Реферат: Випробування гум на хімічну та динамічну стійкість
ЗМІСТ
Вступ
1.Випробування гум на стійкість до дії рідких агресивних середовищ
2.Визначення втомної витривалості гум
3.Випробування гум на багаторазовий стиск, на багаторазовий подовжній згин
Література
Вступ
Тема реферату з дисципліни «Контроль якості полімерних матеріалів»
«Випробування гум на хімічну та динамічну стійкість».
Дисципліна «Контроль якості полімерних матеріалів» дає знання про те, якими методами оцінюють якість матеріалів, з яких виготовляють полімерні вироби. Властивості полімерних матеріалів визначають і якість виробів і терміни їх експлуатації. Дисципліна знайомить з методами контролю якості пластмас і еластомерів, принципами і суттю цих методів, особливостями контролю того чи іншого матеріалу, а також з розрахунками кількісних показників якості.
Матеріал дисципліни базується на вивченні хімії і фізики полімерів, прикладної механіки.
1.Випробування гум на стійкість до дії рідких агресивних середовищ
Залежно від умов експлуатації гумові вироби можуть зіткатись з мастилами, розчинниками, паливами, хімічними реагентами, фізіологічними розчинами, водою. Гумова промисловість виготовляє великий асортимент рукавів, шлангів, сальників, ущільнювачів, муфт, прокладок, технічного гумового взуття, які здатні працювати в середовищі агресивних рідин. Визначення стійкості гуми до дії рідких агресивних середовищ здійснюється за розробки спеціальних гумових сумішей для деталей пристроїв, що працюють в контакті з такими рідинами, а також за контролю таких деталей як готових виробів. В процесі експлуатації подібних виробів спостерігається значне збільшення їх маси та об’єму, зміна форми, зниження міцності, еластичності, твердості, зносостійкості, витривалості за багаторазових деформацій. В гумовій промисловості застосовують декілька методів визначення стійкості гуми до дії рідких агресивних середовищ. Їх умови залежать від умов експлуатації тої чи іншої гуми, тому вони проводяться в ненапруженому або напруженому стані, в режимі тертя за обертового руху, за статичної деформації стиску, за постійної деформації розтягу тощо.
Найбільш простим та поширеним є визначення зміни маси, об’єму та розмірів зразків після дії агресивних середовищ, а також зміни їх фізико-механічних показників. Випробування ведуть за температури 23, 40, 50, 55, 70, 85, 100, 125, 150, 175, 200, 225та 250 ºС. Тривалість випробування залежить від типу гуми та часу досягнення рівноважного набрякання в даному середовищі, яка визначається періодичним зважуванням зразків до досягнення постійної маси. Різниця мас між двома зважуваннями не повинна перебільшувати 0,001 г. Практично тривалість випробування складає 24, 72, 168 годин або час, кратний 168 годинам з відхиленням 2 години. Середовище набрякання обирають згідно з технічними умовами, стандартами та марками гуми та готових виробів.
Випробування ведуть в стандартних мастилах (середовищах): СЖР-1, СЖР-2, СЖР-3; стандартних розчинниках-рідинах: А (ізооктан), Б (ізооктан : толуол 70 : 30 за об’ємом), В (ізооктан : толуол 50 : 50 за об’ємом), Г (толуол), Д (толуол : ізооктан 10 : 90 за об’ємом), Е (толуол ізооктан 20 : 80 за об’ємом); стандартних розчинах технічних соляної, азотної, сірчаної та оцтової кислот, гідроксиду натрію, а також у воді.
Зразки для визначення зміни маси розмірами 20 х 20±2 мм вирубають з вулканізованих пластин товщиною 2±0,2 мм. Для контролю готових виробів вирізають зразки довільної форми об’ємом 1-3 см3 . Результати випробувань можна порівнювати тільки за застосовування зразків однакової форми та об’єму. Для визначення зміни розмірів зразків при набряканні їх вирубають з пластин в напрямку каландрування в вигляді прямокутників розміром 50 х 20 х 2±0,2 мм. Кількість зразків для всіх випробувань повинна складати не менше 3. підготовлені зразки закріплюють на стійкому до рідини дроті на відстані не менше 5 мм один від одного та не менше 10 мм від стінки посудини з рідиною. Фіксують час початку випробування. За температури випробування 23±2 ºС початком вважають момент поглинання зразків у рідину, за підвищених температур – момент встановлення посудини в термошафу. Через встановлений час набрякання посудину охолоджують до температури 23±2 ºС на повітрі не більше 1 години. За тривалих режимів допустимо охолодження в воді. Зразки виймають з посудини та промивають в склянці із спеціально підібраною рідиною не більше 30 с. Об’єм рідини повинен біти не менше 1,5 л. Промиті зразки витирають фільтрувальним папером або тканиною та поміщають в ексикатор, після чого зважують на повітрі або в дистильованій воді чи спирті. Зважування та визначення лінійних розмірів прямокутних зразків ведуть таким же чином, як і за набрякання.
Зміну маси обчислюють за формулою
, %,
де М1 - середня маса зразків до набрякання, г;
М3 – середня маса зразків після набрякання, г.
Зміну об’єму розраховують за формулою:
, %,
де М2 – середня маса зразків в рідині до набрякання, г;
М4 – середня маса зразків в рідині після набрякання, г.
Зміну розмірів обчислюють таким чином:
, %,
де Р1 та Р3 – розміри до набрякання (довжина l1 , ширина b1 , товщина h1 ) та після набрякання (довжина l2 , ширина b2 , товщина h2 ), мм.
Визначення стійкості гум до дії агресивних середовищ за зміною фізико-механічних показників ґрунтується на відмінності таких властивостей до та після набрякання. Зразки для випробувань готуються в подвійному обсязі і повинні відповідати стандартам на їх виготовлення, форму та розміри залежно від виду механічних випробувань. Застосовуються такі показники: умовна міцність за розтягу, умовне напруження за заданого подовження, опір роздеру, твердість. Значення показників визначають до та після витримки зразків в агресивному середовищі. За результат випробування беруть середнє арифметичне для кожної серії випробувань.
Зміну фізико-механічних показників розраховують за формулою:
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--