Реферат: Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів
– суперечність між необхідністю посилення соціального та правового захисту неповнолітніх і обмеженими матеріальними можливостями суспільства [1, с. 96].
Зазначені суперечності засвідчують, що соціальна незрілість неповнолітніх жертв статевих злочинів у поєднанні з психологічними, фізіологічними та іншими підставами сприяє їх віктимізації.
Слід зазначити, що підлітковий перехідний вік є найнебезпечнішим періодом, коли діти тягнуться до нових вражень і відчуттів, і на цьому шляху на них чатує чимало небезпек. Особливо це стосується категорії дітей, що позбавлені батьківської уваги та опинились на вулиці. Як правило, така група дітей обов’язково потрапляє під негативний вплив дорослих. Зайва довірливість неповнолітніх, нерозбірливість у знайомствах, згода відвідати квартиру незнайомих сприяє вчиненню щодо них злочинів, зокрема статевих. Зазначене свідчить, що неналежне виховання є одним з чинників, який віктимізує поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів.
Отже, є підстави стверджувати, що руйнування чи серйозні зміни мікросередовища дитини (родини, шкільного чи найближчого побутового оточення та ін.) штовхають її до «групи ризику» стати жертвою статевих злочинів. Залежить це від того, які саме умови життя руйнуються, наскільки вони життєво необхідні дитині, а також як довго чи швидко в часі тривав процес їхнього руйнування [2, с. 48]. Тому очевидно, що для дітей, які стали жертвами статевих злочинів, найбільш небезпечним є руйнування сімейного середовища, що підтвердило наше дослідження.
Проведене дослідження виявило, що 37% неповнолітніх жертв статевих злочинів перебували у нетверезому стані. Досить часто розпивання алкогольних напоїв жертвами відбувається разом із злочинцем. А тому нетверезий стан, безумовно, слід відносити до криміногенних чинників, які зумовлюють віктимну поведінку неповнолітніх жертв статевих злочинів. Така позиція збігається з думками багатьох науковців. Зокрема, В.С. Мінська в результаті проведеного нею вивчення зґвалтувань зазначає, що не можна не погодитись з тим, що такий чинник необхідно відносити до криміногенних [14, с. 25].
У багатьох випадках ще однією обставиною, яка сприяє віктимності неповнолітніх, є їх прагнення до ранніх статевих зносин. Така зацікавленість виникає під впливом друзів, які живуть статевим життям, розповідають та пропагують його. Це зумовлює той факт, що 34,5% неповнолітніх жертв статевих злочинів ще до вчинення стосовно них злочину мали досвід статевого життя.
Досить часто зацікавленість статевими зносинами у неповнолітніх жертв формується внаслідок перегляду відеофільмів, телепередач, які демонструють різні сторони інтимного життя людини. Тому не виникає сумнівів, що засоби масової інформації впливають на формування віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів. У кримінології для позначення інформації, яку вони подають, використовують термін «інформація сексуального змісту», що характеризується різним ступенем «сексуальної відкритості» [8, с. 345]. За даними проведеного нами опитування неповнолітніх у школах м. Києва, 58% з них більшу частину інформації про статеве життя отримують від перегляду телепередач.
Водночас слід зазначити, що, незважаючи на провокативну поведінку деяких неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів, жертвами таких злочинів можуть стати і діти із добропорядною поведінкою. Проведене дослідження підтверджує, що до них можна віднести категорію дітей, які не усвідомлюють, що стосовно них вчиняється статевий злочин. Це, як виявило дослідження, переважно діти дошкільного віку, які в силу своїх вікових особливостей не усвідомлюють, що собою являє статеве життя, а тому не здатні розуміти, коли проти них вчиняється статевий злочин. Слід зазначити, що переважно (у 85% випадків) статеві злочини щодо зазначеної категорії неповнолітніх жертв вчиняються рідними або знайомими особами.
Серед зазначених жертв з добропорядною поведінкою необхідно виділити категорію неповнолітніх, які усвідомлювали злочинний характер вчинюваних щодо них дій, але не могли чинити опору, оскільки перебували у безпорадному стані. Так, С. за вироком суду засуджений за те, що він у стані алкогольного сп’яніння і будучи співмешканцем матері неповнолітньої М. запропонував останній вступити з ним у статеві зносини за грошову винагороду. Коли М. відповіла відмовою та намагалася залишити кімнату, С. схопив її за плечі і кинув на диван, після чого, застосовуючи психічне та фізичне насильство, зґвалтував її [12].
