Реферат: Відродження втрачених святинь

Процес відродження української державності поставив на порядок денний проблему відтворення втрачених національних святинь. З усією гостротою ця проблема постала ще в радянській Україні в 1980-х роках у вигляді дилеми - як саме відбудовувати зруйнований 1941 року Успенський собор Києво-Печерської лаври. Тоді далі дискусій справа не пішла.

Реальне відтворення втрачених визначних пам`яток у загальнодержавному масштабі було започатковано Указом Президента України Л.Д.Кучми від 9 грудня 1995 року "Про заходи щодо відтворення видатних пам`яток історії та культури". Цим Указом було створено Комісію з питань відтворення видатних пам`яток історії та культури при Президентові України, головою якої призначено академіка П.Т.Тронька, передбачено створення Всеукраїнського фонду відтворення пам`яток [1]. Цим же Указом Кабінету Міністрів України було доручено розробити і затвердити довгострокову Державну програму відтворення визначних пам`яток історії та культури. Кабінет Міністрів України розробку цієї програми поклав на відповідні міністерства і відомства, Комісію з питань відтворення визначних пам`яток історії та культури при Президентові України та Національну академію наук України.

До розробки програми було залучено провідні науково-дослідні організації України, зібрано пропозиції щодо відтворення пам`яток від обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, уряду Автономної Республіки Крим. На цій основі фахівці інституту ''Укрпроектреставрація'', Управління охорони та реставрації пам`яток містобудування і архітектури Держбуду України за участю автора цієї статті протягом 1996-97 років опрацювали перелік пам`яток, методичні та організаційні засади їх відтворення.

Проект Державної довгострокової програми відтворення визначних пам`яток історії та культури України в 1998 році було розглянуто і схвалено Науково-методичною радою з питань охорони та реставрації пам`яток містобудування і архітектури Держбуду України, Комісією з питань відтворення визначних пам`яток історії та культури при Президентові України, а також Мінкультури, Національною академією наук України, Українським товариством охорони пам`яток історії та культури, Українським комітетом Міжнародної ради з питань пам`яток і визначних місць (ІКОМОС). В ході доопрацювання перелік об`єктів, запропонованих до відтворення, був значно змінений.

На цій основі Кабiнет Мiнiстрiв України постановою вiд 23 квiтня 1999 року № 700 затвердив Програму вiдтворення видатних пам'яток iсторiї та культури України. В нiй визначено перелiк пам'яток, якi передбачається вiдтворити, критерiї та пiдстави допустимостi та правомiрностi вiдтворення, порядок ведення науково-дослiдних, проектних, реставрацiйних та будiвельних робiт.

На Держбуд України покладено функцiї координацiї та нормативно-методичного забезпечення всіх робiт з вiдтворення пам'яток.

Мiнiстерствам, iншим центральним органам виконавчої влади, Радi мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласним, Київськiй та Севастопольськiй мiським державним адмiнiстрацiям доручено продовжити роботу з вивчення та складання реєстру втрачених пам'яток iсторiї та культури, розробити комплекс заходiв щодо забезпечення реалiзацiї Програми. Їм також доручено вишукувати кошти для реалiзацiї заходiв Програми. Перелік пам'яток, включених до ''Програми'', включає 56 об`єктів з усіх регіонів України. Найбільшою кількістю пам`яток ( 11) представлено місто Київ. Прикметно те, що з цих 56 об'єктів рівно половина, а саме - 28 є православними храмами. Зокрема, потребують першочергового відтворення такі храми:

м.Київ.
Комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря, ХII-ХVIIIст. (собор з іконостасом, мури, дзвіниця, брама). Зруйновано в 1934-36рр.
Успенський собор Києво-Печерської Лаври, 1078-1883рр. Знищено 1941р.
Богоявленський собор та дзвіниця Братського монастиря, XVII-поч.XIХст. Зруйновано 1935р.
Церква Різдва Христового, 1814 р. Зруйновано в 1950-х рр.
Надбрамна церква з дзвіницею Кирилівського монастиря, 1760 р. Зруйновано 1937р.
Дзвіниця Троїцької церкви Китаївської пустині, 1768 р. Зруйновано в 1950-х рр.
Церква (дерев`яна) із с.Вороблячин Львівської області, XVII ст. Розібрана і перевезена в 1980-х рр. на територію Музею народної архітектури та побуту України (м. Київ). Підлягає відтворенню на території Музею.

