Реферат: Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства
Вступ
Ліцензування є одним із засобів державного регулювання, який покликаний забезпечити публічні та приватні інтереси, охорона яких забезпечується за допомогою юридичної відповідальності.
В спеціальній літературі під юридичною відповідальністю розуміється застосування до правопорушника передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, що здійснюється у формі позбавлень особистого, організаційного чи майнового характеру.
Засоби примусу через загрозу позбавити певних благ (наявних чи майбутніх) суб’єкта господарської діяльності, не тільки чинять стримуючий вплив на задоволення особистих інтересів суб’єкта, якщо вони не погоджуються з правовими вимогами, а також стимулюють, правда негативним способом, правомірну поведінку. Г.Д. Отнюкова зазначає, що господарсько-правова відповідальність «це різновид негативних наслідків, що полягають в позбавленні правопорушника майна, а також у забороні, припиненні права на здійснення підприємницької діяльності, примусовій реорганізації або ліквідації юридичної особи На сьогоднішній день питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування вирішуються дуже суперечливо, і перш за все тому у Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації.
Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства
ліцензування законодавство санкція
Відповідальність суб’єктів господарювання пов’язана з порушенням ліцензійних вимог може виражатися у відступі від порядку та умов набуття (збереження) статусу ліцензіата, у неналежному використанні прав, що надаються в ліцензійному порядку, та порушенні встановленого законодавством про ліцензування порядку здійснення господарської діяльності, включаючи порушення ліцензійних умов. В статті 22 Закону про ліцензування зазначається, що до суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. А статтею 23 Закону про ліцензування передбачено, що шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері ліцензування, підлягає відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом. Отже, вказаними статтями для суб’єктів господарювання передбачені лише дві санкції – штраф та відшкодування збитків. На даний час загальної норми, що встановлює міру відповідальності суб’єктів господарської діяльності у вигляді фінансових санкцій (штрафів) за здійснення господарської діяльності без ліцензії немає. У ст.164 Кодексі Законів про адміністративні правопорушення[2] (в редакції закону від 6 вересня 2005 р. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»[5] зазначено, що провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Якщо зазначені дії вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Вбачається, що зазначена норма розповсюджується на всі види господарської діяльності.
Мамутов В.К. підкреслює, що правове регулювання штрафної відповідальності здійснюється в розрізі окремих видів господарських зобов’язань. В законах, що регулюють здійснення окремих видів діяльності, ці санкції передбачаються по-різному. Так, ст.8 Закону України від 17 січня 2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[5] передбачає застосування до суб’єктів господарювання за здійснення господарської діяльності по виробництву дисків для лазерних систем зчитування, матриц без ліцензії фінансових санкцій у вигляді штрафів, що стягуються у розмірі 200 відсотків вартості виробленої продукції, але не менше 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При повторному порушенні ці санкції застосовуються у подвійному розмірі.
Положення Закону України від 14 жовтня 1994р. «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»[8] (ст.1) передбачають відповідальність у вигляді штрафу за здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню, без отримання ліцензії – у розмірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності у будівництві, що становить 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Стаття 11 Закону України від 30 жовтня 1996 р. (в редакції від 6 вересня 2005р.) «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [4] передбачає накладання штрафу у розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян на юридичних осіб за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії, одержання якої передбачено чинним законодавством.
Закон України «Про автомобільний транспорт»[4] передбачає фінансові санкції за перевезення пасажирів та їх багажу без ліцензії – у розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, які застосовуються до суб’єктів господарювання (п.3 ст.69).
Аналіз норм зазначених законів дає підстави стверджувати про необхідність доповнення ч.1 ст.164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КпАП КпАП)[2] після слів «від двадцяти до сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян» та ч.2 ст.164 КпАП після слів «від тридцяти до шестидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян» положенням такого змісту «якщо інший розмір штрафу не передбачений законом», а далі за текстом.
Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Об’єм цивільної правоздатності юридичної особи, яка отримала ліцензію та здійснює окремі види діяльності, що підлягають ліцензуванню, дещо відрізняється від універсальної правоздатності суб’єктів господарювання. Зазначені юридичні особи мають окрім універсальної ще і спеціальну правоздатність. Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Зазначені положення передбачають обмеження правочиноздатності юридичної особи у разі відсутності у неї відповідного дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочину або правочинів певного типу. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо дійсності правочину, які встановлені в ст.203 ЦК України, серед яких, наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності. Основними наслідками визнання такого правочину недісним є двостороння реституція, яка передбачена ст.216 ЦК України. Вбачається, що є підстави стверджувати, що результатом вчинення правочину без ліцензії є його недійсність із такими наслідками:
- сторони повертають одна одній у натурі все, що одержали на виконання правочину;
- у разі неможливості повернення втраченого – відшкодовується вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;
- обдурена сторона (стосовно права іншої сторони здійснювати правочин) також має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди.
Можна зробити висновки про те, що законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за роботу без ліцензії:
- однаково для будь-якого виду ліцензованої діяльності, якщо суб’єктом виступає фізична особа-підприємець. Із цього загального правила для зазначених осіб є виключення, що передбачене спеціальними законами, які в деяких випадках розповсюджуються як на фізичних так і на юридичних осіб;
- для юридичних осіб єдиної норми, що передбачає відповідальність за роботу без ліцензії немає. Є окремі норми для деяких видів діяльності.
