Реферат: Вища бібліотечно-інформаційна освіта в сучасній Україні: формування документологічної складової
Наразі зміст сучасної БІО в Україні визначають також інформативна і когнітивна парадигми, які розвиваються паралельно. Об’єднальною для них є комунікативна парадигма. Інтегрована документивно-комунікативна парадигма має відіграти суттєву роль у підвищенні якісного рівня документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні за умов ступеневої освіти.
Доведено, що нині центральне місце в системі наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу посідає документологія, яка інтенсивно розвивається як фундаментальна теоретична дисципліна, однаково значима для цих наук, що вивчає теорію документа, закони, закономірності, принципи, основні ознаки, властивості, функції, класифікацію типо-видового розмаїття документів та їх сукупностей, загальні підходи до їх створення і функціонування в суспільстві. При цьому інституціонально документологія формується як навчальний курс. Перехід на документологічну платформу в науці зумовлює об’єктивну необхідність наступного кроку – змінити предикат "документознавчий" на "документологічний" і ввести до терміносистеми бібліотекознавства поняття "документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів". У цьому разі під документологічною підготовкою бібліотечно-інформаційних кадрів розуміється навчання, що забезпечує систему знань, умінь і навичок про документи та їхні утворення в типо-видовому розмаїтті, які функціонують у сучасному інформаційному суспільстві. Це забезпечить перехід галузевої освіти на якісно вищий – фундаментальний рівень документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, що відповідає розумінню суті вищої освіти в нашій країні, Європі та світі.
На основі ретельного аналізу публікацій виявлено, що провідну роль у становленні та розвитку наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу відіграють учені, які є одночасно й викладачами відповідних навчальних дисциплін. Обґрунтовано висновок щодо провідної ролі "вузівської науки" в розвитку наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу, визначенні їх номенклатури, об’єкта, предмета, міжпредметних зв’язків. Підкреслено особливу заслугу в розвитку ідеї документології представників української наукової школи, що є закономірним результатом їх наукових пошуків стосовно формування теоретико-методологічних засад узагальнюючої науки про документ в усіх його проявах. Зазначено, що серед сучасних українських учених-викладачів провідне місце посідають В.В. Бездрабко, В.О. Ільганаєва, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, А.А. Соляник, Г.М. Швецова-Водка та ін.
Доведено міждисциплінарний характер документологічного знання як ключової компетенції, необхідної всім посередникам-професіоналам у цілому і бібліотекарям-бібліографам зокрема в системі соціальної комунікації. В освітньому вимірі науковий висновок щодо міждисциплінарного характеру документологічного знання створює об’єктивне підґрунтя для його розгляду як базового в навчанні майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців України. При цьому документологічне знання в навчанні бібліотечно-інформаційних кадрів наявне у двох основних формах:
1) як сукупність навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу;
2) як "наскрізне" явище, що "пронизує" переважну більшість навчальних курсів, які викладаються бакалаврам і магістрам.
У другому розділі "Сучасний стан документологогічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні та світі", який складається з двох підрозділів, охарактеризовано особливості сучасного стану документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні; здійснено порівняльний аналіз документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних фахівців в європейських країнах та США.
На основі порівняльного аналізу доведено, що в підходах до змісту БІО в Україні та світі є багато спільного. Загальним можна вважати поліпарадигмальність – існування декількох теоретичних підходів до вирішення цього питання. Серед них: книгитивний (основний об’єкт бібліотечно-інформаційної діяльності та освіти – книга, видання); документивний (основний об’єкт – документ, тобто інформація, закріплена на спеціально створеному матеріальному носієві); інформативний (основний об’єкт – документована або усна інформація, відомості, дані); когнітивний (основний об’єкт – знання); комунікативний – передавання в часі та просторі соціально значущої документної чи усної інформації та знань у суспільстві. Це дає підстави розглядати поліпарадигмальність методологічним принципом сучасної вищої БІО України та світу. Вона передбачає існування декількох теоретичних підходів або концепцій, на основі яких обґрунтовуються цілісні, завершені моделі освітнього процесу, що за змістом і формою відповідають вимогам бібліотечно-інформаційної теорії, практики та освіти, визнаних професійною спільнотою.