м.Севастополь.
Володимирський собор у Херсонесі, 1877р. Частково зруйновано 1942р. Автономна Республіка Крим.
Собор Олександра Невського у Сімферополі, 1810-29рр. Знищено в 1930-х рр. Волинська область.
Хрестовоздвиженська церква в Луцьку, 1622р. Частково зруйнована в 1803-64рр. Донецька область.
Павільйон біля церкви Антонія і Феодосія XVII ст. у Святогірському монастирі в м.Слов'яногірську. Знищено в 1920-х рр.

Івано-Франківська область.
Хрестовоздвиженська церква (дерев'яна) Скиту Манявського в с.Манява Богородчанського р-ну, 1681р. Спалена 1914 р.
Церква Святої Параскеви П'ятниці (дерев'яна) в с.Космач, Косівського р-ну, 1753р. Спалена в 1960-х роках.

Київська область.
Вознесенська церква у Переяславі-Хмельницькому, ХII ст. Зруйнована в XIII-XIV ст.
Троїцький собор в Яготині, 1795 р. Зруйновано 1936 р.

Луганська область.
Михайлівська церква (дерев'яна) в с.Осинове Новопсковського р-ну, 1789р. Знищено в 1930-х рр.

Одеська область.
Спасо-Преображенський собор в Одесі, 1795-1808рр. Зруйновано 1936 р.

Полтавська область.
Успенський собор в Полтаві, 1748-1770рр. Зруйновано 1934р.
Успенська церква в с.Лютеньки, Лубенського району, 1686р. Зруйнувалася в 1974 р.
Іконостас Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря, 1762-65рр. Знищений у 1930-х рр.
Успенський собор у Кременчуці, 1804-1816 р.р. Зруйновано 1943р.

Сумська область.
Покровська церква (дерев'яна) в Ромнах, 1764-70рр. Перенесена до Полтави 1908р., спалена 1943р.
Троїцький собор в Глухові, 1720-1806рр. Зруйновано 1963р.

Харківська область
Михайлівська церква (дерев'яна) в с. Верхній Бишкін Першотравневого району, 1772 р. Знищена в 1930-ті роки.

Хмельницька область.
Троїцька церква в Кам'янці-Подільському, 1616р., 1859р. Знищена 1935р.

Чернігівська область.
Покровська церква у с.Дігтярівка Новгород-Сіверського району, 1710р. Частково зруйнована впродовж 1960-90-х рр.
Троїцька церква в с.Пакуль Чернігівського району, 1710 р. Зруйновано в 1930-х рр. Відтворення - на території Музею народної архітектури і побуту України (м. Київ).
Вознесенська церква (дерев`яна) в смт.Березні Менського району, 1759. Зруйнована в 1930 р. Відтворення - на території Музею народної архитектури і побуту України (м.Київ).

При наявності фінансових можливостей в органах місцевого самовря-дування, крім вказаних храмів, визначених Програмою, можуть бути відтворені також інші втрачені церкви, при відповідному обгрунтуванні.

Обгрунтуванню рішень, що ухвалюються з питань відтворення зруйнованих храмів, зараз надається великого значення. За підрахунками фахівців, в Україні лише в ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об'єктів, які мали історико-культурну цінність [2-3]. Щонайменше по 700 з них збереглася фіксаційна документація різної міри докладності (описи, гравюри, малюнки, фотографії, креслення, окремі деталі тощо). Відносно повна фіксація є тільки по 150 об'єктах [ 4]. Тому в основу формування переліку відтворюваних пам'яток було покладено критерії історичної, мистецької та культурної їх цінності, а також методологію ре-ставрації.

Під реставраційним відтворенням пам`ятки розуміється науково-обгрунтована відбудова будівлі, понад 50% наземного об'єму якої втрачено. Відтворення пам`ятки є унікальним актом, що здійснюється у виняткових випадках при наявності достатньої документації. Зважений відхід від такої позиції можливий лише в окремих випадках, з огляду на безпрецедентні акти вандалізму щодо об'єктів церковної архітектури України.

Передбачені також чіткі критерії допустимості і правомірності відтворення. Згідно з ними, об'єкт відтворення має бути таким, що знищений внаслідок акту вандалізму, воєнних дій, стихійного лиха, пожежі, землетрусу тощо, інших причин руйнівного характеру.

