Реферат: Віктимологічні аспекти поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів
віктимологія злочин статевий неповнолітній
Необхідно зазначити, що у кожного злочину рамки ширші, ніж саме діяння. Злочин – це лише частина значно більшого явища, куди входить, крім причин, умови формування особистості злочинця, ще й потерпілий від злочину. Вдало зауважено, що неможливо відірвати один від одного винуватого і потерпілого. Навколо них «вибудовуються» всі обставини злочину [3, с. 8].
Потерпілий від злочину є об’єктом вивчення різних галузей юридичної науки. І поява нової міждисциплінарної галузі науки – кримінальної віктимології є необхідною, оскільки вивчає проблему жертви злочину з позицій кримінального права, кримінального процесу, кримінології, кримінально-виконавчого права.
Так, кримінально-правова віктимологія – вчення про роль потерпілого в злочинних діяннях, завданням якого є: вивчення особистісних якостей потерпілого і використання віктимологічних знань у вирішенні питань кваліфікації діяння, індивідуалізації покарання, можливості кримінально-правового переслідування чи відмови від нього, а також кримінально-правового захисту потерпілого за кримінальним законом.
Кримінально-процесуальна віктимологія – це вчення про роль потерпілого як учасника кримінального процесу, яке розробляє критерії визнання особи потерпілим, визначає статус потерпілого, його права і обов’язки, можливість порушення кримінального переслідування за скаргою потерпілого, визнання потерпілого цивільним позивачем, відшкодування майнової та немайнової шкоди потерпілому, захист потерпілого та інших учасників процесу під час розслідування, судового слідства і реалізації покарання щодо злочинця.
Кримінологічна віктимологія – вчення про жертву злочину, її кримінолого-віктимологічні характеристики, ознаки, якості і властивості та систему віктимологічних детермінант і механізмів віктимної поведінки жертви на підставі кримінологічного аналізу особистісних якостей потерпілого, причин та умов їх формування, процесу віктимізаціїі накопичення віктимогенного потенціалу, а також розроблення заходів віктимологічної профілактики. Науковий інтерес до характеристики і визначення соціально-психологічних особливостей жертви злочину виник давно, однак виникнення цілісної теорії про жертву датується серединою XX століття. Віктимологія виконує функцію дослідження усіх закономірностей, пов’язаних із жертвою злочину [5, с. 133–138]. Її цікавлять особи, яким, з огляду на певні соціальні (представники окремих професій, соціальних груп) чи фізіологічні (вік, стать, стан здоров'я) характеристики, притаманна підвищена схильність стати жертвою злочинного посягання. Без вивчення таких осіб неможлива розробка спеціальних, заходів профілактики злочинності, основними завданнями яких є: запобігання необачній, ризиковій, легковажній, провокуючій поведінці особи, яка може бути небезпечною для неї [3, с. 18–19].
З наведеного простежується, що понятійний апарат кримінологічної віктимології значно ширший, адже поряд з терміном «потерпілий» використовується термін «жертва злочину». Саме цей термін використовується у міжнародному праві.
Так, у додатку до прийнятої 29 листопада 1985 року Генеральною Асамблеєю ООН Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою під терміном «жертва» розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно злочином була заподіяна шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду чи істотне ущемлення їхніх основних прав у результаті дій або бездіяльності, що закріплюють національні кримінальні закони держав – членів ООН, зокрема ті, які забороняють злочинне зловживання владою. Згідно з Декларацією та або інша особа може вважатися жертвою незалежно від того, чи був встановлений, арештований, відданий до суду або засуджений правопорушник, а також незалежно від родинних відносин між правопорушником і жертвою. Термін «жертва» у відповідних випадках включає близьких або родичів, утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, яким була заподіяна шкода за спроби допомоги жертвам, що знаходились у тяжкому становищі, чи запобігти їх віктимізації.
Таким чином, кримінологічне дослідження особи, яка потерпіла від злочину, має комплексний характер, оскільки розглядає будь-яку особу стосовно якої було вчинено злочин, незалежно від того, визнана вона в установленому порядку потерпілою чи ні. Тому в даному підрозділі дослідження неповнолітніх осіб, які потерпіли від статевих злочинів, здійснюється з позиції кримінологічної віктимології.
