Реферат: Використання психологічних способів впливу в процесі навчання

Вступаючи в спілкування, люди впливають один на одного, що має глибинні психологічні механізми. Ці механізми використовуються для впливу однієї людини на іншу, на групу людей, на великі соціальні спільності. Такий вплив постійно має місце в процесі педагогічної взаємодії.

Психологічні механізми педагогічного спілкування і взаємодії включають такі властивості: зараження, навіювання, наслідування, переконання. Зараження виявляється як багаторазове взаємне посилення емоційних станів людей, що спілкуються. Зараження відбувається на несвідомому рівні й особливо сильно виявляється під час взаємодії великих груп людей. У педагогічному спілкуванні цей феномен особливо яскраво проглядається під час сильних емоційних сплесків, наприклад під час складання іспитів (сильна емоційна напруга в результаті багаторазового відображення в групі учнів, що здають іспит, може призвести до погіршення якості результатів у цілому); під час проведення занять чи культурно-масових заходів (загальна піднесеність настрою і збудженість можуть обумовити зниження дисципліни й порушення порядку проведення заходів).

Дослідження показують, що в процесі педагогічного спілкування відбувається комунікативне взаємозараження педагога й учнів, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовий бік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності учнів. Виникає педагогічне співпереживання. Педагог виступає як активатор співпереживання і заражає учнів проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане в учнів педагогом, у свою чергу, впливає на самого педагога. Це, до речі, одна з найважливіших ознак, якщо не закономірностей, роботи не лише викладача, а й актора на сцені.

Таким чином, у живій масовій аудиторії на лекціях реакція, викликана зараженням, обоюдогостра: якщо слухачі починають позіхати, позіхання миттєво охоплює всю аудиторію, але якщо лектору вдалося зацікавити, запалити слухачів, ця зацікавленість так само миттєво передається тим, хто в інших умовах поводив би себе індиферентно. У єдиному колективі слухачів кожен з них ніби піддається груповому тиску, його індивідуальне критичне ставлення до того, що відбувається, знижується, він піддається загальному настрою. Це ускладнює і в той же час полегшує роботу лектора. Наприклад, у більшості випадків досить підкорити собі увагу частини аудиторії, щоб змусити всю аудиторію слухати.

Міра зараження слухачів залежить від низки чинників. Найважливішими з них є: відповідність настрою аудиторії інтересам і переконанням даного конкретного слухача (інакше кажучи, його ціннісній орієнтації); психологічна зрілість слухачів (обумовлена віком, рівнем освіти тощо); особистісні й професійні особливості слухачів (наприклад, украй важко захопити і заразити аудиторію, що складається з фахівців з ораторського мистецтва, але й реагують вони більш гостро).

Таким чином, зараження — це невід’ємна частина спілкування людей, і чим воно емоційніше, тим вищий ефект заразливості. Тому в навчальному процесі, у педагогічному спілкуванні доцільно постійно тримати під контролем емоції як педагогів, так і учнів.

Важливою властивістю психологічного впливу в спілкуванні є навіювання (чи сугестія), яке може бути індивідуальним чи груповим і відбувається на свідомому і неусвідомленому рівні залежно від мети, для якої здійснюється процес спілкування. Кожна людина має здатність так сприймати передані їй у спілкуванні ідеї, дії, почуття, що вони мимоволі стають ніби її власними.

Довгий час роль навіювання в педагогічному процесі не визнавалася. Однак поряд з переконанням як методом педагогічного впливу, елемент навіювання має місце практично в будь-якому акті педагогічної взаємодії. Правильно організоване навіювання опосередковано стимулює свідому активність учнів. Різні види навіювання збагачують арсенал засобів педагогічного впливу, дають педагогу можливість найбільш тонко і тактовно здійснювати індивідуальний підхід до учнів. Тому педагог не повинен ігнорувати цей метод впливу, зневажати їм.