Об'єкт відтворення має бути таким, втрата якого спричинила деформацію історичного містобудівного середовища, а його відтворення диктується вимогами повернення історичному ансамблю (комплексу) його містобудівної цілісності.

Об'єкт відтворення має бути забезпечений архівною фіксаційною документацією, необхідною для відтворення (описи, обміри, проектні та виконавські креслення, гравюри, малюнки, фото, макети). Рішення про достатність чи недостатність джерельної бази до відтворення об`єкту ухвалює в кожному конкретному випадку спеціалізована наукова рада. Відтворення об'єкту за відсутності архівної документації та натурних досліджень, на підставі лише наукових реконструкцій, не допускається.

Об'єкт має відтворюватись, як правило, на його історичному місці, зафіксованому обмірами або збереженими натурними залишками. Відтворення об'єкту на іншому місці, з причин пізнішої забудови його історичної території, може допускатися тільки у виняткових випадках [5].

Зараз в Україні найактивніше відбудовують втрачені церкви у Києві: вже відновлено церкву Успіння Богородиці Пирогощої на Подолі, ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври [6]. На черзі - церква Різдва Христового на Подолі, деякі інші церкви та дзвіниці. Розпочато роботи з відтворення Володимирського собору в Херсонесі, кафедральних соборів у Полтаві, Одесі, Сімферополі, низки інших пам`яток першорядного значення.

Найпершою відтвореною пам'яткою стала церква Успiння Богородицi Пирогощої в Києвi. Вона була закладена 1132 р. на Подолi князем Мстиславом, сином Володимира Мономаха. Була тринавовою, триапсидною, хрестовобанною з одною банею. Названа "Пирогощею" за назвою вiзантiйської iкони Богородицi, яка тут зберiгалася. Церква згадана у "Словi о полку Iгоревiм". В 1613-1614 рр. церкву було реконструйовано iталiйським архiтектором Себастiано Браччi. У цей час, коли з 1613 по 1633 рр. собор св.Софiї був у руках унiатiв, церква стала кафедральним собором київських православних митрополитiв. У 1770-х рр. реконструйована в барокових формах архiтектором I.Григоровичем-Барським, який, здогадно, i був тут похований. Тоді церква стала пам'ятибанною. Пiсля пожежi 1811 р. бiчнi банi зняли i церкву перебудували в класицистичних формах за проектом архiтектора А.Меленського. 1934 р. церква знову стала кафедральним собором Української автокефальної православної церкви. Закрита в 1935 р. i тодi ж знесена.

В 1970-х рр. проведено (в кiлька етапiв) археологiчнi дослiдження пам'ятки i поставлено питання про її вiдбудову. Рiшення про вiдбудову церкви ухвалив виконком Київради 14.04.1989 р. Було проведено конкурс, за результатами якого вирiшено вiдбудувати пам'ятку в гаданих первiсних формах. Визначено цiльове бюджетне фiнансування вiдбудови церкви i термiн проведення робiт - 1996-1997 роки. Будiвельнi роботи розпочато у вереснi 1996 р., а 14 сiчня 1997 р.- зупинено через незадовiльну якiсть проекту. Нова концепцiя вiдбудови церкви затверджена 7 лютого 1 997р. Остаточний варiант проекту вiдбудови схвалено 9 квiтня 1997 р., тодi ж було вiдновлено будiвельнi роботи, якi успішно завершено в березнi 1998 р. Автори проекту - професор Ю.С.Асєєв, архiтектори В.П.Шевченко i В.Ф.Отченашко. Зараз це - діючий храм Української православної церкви - Київського патріархату.

Михайлiвський Золотоверхий монастир був заснований близько 1062 р. як Дмитрiївський монастир великим князем київським Iзяславом Ярославовичем. В 1108-1113 рр. коштом великого князя Святополка Iзяславовича збудовано Михайлiвський Золотоверхий собор, cтiни якого прикрашали мозаїки i фрески. У ХII ст. монастир був мiсцем поховання князiв. У 1240 роцi його пограбували i частково зруйнували монголо-татари. З середини XV ст. монастир дiстає найменування Михайлiвського Золотоверхого. За митрополита I.Борецького в XVII ст. монастир був одним iз осередкiв антикатолицької боротьби.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--