Реферат: Виникнення судового конституційного контролю у США

Так, наприклад, щодо першого аспекту американські вчені Д. Новак та Р. Ротунда зазначають, що, визнаючи Конституцію вищим по відношенню до інших законів актом, Маршалл ставив питання про те, чи повинна судова влада керуватися законом, який суперечить Конституції. Маршалл доводив, що обов’язок судової влади полягає у тому, щоб дати тлумачення Конституції як закону, що має вищу юридичну силу, в разі виникнення неузгодженості між ним та іншим актом законодавства. Проте, на думку вчених, цей принцип не доводить, що саме суд є тим органом, якому належить право остаточно вирішити питання щодо конституційності певного законодавчого акта. На їх думку, суд міг відмовитись застосовувати законодавчий акт лише в цій справі, а не створювати доктрину загального застосування .

Незначним на думку цих учених є і той аргумент Маршалла на користь судового конституційного контролю, що судді згідно з Конституцією присягають дотримуватися її. На їх думку, якщо така присяга дає суддям право вирішувати, чи застосовувати окремий акт Конгресу при винесенні рішення, то це не означає, що вони наділені повноваженнями вищої сили по тлумачення Конституції, оскільки посадові особи законодавчої і виконавчої влад складають подібні присяги.

Стаття 6 Конституції США, на думку Д. Новака і Р. Ротунди, встановлює, що федеральні закони є вищими по відношенню до законів і Конституцій штатів; в ній нічого не сказано про відносини між федеральною судовою владою та іншими гілками влади. Аргумент Маршалла, що тільки ті закони, які прийняті у відповідності з Конституцією, можуть вважатися вищими законами нації, не є переконливим, оскільки породжує запитання: хто визначає, які законодавчі акти відповідають Конституції, а які ні .

Другий аспект критики аргументів Маршалла на користь судового конституційного контролю, відображено, зокрема, у роботі Лоуренса Трайба "Конституційне право Америки": "Ні Маршалл, ні будь-хто інший не довели переконливо, що незалежний судовий конституційний контроль безперечно узгоджується з текстом Конституції. Ніхто не сформулював безспірного аргументу на підтвердження того, що тлумачення Конгресу є остаточним… З огляду на це Конституція є невизначеною. Маршалл по суті розв’язав цю невизначеність шляхом прийняття без доказів твердження про те, що федеральні суди мають право незалежно тлумачити і застосовувати Конституцію; немає достатнього аргументу проти твердження Маршалла, який би доводив його хибність…" .

Незважаючи на те, що рішення у справі Marbury v. Madison неодноразово ставало об’єктом критики, слід визнати, що концепція судового конституційного контролю, яка була сформульована в цьому рішенні, є унікальним внеском до американської юриспруденції. Цю справу продовжують розглядати в якості головного джерела американської доктрини про судовий конституційний контроль щодо актів та дій як органів законодавчої, так і виконавчої влади, адже в цій судовій справі судді підтвердили свої повноваження визначати законність виконавчої поведінки та конституційність законодавства.

Слід зазначити, що судовий конституційний контроль у США бере свої витоки з права Англії. В Англії була створена Таємна рада - спеціальний орган, який здійснював контроль за рішеннями колоніальних асамблей та судів і мав право визнавати недійсними акти легіслатур колоній, що не відповідали колоніальним хартіям чи праву метрополії. У 1727 році Таємна рада рішенням у справі Winthrop v. Lechmere визнала недійсним закон колонії Коннектикут, що скасовував принцип майорату, оскільки він суперечив праву королівства та змісту хартії колонії . Практику Таємної ради продовжили американські суди, які ще з 1780 року почали визнавати закони штатів недійсними у зв’язку з їх невідповідністю Конституції штату . Так, наприклад, у 1780 році рішенням у справі Holmes v. Walton суд Нью-Джерсі вперше проголосив недійсним закон штату у зв’язку з його невідповідністю Конституції штату. У 1786 році рішенням у справі Trevett v. Weeden суд штату Род-Айленд визнав неконституційним закон штату, який передбачав введення паперових грошей і встановлював кримінальну відповідальність за відмову їх приймати. Після утворення федерації і прийняття Конституції США 1787 року суди штатів за період з 1787 по 1803 рр. ухвалили понад 20 рішень щодо неконституційності законів штатів, а федеральні суди за період з 1790 по 1800 рр. не менше шести раз розглядали питання щодо конституційності законів штатів . В окремих штатах були створені спеціальні органи, які повинні були здійснювати нагляд за дотриманням Конституції штату, в якому вони були створені. Так, згідно з Конституціями Пенсільванії 1776 р. і Вермонта 1777 р. нагляд за дотриманням Конституцій в цих штатах мали здійснювати ради цензорів - органи, що обиралися населенням штатів. Відповідно до Конституції Нью-Йорка 1777 р. у цьому штаті створювалась ревізійна рада, яка мала право накладати вето на закони, якщо вони суперечили духу Конституції чи загальному благу. В рішеннях у справах Hayburn’s Case і Hylton v. United States, які розглядалися у 1792 та 1796 рр. відповідно, Верховний суд США заявляв про право федеральних судів визначати конституційність актів Конгресу, але до 1803 р., коли розглядалася справа Marbury v. Madison, федеральні суди не визнали неконституційним жодного акта Конгресу . Історичне значення рішення у справі Marbury v. Madison у тому, що в цьому рішенні Верховний суд США вперше проголосив недійсність загальнофедерального закону у зв’язку з його невідповідністю Конституції США. Саме з цією датою у літературі пов’язується виникнення судового конституційного контролю і конституційної юстиції в США .

