Реферат: Виникнення та використання невербального спілкування

Труднощі з неправдою полягають в тому, що наша підсвідомість працює автоматично і незалежно від того, що ми сказали, через те наші невербальні сигнали видають нас. Люди, які рідко брешуть, можуть дуже швидко попадатися на цьому незалежно від того, як переконливо вони говорили.

Для того щоб сховати неправду, найчастіше використовується обличчя. Ми посміхаємося, киваємо головою, підморгуємо, намагаючись сховати неправду, але на нещастя наше тіло робить ще й інші рухи, що не відповідають рухам нашого обличчя.

Тільки-но людина починає брехати, її тіло мимовільно робить деякі рухи, за якими ми можемо визначити, що ця людина бреше. У процесі викладу неправдивої інформації підсвідомість посилає певну нервову енергію, що виявляє себе у вигляді жесту, який суперечить тому, що сказала людина.

Однак деякі люди, які повинні говорити неправду за характером своїх занять (наприклад, політики, судді, актори, телевізійні ведучі), дуже добре знають мову жестів, і визначити, коли вони говорять правду, а коли ні, практично неможливо. Тому слухачі часто потрапляють до них на гачок.

Вони домагаються цього двома способами. Перший — практикують те, що називається правильними жестами, коли говорять неправду (для цього потрібна постійна практика). І другий спосіб — вони можуть виключити більшість жестів. Тому коли вони говорять неправду, то не роблять ні позитивних, ні негативних жестів, що є надзвичайно складним завданням.

Навіть коли ви силою свідомості придушуєте основні рухи тіла, численні мікрожести проявляються. Серед мікрожестів, які говорять про неправду, можна виокремити такі: рухи мускулатури обличчя, скорочення зіниць, почервоніння щік, збільшення кількості моргань за хвилину, інші маленькі жести.

Тобто для того щоб брехати успішно, треба сховати куди-небудь ваше тіло чи вивести його з поля зору співрозмовника.

Таким чином, підробити мову жестів дуже важко, принаймні, на довгий період часу. Однак корисно освоїти деякі жести, що привертають вашого слухача до вас. Для успішного спілкування з іншими треба також виключити деякі жести, які можуть викликати негативну реакцію слухача.

Отже, невербальна комунікація як своєрідна мова почуттів є таким самим продуктом суспільного розвитку, як і мова слів.

У процесі спілкування часто виникають такі види жестів:

жести оцінки — почісування підборіддя; витягування вказівного пальця уздовж щоки; вставання і ходіння туди-сюди тощо. Жести, що мають відношення до замисленості і мрійності: жести «рука біля щоки» (люди, що спираються щокою на руку, звичайно глибоко занурені в роздуми); жести критичної оцінки — підборіддя спирається на долоню, вказівний палець витягується уздовж щоки, інші пальці — нижче рота (позиція «почекаємо — подивимося»); людина сидить на краєчку стільця, лікті — на стегнах, руки вільно звисають (позиція «це чудово!»); нахилена голова (жест «уважного слухання»); почісування підборіддя (жест «добре, давайте подумаємо») — використовуються, коли людина приймає рішення; жести з окулярами (протирання стекол, беруть у рот дужку окулярів тощо) — це паузи для міркування, людина хоче одержати час для обмірковування своєї поведінки перед тим, як зробити більш рішучий опір, вимагаючи пояснень чи ставлячи запитання; «ходіння» — жест, що позначає спробу людини розв’язати складну проблему чи прийняти важке рішення; пощипування перенісся — цей жест, що звичайно сполучається з закритими очима, говорить про глибоку зосередженість і напружені міркування;

жести впевненості — з’єднання пальців у купол піраміди; розгойдування на стільці;

жести нервозності й непевності — переплетені пальці рук; пощипування долоні; постукування по столу пальцями, торкання спинки стільця перед тим, як на нього сісти; покахикування, прочищення горла; лікті ставляться на стіл, щоб утворити піраміду; посмикування себе за вухо тощо;

жести фрустрації — короткий подих, часто поєднаний із різними неясними звуками, типу стогону, мукання тощо; тісно зчеплені, напружені руки — це жести недовіри й підозри; руки тісно потискують одна одну — спостерігається, коли людина «вскочила в халепу»; захисне погладжування шиї долонею (у багатьох ситуаціях, коли людина займає захисну позицію);

жести самоконтролю — руки заведені за спину, одна при цьому стискає іншу; поза людини, що сидить на стільці і схопилася руками за підлокітники тощо. Такі пози є сигналами про бажання людини впоратися із сильними почуттями та емоціями;

жести чекання — потирання долонь; повільне витирання вологих долонь об тканину;

жести заперечення — складені руки на грудях; відхилений назад корпус; схрещені руки; торкання кінчика носа тощо;

жести прихильності — прикладання руки до грудей; переривчастий дотик до співрозмовника тощо;

жести домінування — жести, пов’язані з виставленням великих пальців напоказ, різкі змахи зверху вниз тощо. Перевага може бути виражена в привітальному рукостисканні — коли людина міцно потискує руку і повертає її так, щоб її долоня була зверху вашої, вона намагається виразити щось подібне до фізичної переваги. І навпаки, коли людина протягує руку долонею нагору, вона демонструє готовність прийняти роль підлеглого. Коли людина під час розмови недбало засунула руку в кишеню піджака, при цьому великий палець знаходиться зовні — це виражає її впевненість у перевазі над вами;

жести нещирості, підозри та скритності — рука прикриває рот (співрозмовник старанно ховає свою позицію з обговорюваного питання); погляд убік (показник скритності); ноги (чи все тіло), звернені до виходу, — це явний знак того, що людина хоче закінчити зустріч чи бесіду; торкання чи потирання носа (вказівним пальцем) — знак сумніву (може бути потирання вуха, ока);

жести відкритості — розкриті руки долонями вгору (жест, пов’язаний зі щирістю й відкритістю); знизування плечима, яке супроводжується жестом розкритих рук (позначення відкритої натури); розстібування піджака (люди відкриті й прихильні до вас часто розстібають чи навіть знімають піджак у вашій присутності);

жести захисту (жести, якими ми реагуємо на можливі погрози, на конфліктні ситуації) — руки, схрещені на грудях (використовуються для вираження оборони); руки, стиснуті в кулаки;

жести готовності — руки на стегнах. Варіація даної пози в положенні сидячи — людина сидить на краю стільця, лікоть однієї руки і долоня іншої спираються на коліна;

жести довіри — пальці з’єднуються на зразок купола храму (жест «купол»), що означає довірливість, але часто й деяке самовдоволення, чи егоїстичність, гордість;

жести авторитарності — руки з’єднані за спиною, підборіддя підняте вгору. Якщо ви хочете дати зрозуміти свою перевагу, треба лише фізично піднятися над даною людиною (сісти вище, якщо ви обоє сидите, чи встати);

жести нудьги — постукування по підлозі ногою чи клацання ковпачком ручки; голова спирається на долоню; машинальне малювання на папері; порожній погляд («я дивлюся на вас, але не слухаю»).

жести залицяння (чи «причепурювання») — пригладжування чи поправляння волосся, одягу (жінки); поправляння краватки, запонок (чоловіки).

Під час міжнаціонального спілкування, якщо немає мовного розуміння, на перший план можуть виходити міміка й жести. Сукупність міміки, жестів і поз — це справжня, хоча й безсловесна мова. Але в кожного народу вона своя.

Той самий жест у різних народів може мати зовсім різне тлумачення.