування повинен бути змінений, а саме назву статті 21 «Анулювання ліцензії» змінити на «Припинення та анулювання дії ліцензії», в якій у частині 1 записати, що «Органи ліцензування припиняють дію ліцензії на здійснення господарської діяльності на підставі: заяви ліцензіата про припинення ліцензованої діяльності; нотаріально засвідченої копії свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; закінчення строку дії ліцензії, що пов’язано із закінченням строку здійснення відповідного права, і втратою ліцензією сили; заяви про припинення суб’єктом господарювання своєї діяльності при ліквідації юридичної особи чи припинення дії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця». Відповідно ч.1 ст.21 вважати частиною 2 із редакції якої необхідно виключити такі підстави анулювання ліцензії як: заява ліцензіата про анулювання ліцензії; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов.
Стаття 240 ГК України передбачає, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб’єкта господарювання стягується у випадках і у порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.
Ліцензія має важливе правоутворююче значення: лише за її наявності можна займатися тими чи іншими видами господарської діяльності. Тим більше, якщо взяти до уваги положення ч. 3 ст. 3 Закону про ліцензування, відповідно до якої зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої в установленому порядку ліцензії є незаконним і тягне за собою застосування передбачених законодавством України наслідків. Так, відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Власне таку позицію займає і Вищий господарський суд України у своєму роз’ясненні “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 р. № 02-5/111[11].
Відповідно до п.11 ст.10 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні»[5] податкові органи подають до судів позови до підприємств, установ та організацій про визнання угод (в даному випадку угоди, укладеної при здійсненні діяльності, що підлягає ліцензуванню) недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами
В статті 216 ЦК України та ч.2 ст.208 ГК України зазначається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Література
1.Господарське право / За заг. ред. Жука Л.А.– К.: Кондор, 2003.– 400 с.
2.Господарський кодекс України: Коментар.-Х.: Одісей, 2004.– 848 с.
3.Государственное регулирование страхового рынка в зарубежных странах // Финансовый рынок.– 2001.– №1.– С. 13-16.
4.Государственное управление: проблемы теории, истории, практики, преподавания.– Ростов – на - Дону, 1993.– с.
5.Готун Е. Лицензирование и реорганизация: проблемы и пути разрешения // Юридическая практика.– 2001.– № 2.– С. 7.
6.Грицай А. Ответственность за торговлю алкогольными напитками и табачными изделиями без лицензии // Всё о бухгалтерском учете.– 2000.– № 108.– С. 79.
7.Гурина М. Проблемы государственной регистрации предпринимательской деятельности // Вестник налоговой службу Украины.– 2000.– № 33.– С. 18-19.