Підкреслено, що при поліпарадигмальному підході до змісту БІО в Україні та світі все ж одна з парадигм є базовою, яка формує найсуттєвіші характеристики змісту галузевої освіти в той чи інший періоди її розвитку. Однією з таких базових парадигм можна вважати документивно-комунікативну, суть якої полягає у формуванні професійної компетентності майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців щодо пошуку, відбору, придбання, опрацювання, зберігання й організації використання соціально значущої документної інформації та знань соціумом і ∕ або особистістю як сьогодні, так і в перспективі. Про базовий статус документивно-комунікативної парадигми свідчить, по-перше, те, що вона є найбільш адекватною проблемам бібліотечної практики, яка об’єктивно розширює типо-видовий склад бібліотечних фондів; по-друге, оскільки найточніше відповідає генетично притаманній бібліотекам документально-комунікаційній функції; по-третє, сама по собі БІО є документально-комунікаційним процесом передавання інформації та знань в документній або усній формі; нарешті, надання пріоритету документивній парадигмі у вітчизняній галузевій освіті відповідає загальносвітовим тенденціям, що сприяє її інтеграції до єдиного світового освітнього простору.
На основі аналізу сучасного стану викладання навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу у ВНЗ України та інших країнах світу обґрунтовано висновок про їхнє переважання в обсязі та змісті навчальних планів та освітньо-професійних програм. Це підтверджує достовірність наукової гіпотези даного дисертаційного дослідження щодо базового значення документологічного змісту БІО. У цьому полягає подібність освітніх систем. Відмінність виявляється у наданні пріоритету зарубіжними ВНЗ електронним документам (онлайновим та офлайновим) та їх сукупностям, що забезпечує підготовку бібліотечно-інформаційних фахівців, адаптовану до сучасних інформаційних технологій, є обов’язковою умовою переходу на новий рівень розвитку бібліотечної діяльності через її модернізацію, інновацію і трансформацію. Для вітчизняної БІО характерні такі особливості: а) орієнтування змісту освіти як у минулому, так і за умов інформатизації переважно на друковані документи книжкового типу, що не повною мірою відповідає як урізноманітненим об’єктам сучасної бібліотечно-інформаційної діяльності, так і очікуванням користувачів, які прагнуть швидко отримати інформацію в будь-якій фіксованій формі; б) порушення паритету між традиційними й електронними документами через переважання друкованих видів документів у змісті навчання. За таких умов документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні об’єктивно "запізнюється" в реагуванні на зміни в інформаційних потребах суспільства у фіксованій інформації та знаннях, перебуває в ситуації "доганяючого розвитку освіти", що знижує якість підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів.
Позитивним у зарубіжному досвіді можна вважати наявність галузевих стандартів (державних або регіональних) БІО, що забезпечує спадкоємність, інваріантну єдність документологічної підготовки кадрів на різних рівнях освіти. В Україні такі стандарти поки що відсутні. За цих умов невизначеними залишаються не лише варіативна, але й інваріантна складові вищої БІО, зокрема і документологічної її складової. Водночас, існування в Україні дипломів молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра єдиного державного зразка потребує вироблення єдиних наукових підходів до визначення пріоритетних професійних компетенцій фахівців різних кваліфікаційних рівнів, що забезпечить послідовність і спадкоємність у реалізації відповідних освітньо-професійних програм.
Порівняльний аналіз свідчить, що в зарубіжному досвіді переважають тенденції інтеграції, а у вітчизняному – процеси диференціації. Інтеграційні тенденції виявляються в об’єднанні декількох споріднених спеціальностей в один ширший освітній напрям – документально-комунікаційний. Загальна фундаментальна підготовка фахівців забезпечує мобільність випускників у виборі майбутньої професійної діяльності, переваги на ринку праці через універсальність освіти. Така практика має й суто прагматичні переваги: за умов державної підтримки БІО в більшості зарубіжних країн кращі студенти мають можливість навчатися на держбюджеті в магістратурі в разі обрання ними бібліотечної спеціальності на рівні бакалавра. Запозичення, на наш погляд, потребує й існуюча в більшості зарубіжних країн внутрішньодержавна координація, яка передбачає "закріплення" за окремими ВНЗ країни не лише певних спеціальностей, а й спеціалізацій. Тобто система вищої БІО в Європі та світі базується на органічному поєднанні принципів інтеграції і диференціації, що має бути реалізоване в реформуванні вітчизняної бібліотечної освіти.
У третьому розділі "Формування системи документологічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України в умовах інформатизації та ступеневої освіти", який складається з двох підрозділів, запропоновано концептуальну модель системної єдності документологічної складової підготовки кадрів в умовах інформатизації та ступеневої БІО в Україні; розроблено конкретно-дисциплінарну модель документологічної складової підготовки бакалаврів і магістрів бібліотечно-інформаційного профілю України в умовах інформатизації та ступеневої освіти.
