Реферат: Використання новітніх інформаційних технологій для формування іміджу держави
Звідси випливає відсутність правового регулювання приватизації інформаційних ресурсів, створених державними організаціями. Застосування загальних норм оцінки майна при приватизації приводить до того, що реальна вартість баз даних у складі активів недооцінюється, тому що бази даних не входять до складу основних фондів і їхня вартість не переоцінюється на регулярній основі. У результаті національні інформаційні ресурси, створені за рахунок засобів платника податків, нерідко переходять у приватне монопольне володіння, і суспільство змушене знову викуповувати їх.
До недоліків діючого російського законодавства, що перешкоджає розвитку інформаційного ринку в Україні, варто віднести і практичну відсутність норм відповідальності за те, що називається "комп'ютерними злочинами", хоча іноді такого роду правопорушення, чинені українськими громадянами, носять міжнародних характер.
Авторські права
Питання правового регулювання авторських і суміжних прав знайшли відображення в Конституції України, Цивільному Кодексі, Законі України "Про авторське право і суміжні права", а також в інших правових актах, у тому числі окремих видів інформаційних продуктів, що стосуються, і послуг. Слід зазначити, що український закон про авторське право підготовлявся з обліком європейського модельного закону в даній області.
Особливості баз даних як об'єктів авторських прав у сполученні з їхній ведучою роллю в складі інформаційних ресурсів сучасного суспільства привели до того, що питання авторських прав у зв'язку з базами даних уточнюються і розвиваються Законом України "Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних".
По українському законодавству на бази даних авторське право поширюється в повному обсязі. При цьому не має значення, чи вважається база даних випущеної чи не вилущеної і їхню якість. Правова охорона поширюється і на бази, що представляють собою результат творчої праці по підборі й організації даних.
Права усіх, крім автора, учасників процесу створення (генерації) бази даних, що виконують технологічні і допоміжні функції, права користувачів і покупців бази даних і інформаційних продуктів і послуг, підготовлених на її основі, визначаються на основі договірних відносин. У свою чергу, договірне право регулюється Цивільним Кодексом. Після прийняття закону про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних була організована добровільна реєстрація баз і договорів на їхню передачу в Українському агентстві по правовій охороні програм і баз даних.
Здавалося б, проблема встановлення прав власника бази даних могла вважатися вирішеної, однак, на практиці виник ряд важливих обставин. Суди і правоохоронні органи виявилися в більшості випадків неготовими до розбору досить складних суперечок про права власності на бази даних і інші інформаційні продукти і послуги. У країні дотепер практично відсутні державні і суспільні структури, готові здійснювати спостереження і діючий контроль за дотриманням договорів по використанню баз даних.
У сполученні з низькою прибутковістю українського інформаційного ринку це не стимулює авторів і творців баз даних фіксувати свої права. Слід зазначити, що факт вступу в реєстраційні відносини з цим центром не зв'язаний з поширенням режиму правового захисту на бази даних, тому що це суперечило б Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Законодавство в області авторських прав буде розвиватися в тих же напрямках, що й в інших країнах, як у зв'язку з приєднанням України до нових міжнародних угод у цій області, так і завдяки розвитку суспільних відносин, регульованих даним законодавством. Відповідно до українського закону, бази даних користаються правовою охороною як друковані збірники.
В Україні при підготовці баз даних часто використовуються інші бази даних, різні довідники і т.п. При рішенні питання про можливість формування баз даних на основі інформаційних масивів, отриманих від інших центрів-генераторів і інформаційно-комунікаційних мереж, генератори-центри-генератори мають на увазі наступні обставини:
в Україні і СНД інформаційна культура і законодавство в області захисту баз даних як інтелектуальної власності розвиті так низько, незважаючи на прийняте законодавство в даній області, що інформаційні організації часто розпоряджаються чужими базами даних як своїми власними, не піклуючись про права і законні економічні інтереси їхніх генераторів,
західні генератор-центри-генератори і центри обробки баз даних, як правило, встановлюють у своїх договорах обмеження на використання їхніх інформаційних продуктів, по твердості далеко переважаючі межі, дозволені законодавством, а також перевищуючі звичайно прийняту практику роботи в інформаційній області. Вивчення контрактів і договорів, пропонованих своїм користувачам закордонними центрами наводить на думку, що використання інформації з баз даних для підготовки нових інформаційних продуктів і послуг узагалі неможливо за винятком виконання конкретних запитів для конкретних споживачів.