Вважається за необхідне доповнити ГК України статтею 241-1 такого змісту: «Провадження господарської діяльності без одержання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, тягне за собою накладення штрафу від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений законом.
Якщо протягом року після застосування санкції, передбаченої ч.1, суб’єктом господарювання знову буде допущено подібне порушення, то до нього може бути накладено штраф від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір не передбачений законом».
У статті 46 Закону від 10 січня 2002р. «Про питну воду та питне водопостачання»[3] зазначаються порушення законодавства у сфері питної води та питного водопостачання, серед яких і «провадження діяльності з централізованого питного водопостачання та водовідведення без ліцензії або з порушенням ліцензійних умов». За порушення порядку здійснення такої діяльності передбачено зобов’язання відшкодувати збитки споживачам та компенсувати додаткові витрати у зв’язку з такими порушеннями.
Аналіз зазначених законів, дозволяє говорити про те, що зобов’язання відшкодувати шкоду завдану порушенням законодавства саме у сфері ліцензування не передбачена і не конкретизується жодним законом, лише містяться норми, що передбачають відшкодування шкоди та збитків, завданих порушенням законодавства у відповідній сфері господарської діяльності, у порядку передбаченому законодавством.
Стаття 239 Господарського кодексу України передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції згідно поданого у цій статті переліку, з яких певні санкції стосуються лише сфер ліцензування, а саме: зупинення дії ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності. Слід зазначити, що така адміністративно-господарська санкція як зупинення дії ліцензії на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності передбачена лише ст. 239 Господарського кодексу України. Порядок її застосування не передбачено ГК України.
Закон про ліцензування не передбачає можливості зупинення дії ліцензії. В ст.4 Закону України „Про підприємництво”[14] в редакції від 25 лютого 1994 р. було передбачено зупинення дії ліцензії на певний термін у разі порушення суб’єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов та невиконання суб’єктом підприємницької діяльності у визначений термін обов’язкових для виконання розпоряджень щодо додержання ліцензійних умов спеціально уповноваженого органу, або органу, що видав ліцензію. Однак, практика застосування ліцензування показала, що зупинення дії ліцензії має такі ж економічні наслідки для суб’єкта господарювання, як і анулювання. Зупинення дії ліцензії передбачалося законодавством на певний строк, а потім її або поновлювали, або анулювали. На період зупинення дії ліцензії, підприємство не мало права провадити свою звичайну діяльність. Якщо ж дію ліцензії поновлювали і суб’єкт господарювання через деякий час повертався до раніше здійснюваної діяльності, то у разі виявлення відповідних порушень ліцензія підлягала анулюванню. Отже, процес зупинення ліцензії, на наш погляд, виявився зайвим, таким, що його може замінити процедура анулювання ліцензії і співіснування цих двох санкцій не викликається реальними потребами.
Тим не менше, санкція зупинення ліцензії передбачена іншими законами та підзаконними актами. Так, наприклад, згідно зі статтями 26 та 27 Закону України від 22 квітня 1993р. «Про аудиторську діяльність»[1] за неналежне виконання своїх професійних обов’язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення, зокрема, у вигляді зупинення та припинення дії ліцензії на строк до одного року. Підставами припинення ліцензії на аудиторську діяльність, що зазначенні в законі, є: встановлення неодноразових факторів низької якості аудиторських перевірок, систематичного чи грубого порушення чинного законодавства України, встановлених норм чи стандартів. Законом України „Про металобрухт”[2] (ст. 13 та ч.3 ст.15) також передбачається такий правовий захід як зупинення дії ліцензії у разі порушення ліцензійних умов без уточнення саме за які порушення.
Закон від 17 січня 2002р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»[5] також передбачає тимчасове припинення дії ліцензії на виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриц в разі виявлення порушень умов такої діяльності
Наведені правові норми про зупинення, тимчасове припинення та припинення дії ліцензії, що містяться в законах, які регулюють здійснення господарської діяльності того чи іншого виду, що ліцензується відповідно до Закону про ліцензування, суперечать положенням Закону про ліцензування як спеціального акту у сфері ліцензування мають бути відмінені.
І Господарський кодекс України і Закон про ліцензування та закони, що регулюють порядок здійснення окремих видів господарської діяльності, передбачають за порушення умов і порядку здійснення ліцензованої діяльності таку санкцію як анулювання ліцензії. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на проведення певного виду господарської діяльності[9]. Вважається, що підставою застосування такої санкції як анулювання ліцензії є факт правопорушення, чи принаймні факт неправомірної поведінки, а не той чи інший документ (акт) як це зазначено в ч.1 ст.21. Актом лише засвідчується факт правопорушення. Тому у відповідні пункти ч.1 ст.21 Закону про ліцензування треба внести зміни, виключивши з них «акти про….», і доповнити ч.1 цієї статті положенням такого змісту «Зазначені факти повинні бути підтверджені належними актами органів ліцензування».
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--