Соціально-економічна та політична кризи в Україні спричиняють загальне зростання злочинності у державі. Для здійснення ефективної протидії цьому негативному явищу, необхідним є детальне вивчення поведінки жертви злочину. Зауважимо, що віктимологічна проблематика в цілому, у тому числі проблема поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів, завжди привертала увагу вчених-кримінологів. Це зумовлено тим, що на основі вивчення віктимологічних аспектів будується віктимологічна профілактика злочинів, поступово формуються підходи до вирішення питань, так чи інакше пов’язаних із проблематикою потерпілих (латентна злочинність, проблема вини, профілактика злочинів, види покарань, відшкодування збитків тощо). Дослідження характеру відносин «злочинець – жертва» є необхідним практично у всіх випадках, коли вони можуть стати ключем до встановлення злочинця і мотивів злочину. Виходячи з аналізу цих відносин, нерідко можна в деталях встановити, як поводилися злочинець і його жертва, і відтворити подію злочину, його обстановку. Врахування відносин «злочинець – жертва» дає можливість об’єктивніше оцінити показання потерпілого, оскільки не виключено перекручення ним істини свідомо, з бажання допомогти злочинцю або, навпаки, погіршити його становище тощо. Зрозуміло, чому кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від насильницьких злочинів, що не є випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступає найбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дає змогу зрозуміти поведінку злочинця [3,с. 223].
Не можна не погодитись, що в механізмі вчинення злочину поведінка злочинця зумовлюється як поведінкою жертви, будь-якими її якостями, рисами, властивостями, так і характером стосунків злочинця з потерпілим, що виникли до вчинення злочину або безпосередньо у процесі зіткнення інтересів цих учасників кримінального конфлікту. У зв’язку з цим слід погодитись з науковцями, що коли до злочину підходити з максимально широких позицій, то не можна обминути того факту, що за своєю природою злочинне діяння – це «жертвопороджуючий» акт [7, с. 202].
Таким чином, дослідження віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів тісно пов’язане із розробками, здійсненими науковцями у межах кримінологічної віктимології. Кримінологічне дослідження зазначеної проблеми має здійснюватись у взаємозв’язку двох складових: неповнолітніх жертв статевих злочинів і особистості злочинця.
Як слушно зазначає Д.В. Рівман, відносини «злочинець – жертва» існують і виявляються кримінологічно значущими не тільки на індивідуальному рівні. Належність до тієї чи іншої формальної або неформальної групи, наявність визначених, спільних для деякої безлічі людей інтересів, позицій, а також стабільна «прив’язка» до конкретних об’єктів, ділянок території – це також вираження зв’язку «злочинець – жертва», точніше, «злочинці – жертви» [1, с. 52]. Все це актуалізує необхідність вивчення проблеми, розглядуваної у цьому підрозділі.
Деякі аспекти кримінологічної віктимології загалом та віктимологічна поведінка неповнолітніх жертв статевих злочинів зокрема, досліджувались зарубіжними та вітчизняними вченими. Однак дискусійною залишається проблема детермінант віктимної поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів на сучасному етапі розвитку суспільства. Детальне вивчення і дослідження віктимних рис дітей є важливим чинником профілактики злочинів, що вчиняються проти них. Молодь, за словами основоположника віктимології Л. Франка, має схильність стати за певних обставин жертвою злочину, оскільки вона характеризується нездатністю уникати небезпеки там, де це було можливо [3, с. 22].
Особистість неповнолітнього потерпілого від статевих злочинів недостатньо досліджена в кримінології. Глибоке вивчення поведінки неповнолітніх жертв у цих напрямах має істотне теоретичне і особливо практичне значення для правильної кваліфікації, визначення міри покарання і здійснення цілеспрямованих заходів кримінологічної профілактики [8, с. 174 ]. Поряд з цим важливе значення має необхідність виділення основних груп неповнолітніх жертв статевих злочинів.
До спеціальних детермінант, що зумовлюють вчинення насильницьких злочинів, у тому числі і статевих, щодо неповнолітніх, ми відносимо ті чинники, які впливають на формування віктимної поведінки жертви. Зрозуміло, що для з’ясування механізму статевого насильства, яке спрацьовує в конкретних суспільно небезпечних діяннях, необхідне вивчення тих зовнішніх ситуаційних впливів, які відповідно інтерпретовані злочинцем і зумовлюють вчинення насильства над людиною. При цьому жертва злочину як елемент конкретної життєвої ситуації, як фактор, що генетично і динамічно впливає на злочинність, має кримінологічне значення [5, с. 86].
Серед кримінологів одержало загальне визнання положення, згідно з яким деяким категоріям осіб притаманні риси психологічного, фізичного морального характеру, що створюють підвищену можливість для таких людей стати жертвами злочину. До такої категорії осіб відносять неповнолітніх, адже їм притаманні такі загальні риси, як: довірливість, допитливість, наївність, фізична слабкість. Індивідуальними рисами є тривожність, емоційна неврівноваженість, необ’єктивна та неадекватна оцінка своїх можливостей. Саме ці риси (загального та індивідуального характеру) використовуються злочинцями [5, с. 174] при посяганні на статеву недоторканість дитини.