Таким чином, у науковців не виникає сумніву, що неповнолітні з підвищеною віктимністю та послабленими індивідуальними якостями, які не можуть чинити опору злочинцю, повинні стати об’єктом особливої уваги держави і суспільства, найближчого оточення, рідних їм людей [6, с. 88]. Поряд з цим варто відмітити, що досвід статевого насильства, яке отримала особа в дитинстві, підвищує для неї ризик стати жертвою сексуального насильства у дорослому віці. Зазначений факт підтверджують і зарубіжні кримінологи. За їх дослідженням, жінки, які зазнали насильства до 18 років, удвічі частіше стають жертвами зґвалтування у дорослому віці [5, с. 72].
Здійснення ефективних заходів профілактики статевих злочинів проти неповнолітніх зумовлює необхідність класифікації неповнолітніх жертв статевих злочинів. У кримінологічних дослідженнях існують різні критерії класифікації. Слід нагадати, що одним із перших вчених, хто намагався розділити потерпілих на групи, був Л.В. Франк. Він в основу такої класифікації поклав склад злочину і загальний об’єкт посягання [13, с. 41–50]. Згодом на підставі кримінологічних досліджень були виділенні й інші критерії класифікації: соціально-демографічні, за повторюваністю заподіяної шкоди, одним з найпоширеніших з них є моральний критерій. Однак ми підтримуємо думку тих вчених, які акцентують увагу на неточності даного критерію, що зумовлює існування дискусійних положень. Так, кожна людина сприймає події, що відбуваються, і особливо вчинки конкретних людей, суб’єктивно, залежно від своїх морально-психологічних рис, поглядів, уявлень, установок. Те, що одній людині може здаватись аморальним, іншій здається цілком «нормальним», що не виходить за межі загальноприйнятого. Найчастіше справжній спротив жертви сприймається злочинцем як уявне чи удаване кокетування. А.П. Дьяченко встановив, що багато потерпілих ведуть з майбутнім ґвалтівником деяку сексуальну гру, зміст якої їм часто незрозумілий, тобто не усвідомлюється. Численні випадки, коли просто необережне поводження неповнолітньої потерпілої, що не має нічого спільного з аморальністю, розцінювалося злочинцями як глибоко аморальне, як «запрошення» до статевого акту. Тому завжди потрібно розрізняти і співвідносити суб’єктивне сприйняття реальності злочинцем і потерпілою особою з об’єктивною значущістю і змістом реальності [2, с. 19]. Все це зумовлює пошуки іншого критерію для класифікації поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів. На нашу думку, ним може стати природно-правовий, як такий, що не залежить від волі людини, а існує об’єктивно в соціальній природі [10, с. 128]. Саме зазначений критерій та наведена віктимна поведінка найбільш незахищеної категорії населення дає можливість виділити основні групи неповнолітніх жертв статевих злочинів.
До першої слід віднести неповнолітніх осіб, поведінка яких не відповідає природним законам соціального життя людей, у тому числі законам природного права. Як правило, така поведінка формується у них у результаті неналежного сімейного виховання, педагогічної занедбаності, розбещуючого впливу оточення, в якому вони проводять свій вільний час, та засобів масової інформації. Досить часто, як зазначалося, неповнолітні жертви ведуть зі злочинцем сексуальну гру, при чому не усвідомлюючи цього. А на запитання, чим була мотивована їх поведінка, відповідають: «бачили, як це роблять у фільмах, або чули про це, і хотілось це спробувати». Так, у Полтавській області 15-річний О. вирішив перевірити себе на здатність вчинити статевий акттаким способом, який показували по телевізору. Для здійснення задуманого своєю жертвою він обрав 9-річну К. [16].
До другої групи варто відносити неповнолітніх, поведінка яких була узгоджена із природними законами соціального життя людей, у тому числі законами природного права. Зазначена категорія неповнолітніх жертв статевих злочинів характеризується добропорядною поведінкою.
Таким чином, слід відмітити, що обидві категорії неповнолітніх жертв досліджуваних злочинів постраждали від сваволі осіб, які задовольняли свої сексуальні потреби, використавши найбільш незахищену категорію населення, якою є неповнолітні.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про різний характер віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів, яка може відповідати природним законам соціального життя людей у суспільстві, або суперечити їм. З проведеного дослідження випливає, що неповнолітня жертва відіграє важливу роль у генезисі і механізмі вчинення статевих злочинів. Врахування особливостей поведінки неповнолітньої жертви має важливе значення для профілактики, розслідування та призначення покарання винним. Адже досить часто неповнолітні стають жертвами сексуального насильства не випадково – як правило, це зумовлено їхньою поведінкою та умовами виховання [9, с. 517].
Отримані нами висновки мають важливе практичне значення для розробки шляхів вдосконалення віктимологічної профілактики вчинення статевих злочинів щодо неповнолітніх.
Таким чином, ми дійшли певних висновків.