«...За допомогою слова ми можемо викликати в дитині почуття бадьорості чи страху, радості чи гноблення, віри в себе чи невіри, інтересу чи нудьги, довіри чи підозрілості. Причому ці почуття викликаються не значеннєвим значенням слова, не змістом і логікою мовлення, вірніше, не стільки цим, скільки самою інтонацією слова і мови, їхньою яскравістю, виразністю, а також жестами, мімікою, рухами, що підкріплюють їх і безпосередньо впливають на емоції дитини» (Левшин Л. А. Когда слово воспитывает. — М., 1979. — С. 48).

Чим же, крім навіювання, можна пояснити, що поганий настрій педагога як хвиля захоплює клас, передається учням? Або коли викладач, який має нервовий і дратівливий характер, через певний час з подивом відчуває, що дратівливість стала нормою спілкування в класному колективі?

Психологи провели у звичайній школі серію досліджень, у результаті яких були визначені кілька нібито особливо обдарованих дітей. Їхні прізвища були повідомлені вчителям. Ніхто і не здогадувався, що дослідники взяли ці прізвища довільно, насправді ж визначені діти нічим особливим не вирізнялися серед однолітків. Через рік психологи знову прийшли до школи. Виявилося, що названі раніше учні насправді значно випередили своїх однокласників за рівнем інтелектуального розвитку. Учителя будували своє ставлення до даних учнів по-іншому, не усвідомлюючи цього, створюючи їм реальні умови для більш інтенсивного розвитку.

Однак не такі вже поодинокі і зворотні приклади. Учитель, спрямований на стійке негативне сприйняття учня, може виявитися в полоні цієї установки: поставивши раз і назавжди клеймо відстаючого, невиправного, він байдуже пройде повз його відчайдушні зусилля виправити становище. Більше того, сам буде сприяти поширенню й зміцненню власної думки і у класі і у педагогічному колективі.

У практиці управління аудиторією існує комплекс методів, спрямованих не на свідоме оволодіння інформацією, а на галузь підсвідомості і формування в цій сфері тих асоціативних зв’язків, що прискорюють отримання навичок. Це — різні види гіпнозу і стан сну (навчання уві сні). Наявні експериментальні дані показали, що певний позитивний вплив на аудиторію під час змінених станів свідомості є. У Болгарії, наприклад, існує спеціальний центр зі сугестологічних принципів навчання іноземних мов під керівництвом Лозанова. Використання цих нестандартних методів пов’язано зі значними труднощями в підборі сугестора, отриманні згоди від сугерентів та організації самого процесу навчання.

У звичних же умовах аудиторної взаємодії викладача зі слухачами треба орієнтуватися на підвищення активності слухачів, установлення з ними зворотного зв’язку, створення дружелюбної атмосфери спільного розв’язання поставлених завдань, посилення авторитетності джерела інформації.

Загальними умовами ефективності педагогічного навіювання є: зміст навчального матеріалу; обстановка, у якій відбувається навіювання; ставлення самого педагога до того, що він навіює; впевненість в успіху навіювання; ставлення учнів до педагога (його авторитетність); урахування вікових особливостей, індивідуальних якостей і стану учнів на момент навіювання; володіння педагогом технікою навіювання; створення умов для реалізації обумовлених навіюванням якостей.

Види навіювання можна класифікувати на підставах, визначених далі.

Залежно від джерела впливу вирізняють: а) навіювання — дія, вичинена іншою людиною, б) самонавіювання — об’єкт навіювання збігається з його суб’єктом.

Залежно від стану суб’єкта навіювання розрізняють: а) навіювання в стані пильнування; б) навіювання в стані природного сну; в) навіювання в гіпнотичному стані. Незважаючи на те, що в сучасній дидактиці використовується і навіювання в стані гіпнозу, і навіювання в стані сну (наприклад, вивчення іноземної мови уві сні — гіпнопедія), найбільший інтерес викликають особливості навіювання в стані пильнування, тому що вони найперспективніші в педагогічному відношенні.

Залежно від наявності чи відсутності у сугестора мети і усвідомленого застосування зусиль для її досягнення вирізняють: а) навмисне і б) ненавмисне навіювання. Під час навмисного навіювання педагог цілеспрямовано і свідомо організовує психологічний вплив для досягнення поставленої мети.