Після розгляду справи Marbury v. Madison Верховний суд США до 1857 р. не оголосив неконституційним жодного акта Конгресу. Лише у 1857 р. у справі Dred Scott v. Sanford Верховний суд висловився на користь збереження рабства, оголосивши неконституційним Місурійський компроміс 1820 р. . Проте внаслідок розгляду декількох наступних судових рішень 1810 – 1824 рр. остаточно утвердилась практика визнання неконституційними законів штатів на підставі їх невідповідності Конституції США чи іншим законодавчим актам Конгресу. Вчений В.Б. Євдокімов вказує на три таких справи, які Верховний суд США розглядав під головуванням Дж. Маршалла – справа Fletcher v. Peck (1810), McCulloch v. Maryland (1819) і Gibbons v. Ogden (1824).

Дискусійним в юридичній літературі є питання про те, яке із рішень Верховного суду США започаткувало здійснення судового конституційного контролю над діями Президента. Так, на думку американського вченого П. Хея, таким є рішення Верховного суду, пов’язане з “уотергейтською справою”. На його думку, це рішення (“United States v. Nixon”, 1974) за своїм значенням є рівнозначним рішенню у справі Марбері . Такої ж думки дотримується вчений В.М. Шумілов [16, с. 126]. Однак російський вчений С.О. Єгоров вважає думку П. Хея помилковою, вказуючи на те, що Верховний суд у 1974 р. лише використав давно існуючий в конституційному праві США принцип [5, с. 126]. Інший російський вчений П.Д. Баренбойм прямо вказує на те, що П. Хей допускає неточність, коли стверджує, що судовий контроль над Президентом не здійснювався до 1952 року. Вчений зазначає, що, хоча Верховний суд у випадку з Ф. Рузвельтом виступив проти Президента опосередковано – шляхом визнання неконституційними його програм, це не змінює політичну спрямованість цих рішень проти виконавчої влади [2, с. 84].

ВИСНОВКИ

верховний суд апеляційний конституційний

Ми вважаємо більш вірною останню позицію, оскільки прецедентне право США свідчить про те, що питання про конституційність актів Президента прямо чи опосередковано розглядались судами США ще задовго до розгляду судової справи 1974 року. Так, наприклад, у 1806 році Верховний суд США розглядав справу колишнього віце-президента Аарона Берра по звинуваченню в державній зраді. Своїм рішенням у цій справі Верховний суд США зобов’язав Президента Томаса Джефферсона надати суду секретні військові звіти, які стосувалися питання про роль Берра у військовій змові проти Сполучених Штатів . Іншим прикладом може бути рішення Верховного суду, винесене в 1952 році у справі про "захоплення" сталеливарних підприємств. Підставою для порушення справи став виконавчий наказ Президента Трумена від 8 квітня 1952 року, згідно з яким міністр торгівлі мав контролювати сталеливарні підприємства, на яких наступного дня мали розпочатися страйки. Президент обгрунтував свої дії тим, що внаслідок війни в Кореї держава знаходиться в надзвичайному стані. Конгрес не підтримав дії виконавчої влади, а Верховний суд визнав дії Президента неконституційними [2, с. 84].

Отже, є всі підстави не погодитись з думкою про те, що судовий конституційний контроль за актами Президента США був запроваджений у США внаслідок судового прецеденту, створеного під час розгляду справи United States v. Nixon, 1974 р. відомої під назвою “уотергейтської справи”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Де Токвіль А. Про демократію в Америці. – К.: Всесвіт, 1999. – 590 с.

2. Джинджер Э. Верховный Суд и права человека в США. – М.: Юридическая литература, 1981. – 391 с.

3. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України. - 2001. - № 10. - С. 66 – 68.

4. Евдокимов В.Б. Институт конституционного контроля в США в период империализма: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.02 / Свердловский юридический институт. - Свердловск, 1972. - 27 с.

5. Евдокимов В.Б. К вопросу о возникновении института конституционного контроля в США // Сборник аспирантских работ. – Свердловск, 1970. – Вып. 12. – С. 67 – 73.

6. Евдокимов В.Б. Процедура осуществления конституционного контроля федеральными судами США // Сборник аспирантских работ. – Свердловск, 1972. – Вып. 14. – С. 368 – 376.

7. Егоров С.А. Современная наука конституционного права США. – М.: Наука, 1987. – 191 с.

8. Есаков Г. Т. Доусон против штата Джорджия. Казнь на электрическом стуле как жестокое и необычное наказание // Российская юстиция. – 2002. - № 7. – С. 66 – 68.

9. Жидков О.А. Верховный суд США: право и политика. - М.: Наука, 1985. - 221 с.

10. Зайчук О.В. Права человека и расовая политика США. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 164 с.

11. Зайчук О.В. Правовая система США (историко-теоретический анализ). – К.: Наукова думка, 1992. – 136 с.

12. Иванов В.В. Принцип разделения властей в конституции США 1787 г. и Конституции Франции 1791 г.: Сравнительный анализ // Государство и право. - 2000. - № 12. - С. 80 – 84.

13. Иностранное конституционное право / Алебастрова И.А., Андреева Г.Н., Андреева И.А. и др.; Под ред. Маклакова В.В. - М.: Юристъ, 1996. - 512 с.

14. Каленский В.Г. Билль о правах в конституционной истории США. – М.: Наука, 1983. – 280 с.

15. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О. М. Мокровольського. – К.: Веселка, 1993. – 192 с.

16. Кейнс Э. Верховный суд США: арбитр конституционных конфликтов // США: экономика, политика, идеология. – 1991. - № 6. – С. 29 – 45.