Обґрунтовано, що в контексті системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов ступеневої освіти інтеграційно-диференційний підхід набуває статусу методологічної основи, загальнонаукового методу пізнання і дидактичного принципу. Його застосування дозволило розглянути перспективи системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів України за умов ступеневої освіти у двох основних аспектах:
1) як однієї з головних підсистем підготовки кадрів для документальної комунікації суспільства, як складової соціальної комунікації;
2) як системне утворення, що має не лише зовнішні зв’язки, але й внутрішню структуру, зумовлену системою загальнопрофесійних і спеціальних компетентностей, які мають набути бакалаври й магістри після закінчення вищого навчального закладу бібліотечно-інформаційного профілю. Досягти системної документологічної підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України можна за умов інтеграції та диференціації у відборі, проектуванні та реалізації змісту професійної і фахової підготовки з метою формування особистості професіонала-фахівця, здатного ефективно працювати в різнорідних соціально-комунікаційних і документально-комунікаційних системах, який набув загальнопрофесійні і спеціальні документологічні компетенції, набутими в процесі навчання за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями – молодший спеціаліст – бакалавр – магістр. Особливості атрибутивної і функціональної підсистем документальної комунікації мають скласти професійні компетентності, а відповідні підсистеми бібліотечної комунікації – фахові компетентності. При цьому суттєва роль відводиться органічному поєднанню в змісті документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні як об’єктів навчання як традиційних (друкованих), так і технотронних (зокрема електронних) джерел інформації та їхніх сукупностей: документних потоків, масивів, фондів, ресурсів.
Визначено, що першим кроком у забезпеченні системної документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні за умов ступеневої освіти має стати об’єднання споріднених освітніх напрямів (спеціальностей) під єдиною освітньою галуззю. Принаймні, це стосується таких освітніх напрямів (у минулому спеціальностей), як "Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія", "Документознавство та інформаційна діяльність", "Журналістика", "Видавнича справа та редагування", "Реклама та зв’язки з громадськістю". З огляду на перспективи, їх слід об’єднати під інтегрованою освітньою галуззю "соціальні комунікації", що забезпечить її відповідність за змістом і назвою новій науковій галузі, введеній в Україні у 2007 році. Це дозволить на засадах інтеграції-диференціації забезпечити системний розвиток професійної діяльності, відповідних галузей знань, а також підготовку кадрів для документальної комунікації як головної підсистеми соціальних комунікацій.
Обґрунтовано, що ступенева БІО в Україні потребує системного підходу до формування документологічної складової підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів і магістрів. Вона має враховувати інваріантні етапи будь-якої діяльності людини (орієнтація – пізнання об’єкта вивчення – його перетворення – оцінювання), будуватися на логічній послідовності етапів навчального процесу (адаптація – спеціалізація – інноватизація – поліфункціоналізація – професіоналізація), передбачати розширення і поглиблення спеціальних документологічних компетенцій на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні. Цього можна досягти, на наш погляд, якщо вибудувати структуру документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів на засадах поєднання об’єктного й аспектного підходів. Об’єктний підхід передбачає наявність у структурі документологічного навчання таких складових: документ (традиційний і технотронний) як елемент документальної комунікації суспільства; окремі види документів та їх сукупності – основні об’єкти бібліотечно-інформаційної діяльності; процеси й операції, пов’язані з професійною підтримкою "життєвого циклу" первинних і вторинних документів. Аспектний підхід передбачає наявність у структурі документологічного навчання бібліотечно-інформаційних кадрів таких складових: основи знань; теорія; історія; технологія; управління; методологія документа та документально-комунікаційної діяльності.
Доведено, що використання об’єктного й аспектного підходів забезпечує методологічне підґрунтя для інтеграції та диференціації документологічної складової підготовки сучасних бібліотечно-інформаційних кадрів України на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях. Програма молодших спеціалістів має ознайомити їх з основами документологічних знань, умінь і навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності, має переважно практичну спрямованість. Програма бакалаврів передбачає набуття базових документологічних компетенцій для успішної роботи з різними видами і типами документів – об’єктів майбутньої професійної діяльності; вивчення технологічних, теоретико-історичних аспектів "життєвого циклу" первинного і вторинного документів; оперативног