1. Кримінальна відповідальність за статеві злочини щодо неповнолітніх передбачена в розділі IV Особливої частини КК України. При цьому передбачаються кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі склади злочинів, що вчиняються проти неповнолітніх. Зокрема, це зґвалтування (ч.3 і 4 ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч.2 і 3 ст. 153); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155); розбещення неповнолітніх (ст. 156).
2. У кримінально-правовій науці до цього часу тривають дискусії серед науковців щодо сутності поняття «об’єкт злочину»: по суті, виокремилось чотири основні позиції, які на сучасному етапі обговорюються, отримують нову аргументацію. Це такі позиції щодо розуміння об’єкта злочину як суспільних відносин, цінностей, інтересів чи благ, порядку суспільних відносин, правових відносин.
Сприйняття, підтримка того чи іншого підходу щодо об’єкта злочину загалом є необхідною передумовою визначення об’єкта статевих злочинів, у тому числі щодо неповнолітніх. Встановлено, що зазначені дискусії викликані відсутністю у сучасній юридичній науці універсального розуміння об’єкта статевих злочинів, що вчиняються проти неповнолітніх, а наявні визначення занадто узагальнені або не повною мірою відображають досліджуване поняття.
3. Дослідження позицій стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинів щодо неповнолітніх виявило, що оптимальними серед них є ті, які акцентують увагу на статевій недоторканості, фізичному, психічному та духовному розвитку неповнолітніх. Це пояснюється тим, що даний підхід стосовно безпосереднього об’єкта статевих злочинів проти неповнолітніх відображає той порядок відносин, який порушується злочинами, що досліджуються у дисертації. На під підтримку цього підходу наведено такі аргументи: по-перше, ранні статеві зв’язки завдають шкоди здоров'ю, а особливо, коли жертвою є малолітня особа, у таких випадках порушується нормальний розвиток її організму; по-друге, як свідчить практика, більшість неповнолітніх, стосовно яких були вчинені статеві злочини, отримують психічну травму; по-третє, завдані в результаті статевих злочинів травми неповнолітнім порушують їхні нормальні життєві зв’язки, оскільки вони почуваються безпорадними і неповноцінними членами суспільства, що в результаті негативно впливає на їхній подальший духовний розвиток.
4. Доведено, що статеві злочини щодо неповнолітніх поряд зі статевою недоторканістю завжди порушують їхній фізичний, психічний та духовний розвиток, а це, в свою чергу, негативно впливає на формування здорового суспільства у державі.
5. На підставі аналізу ст. 152 КК України з’ясовано, що відповідальність за зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи наставатиме за умови, якщо винна особа усвідомлювала (знала чи допускала), що жертвою її суспільно небезпечного діяння є неповнолітня чи малолітня особа, теж саме стосується, коли винний повинен був і міг це усвідомити.
6. В кримінологічній науці не визначено такого базового поняття, яким є кримінологічна характеристика. Немає єдиної позиції щодо того, які ж обов’язкові елементи мають становити зміст даної дефініції. Цим зумовлено існуванням широкого і вузького розуміння цього поняття. Головними елементами кримінологічної характеристики є такі елементи, як рівень, структура та динаміка. З’ясовано, що запобіжну діяльність не доцільно вважати елементом кримінологічної характеристики, адже саме елементи кримінологічної характеристики визначають шляхи боротьби зі злочинністю.
7. Аналіз статистичних даних дав змогу з’ясувати, що більшість серед статевих злочинів щодо неповнолітніх, вчинених у 2005–2008 роках, становить розбещення неповнолітніх – 32,5% загальної кількості статевих злочинів, вчинених стосовно неповнолітніх.
8. Виявлено високий відсоток реєстрації злочину, визначеного ч. 2, 3 ст. 153 КК України, що передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, який становить 31,8%.
9. Аналіз кримінологічної характеристики статевих злочинів потрібно здійснювати, враховуючи ту обставину, що офіційна статистика не показує реального стану сексуальної злочинності щодо неповнолітніх. Це зумовлено високим рівнем латентності цих злочинів. Однією з причин латентності статевих злочинів щодо неповнолітніх є страх неповнолітніх перед кривдником. Як засвідчило проведене нами емпіричне дослідження, до кожної другої дитини застосовувалась погроза заподіяння шкоди особисто їй або близьким їй людям, якщо вона розповість про вчинений стосовно неї злочин.
10. Таким чином, низький рівень соціальної культури суспільства виступає визначальним чинником формування злочинної поведінки осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, оскільки на основі нього в осіб сформувався комплекс сваволі та ілюзій, який і є причиною досліджуваних злочинів.
11. З’ясовано, що кримінологічне дослідження особи, яка потерпіла від злочину, має комплексний характер, оскільки розглядає будь-яку особу, стосовно якої було вчинено злочин, незалежно від того, визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні. З таких позицій проведено дослідження неповнолітніх жертв статевих злочинів.