Насправді як необмежена експлуатація чужих інформаційних ресурсів, створених в Україні і СНД, так і тверді обмеження, установлені західними центрами-генераторами і центрами обробки баз даних на використання їхніх ресурсів, є невиправданими. І в тім і в іншому випадку повинні цілком дотримуватися авторські права і правила звертання з продукцією інтелектуальної праці. Однак значна частина інформаційних ресурсів узагалі не може розглядатися як об'єкт інтелектуальної власності, що, до речі, не враховується недавно прийнятим українським законом
На Заході в останні 2-3 року в цих питаннях удалося досягти деякої ясності. У вересні 1991 р. Федеральний апеляційний суд США установив, що повторне використання довідкової інформації типу "жовтих сторінок" (довідкової адресної інформації з підприємств і організацій) не є порушенням авторських прав. У рішенні суду встановлено, що "жовті сторінки" не можуть бути об'єктом авторського права, і захищатися може і повинне тільки форма організації і представлення матеріалу, наприклад, предметні і тематичні рубрики і їхні формулювання і розташування. Крім того, укладач нового довідника має право не проводити повторного дослідження об'єктів довідкової інформації у відношенні даних, що містилися в колишньому довіднику, тому що дослідження об'єктів для одержання довідкової інформації не може розглядатися як творча діяльність, що дає в результаті продукт інтелектуальної праці.
В Україні можна чекати аналогічних рішень, тому що бази даних, що користаються правовою охороною як збірники, законом розглядаються як результат творчої праці по підборі й організації даних, а не відповідно до концепції "витрачених зусиль", що саме і потерпіла поразку в США.
Американські експерти вважають, що ці рішення являють собою перемогу в інформаційних війнах, що кілька років назад пророчив О. Тоффлер у своїй книзі "Зрушення влади: Знання, багатство і насильство на рубежі XXI століття". Окремі фахівці упевнені, що в результаті даних рішень у кінцевому рахунку виграв споживач, хоча комерційні інформаційні служби і спробують інтерпретувати рішення вузьке і всіляко його обмежити, тому що конкуренція, що підсилилася, і перешкоди, що зруйнувалися, зведеним монополізмом, істотно збагачують інформаційний ринок.
Міжнародні аспекти.
Наступний коло задач зв'язане з законодавчим регулюванням трансграничних потоків інформації (у тому числі в електронній формі), які забезпечують ефективне включення України у всесвітні економічні і науково-технічні зв'язки з урахуванням взаємних інтересів до специфіки взаємодії:
із країнами СНД;
з розвитими країнами і країнами Східної Європи;
з іншим світом.
Тут повинна бути. зокрема, забезпечена "відкритість" українських інформаційних систем у змісті можливості обміну інформацією з закордонними партнерами на основі використання відповідних міжнародних стандартів. В Україні в даний час не існує практично ніяких обмежень правового характеру на передачу відкритої інформації з України в будь-якій формі і на будь-якому носії. Відпрацьовано і відповідні механізми митного оформлення. Фактично також немає і правових проблем доступу з України до закордонної інформації.
Більш того, відкритий Заходом із другої половини 80-х вільний і фактично безкоштовний доступ у Internet для радянських вчених і фахівців уплинув на відкриття для широкого користувача українських відомчих інформаційних мереж і систем, сприяв формуванню в суспільстві моделі відкритого і вільного обміну будь-якою інформацією як основи національної інформаційної інфраструктури. З іншого боку, проблеми трансграничних потоків інформації, що будоражили світову громадськість із середини 70-х до середини 80-х років, поки ще не усвідомлені. Вони неминуче виникнуть у зв'язку з ростом обсягів інформаційного обміну.
Негативний вплив на розвиток міжнародного обміну інформацією мають постійні спроби жорсткості митного законодавства і правил валютного регулювання і контролю. Зрозуміло, що навіть при найвищих темпах розвитку міжнародного співробітництва в області інформації, його частка в загальному зовнішньоторговельному обороті країни навряд чи перевищить кілька відсотків, однак митний і валютний контроль застосовується до них майже також жорстко, як до експортерів сировини чи імпортерам продовольства.
Важливою практичною правовою проблемою для початківців комерційних і колишніх некомерційних служб у розвитку ринкових відносин в інформаційній діяльності стали постійні зміни законодавства, що регулює господарську діяльність і, насамперед, податкового. Аналіз укр