Подібним є поділ віктимних рис неповнолітніх осіб, здійснений О.Мойсеєвою, яка поділяє їх на дві групи – загальні та індивідуальні. До загальних (притаманних підлітковому віку) належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а інколи – звичайна фізична слабкість. Індивідуальні віктимні риси можуть бути поділені, у свою чергу, на біопсихологічні, власне-психологічні та соціально-психологічні.
До власне-психологічних належать: агресивність, навіюваність, ригідність, тривожність, жорстокість, необ’єктивна оцінка можливостей, схильність до ризику, конформність, емоційна неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.
Другим блоком факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх, є соціально-психологічні, до яких належать: потреби у спілкуванні, самоствердженні, що так загострюються у підлітковому віці, як у жодному іншому, і звідси – підвищена орієнтація на групу, а також «важковиховуваність», правова необізнаність, незнання основних методів забезпечення особистої безпеки.
До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного із симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний, патопсихологічний синдром, психогенна дезорганізація психічної діяльності) [6, с. 99–100].
Слід зауважити, що неповнолітні вирізняються низьким рівнем особистої зрілості. Для них характерна підвищена навіюваність, засвоєння асоціальних установок, слабкий контроль власних потягів, залежність від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до підходів від важких ситуацій або повне підпорядкування їм. У них часто нестійка самооцінка, що залежить від настрою, від зміни оточення, залежно від того, перед ким підліток оцінює себе, а також від гостроти й складності ситуації. Низький рівень об’єктивності стосовно себе може виражатися також у тенденції до завищення самооцінки [3, с. 26 ].
При розгляді віктимологічних аспектів поведінки неповнолітніх жертв статевих злочинів слід наголосити на тому, що вони ніякою мірою не виправдовують злочинця, який вчинив зазначені злочини. І хоча неповнолітні жертви статевих злочинів часто певним чином ініціюють посягання, але при цьому така поведінка неминуче не зумовлює злочинного варіанта поведінки іншої особи. Остаточний вибір завжди залишається за злочинцем [13, с. 96]. Однак слід детально дослідити поведінку неповнолітніх жертв, оскільки в багатьох випадках вона має провокативний характер. Виявлення особливостей віктимної поведінки неповнолітніх жертв, що виступають подразнюючим чинником при вчиненні щодо них статевих злочинів, дасть змогу розробити адекватні заходи впливу на неповнолітніх з метою убезпечення їх від статевих злочинних посягань.
Аналіз результатів вивчених нами кримінальних справ щодо статевих злочинів проти неповнолітніх у судах м. Києва, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Донецької областей свідчить, що поведінка неповнолітніх жертв сприяла вчиненню щодо них злочину. У 30% випадках, «винною» формою поведінки неповнолітніх жертв є легковажна поведінка з незнайомими людьми. Як правило, незнайомі особи запрошували неповнолітніх до себе додому, пропонували їм їжу, гроші, після чого розбещували їх. Зазначена категорія дітей проживала у неблагополучних сім’ях, у яких вони були позбавлені догляду батьків, жебракували. Бажання пристойно виглядати поміж матеріально забезпечених однолітків і мати достатньо коштів на задоволення власних потреб викликало у неповнолітніх інтерес до спілкування з незнайомими людьми, які пропонували їм те, що вони прагнули мати.
Все це підтверджує, що суперечності між наявними (і постійно зростаючими) потребами людей і нерівними можливостями їх задоволення набувають гостроти у випадку з неповнолітніми. Бурхливий розвиток їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил, бажання самоствердитись у світі дорослих вступає у суперечність з недостатньою соціальною зрілістю, відсутністю професійного і життєвого досвіду, невисокою кваліфікацією (або відсутністю її як такої), а отже, і невисоким (невизначеним) статусом.
Зазначена фундаментальна суперечність між потребами і можливостями може бути конкретизована щодо неповнолітніх у сучасному суспільстві, а саме:
– суперечність між цілями, прагнути досягти яких суспільство закликає неповнолітніх, і тими легальними можливостями, які воно їм надає для їх досягнення;
– суперечність між розширенням можливостей вибору в різних сферах життєдіяльності і звуженням легальних засобів реалізації цих можливостей;
– суперечність між розширенням потреб у кваліфікованій, престижній і високооплачуваній роботі й обмеженими можливостями їх задоволення;
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--