Реферат: Військо Київської Русі: тактика в бою
Виішальним чинником у боях була тяжка піхота, княжа дружина або оружники. Легше озброєні народні ополченці, вої або піші, могли мати тільки другорядне значіння. До наступу вони йшли хиба тільки проти таких самих слабо озброєних частин по ворожій стороні.
Тактика тяжкої кінноти
При кінці XI. в. бачимо помітну зміну у способах ведення боїв. У тому часі головним військом стає — кіннота, й її участь у боях викликає зміну тактики.
Тактика кінноти могла розвинутися в нас під впливом двох сторін, — Візантії і степу. Як уже ми згадували, Святослав у своїх болгарських походах пізнав грецьку тяжку кінноту, оцінив її вагу й сам старався навіть зорганізувати своє кінне військо. Пізніше Україна зблизилася ще більш до Візантії, була в союзі з Царгородом і могла добути звідтіля зразки організації тяжкої кінноти. Ще більше до розвитку кінноти в нашому війську причинилася боротьба зі степом. Кочові печеніги, торки, половці безнастанно непокоїли наші землі і проти їх швидких, несподіваних нападів можна було боротися тільки добре зорганізованим кінним військом.
Таким чином у нас розвивається рівночасно і тяжкозбройна й легка кіннота.
Тяжка кіннота, як знаємо, мала таку саму зброю, як тяжка піхота — броню (панцир), шолом, щит для оборони, копя та меч до наступу. Тим то тяжких їздців звали копійниками й оружниками, так само як тяжкозбройних піхотинців.
До бою тяжка кіннота виступала з наставленими копями. Це була найперша зброя кінноти, для вершників іще важніша і зручніша, ніж для піхоти. Силу війська мірили не раз числом копій. Так, про бій із половцями 1169. р. літопис каже: у поганих було 900 копій, у Руси ж 90 копій. Наступ кінноти, озброєної копями, був незрівняно сильніший, ніж удар піхоти з копями. Лава вершників із наставленими копями з розгоном летіла на ворога і вдаряла з такою силою, що опертися їй було нелегко. Моторошно стає, коли читаєш літописні описи таких стріч кінноти. 1 була метушня велика, і зойки і крик несамовитий, і голоси несхопливі; чути було, як копя ламаються, як зброя бряжчить, за хмарами куряви не пізнати було ні вершника, ні піхотинця, описує літописець бій під Вижгородом 1174. р. Таксамо в ярославській битві 1245. р. — дворський Андрій зіткнувся з полком Ростислава сильно, копя поломилися, тріщало як від грому, і з обох сторін багато попадало з коней і повмирало, інших поранило сильним ударом колійним.
Піхотинці, навіть озброєні у броню і щити, не могли ніколи витримати такого сильного наступу, і все подавалися назад. В бодоша їх у ворота острога (вперли їх у ворота замку), вбодоша їх в Либедь(вперли їх у Либедь). Це характеристичний вислів для такого наступу копійників, вислів важкий до перекладу: староукраїнське слово бости означало колоти, — вбости значить когось копями загнати, вперти в якесь місце. Але й кіннота не була безпечна перед ударом копійників. Особливо, коли кіннота була слабше озброєна або неприготована до бою. Полк переможців у розгоні гнав уперед, розторощував усі перепони і вбивався в середину ворожого війська. Літописці залюбки описують такі ситуації. Ізяслав із полком своїм з’їхався з Святославом Ольговичем і з половиною Юрієвого полку і так проїхав крізь них наскрізь (1149 p.). Як половці побачили помічні полки, думали, що тут Святослав і Рюрик, і поскочили на них; а Русь дістала божу поміч і ввертілися в них, та почали їх сікти, і забирати в полон (1185 p.). Половці, яі побачили стяги Ростислава, поскочили; стрільці ж руські і чорні клобуки ввертілися в них і взяли їх живих 600, а інших багато повбивали (1190 р.). На означення такого сильного удару уживали, як бачимо, вислову ввертітися — термін, що означає успіх наступу.
Звичайно удар копійників вирішував битву: одна або друга сторона мусіла подаватися назад. Коли ж бій тягся ще далі, а копя були поломані, оружники кінчали бій мечами. Так 1149. р. в бою під Луцьком князь Андрій Юрієвич виїхав перший із усіх на ворогів і зломив копя своє на противнику своїм; але тут обскочили його вороги, і копями ранили йому коня, і князь був у крайній небезпеці і тоді Юрій помолився Богу і виняв меч свій. Так само 1231 р. князь Данило впер копя в ворога, копя зломилося, і він виняв із піхви меч свій. Але згадки про бій мечами стрічаємо дуже рідко. Видко це бували виняткові випадки. Нема також згадок про те, щоб тяжка кіннота вживала шаблі, хоч шабля для вершника була наручнішою зброєю, ніж меч.