Ненавмисне навіювання відбувається тоді, коли педагог не ставить собі за мету навіяти певну думку, дію, вчинок. Часто викладач не усвідомлює, що звичні, стереотипні звертання до одного й того самого учня мають сильний навіювальний вплив. Він звично повторює: «Ти, як завжди, не готовий і говориш дурницю»; «Крім пустощів від тебе не очікуєш іншого»; «Я бачу, ти просто невиправний»; «Куди тобі братися за це, ти все одно не зробиш». Не маючи наміру навіяти учню невіру у свої сили, фразами про неможливість виправити недоліки педагог фактично «підштовхує» його до цих висновків. Повторюючи в процесі навчання слова: «Іспит покаже, на що ви здатні. Не думайте, що вам удасться легко «проскочити». Усі ваші недоліки на іспиті виявляються», — учитель систематично навіює учням страх перед іспитом і непевність у власних силах, що паралізує їхню пізнавальну активність і значно знижує результати іспиту.

Педагог, який добре усвідомлює мету педагогічного впливу, реалізує її і через переконання, і через навіювання. Найчастіше навмисне навіювання виявляється в окремих репліках педагога на адресу учнів: («добре», «молодець», «у тебе помітні успіхи»), у доброзичливому, підбадьорливому погляді, посмішці, в інтонації голосу, нарешті, у зовнішньому вигляді викладача: його зібраності, підтягнутості, оптимістичному настрої, мажорності відносин з учнями.

Самонавіювання також буває навмисним і ненавмисним. У першому випадку людина свідомо починає зусилля для коригування небажаних якостей, у другому — здійснює це неусвідомлено.

За результатами навіювальний вплив може бути: а) позитивним і б) негативним. Результатом першого є формування позитивних психологічних якостей (звичок, інтересів, поглядів, відносин). У процесі негативного навіювання свідомо чи неусвідомлено, навмисно чи ненавмисно людині «прищеплюються» негативні психологічні якості, властивості й стани (занижена самооцінка, необов’язковість тощо).

Самонавіювання також може бути і позитивним, і негативним. У першому випадку особистість формує в себе позитивні якості, мобілізує сили й здібності; у другому, потрапляючи під тиск ситуації, «переконує» себе в домінуванні негативних якостей.

Залежно від змісту вирізняють: а) відкрите навіювання, у якому мета навіювання прямо збігається з його формою: сугестор прямо і відкрито закликає того, на кого він здійснює навіювання, до здійснення певних дій чи утримання від них («Тепер ви будете виконувати завдання», «більше ти не будеш пропускати заняття»). Таке навіювання характеризується спрямованістю на конкретну особу; б) закрите (непряме чи опосередковане) навіювання, у якому мета впливу «замаскована»: прямо не говориться, що саме навіюється, а часто міститься лише натяк на бажану дію чи вчинок.

Розглянемо форми навіювання, які найчастіше зустрічаються в педагогічній практиці. Досить типовим, особливо для шкіл, є використання навмисного відкритого навіювання (яке також називають прямим навіюванням), що реалізується через такі форми, як команди. Накази й установки, що навіюють, сприяють виробленню в тих, хто навчається, дій, що виконуються автоматично, тобто без контролю свідомості. У цьому разі учні ніби цілком довіряють учителю щодо доцільності здійснення необхідних дій. Подібні словесні впливи, розраховані на автоматизм виконання, широко використовуються в спорті, іграх, ситуаціях наведення порядку («устати», «кроком руш» тощо), лаконічних наказах, які застосовують вчителем для дисциплінування учнів («закрити підручники»). Однак треба пам’ятати, що командні накази як особливі форми вербального впливу, виражені в короткій формі, беззастережно виконуватимуться тільки тоді, коли вони не суперечать сформованим традиціям чи чинним нормативним указівкам. А якщо ні, то беззастережного виконання не буде.

Умовно всі накази й команди, що використовуються в навчально-виховній практиці, поділяються на такі типи:

попередні, чи мобілізуючі («увага, приготуватися»), завдання яких — автоматична, миттєва мобілізація до будь-якої дії;

виконавчі («рівняйтесь, струнко, вперед, стій»), більшість з яких — так звані стройові команди;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--