Реферат: Виснаження та деградація ґрунтових ресурсів

Найбільша концентрація піщаного матеріалу, який переноситься вітром, у приземній частині повітряного потоку (до 2 м). У зонах з помірним кліматом, де поверхня Землі майже повністю вкрита рослинністю, процес видування відіграє значну роль. Дефляція в цих місцевостях виявляється у вигляді пилових (чорних) бур. При цьому з поверхні зноситься шар ґрунту завтовшки 10 – 15 см і більше. В одному місці відбувається видування ґрунту, в іншому – засипаються лісосмуги, сади, посіви. Бурі завдають великої шкоди сільському господарству, видуваючи родючий шар ґрунту

Руйнівна діяльність вітру призводить до утворення величезних вітрових долин (ваді), які значно поширені в пустелях на платоподібних (Південне плато Галала в Африці) і столових підвищеннях (східна Монголія, Великий Бал-хан в Середній Азії). Вітрові долини різняться від річкових. Ваді має нерівне дно без загального нахилу, долина то звужується до вузької щілини, то розширюється. Борти ваді стрімкі або східчасті. На дні та бортах ваді трапляються різні еолові форми: стовпи, карнизи, ніші, останці. З часом від останців та підвищень залишається лише хвиляста поверхня з великими уламками, які утворилися після руйнування. Так виникає кам'яниста пустеля.

Помірні вітри пустель теж можуть переносити і перекочувати піски.

Перенесений вітром матеріал відкладається й утворює своєрідні континентальні еолові форми рельєфу. Форми рельєфу залежать від місцевих умов: кількості піску, первісного рельєфу, режиму та сили вітру, гірських перешкод на шляху вітру.

Якщо піску мало, а вітер має змінний напрямок, то утворюються купчасті піски. Це горби неправильної форми, які накопичуються біля перешкод (куща, каменя), заввишки 1 – 5 м. За малої кількості піску можуть утворюватись горби чіткої серпоподібної форми – бархани заввишки 20 – З0 м, а в барханних ланцюгах – навіть 50 – 70 м.

Горби овальної форми називають дюнами. Дюнні вали можуть досягати 10 – 15, а іноді 150 – 200 м у висоту за ширини дна до 1 км.

Барханні ланцюги (як і бархани) та дюни можуть рухатись у напрямку вітру. За рік бархани здатні переміститись на 30 – 40 м. При цьому піски засипають посіви, садки, села.

Зупинити рух піску можна висіванням рослин із сильно розвиненою в горизонтальному напрямку кореневою системою, посадками сосни тощо.

Геологічна діяльність атмосферних опадів

Атмосферні опади, що випали на поверхню суходолу, розподіляються так: частина їх, випаровуючись, повертається назад в атмосферу; інша частина, просочуючись крізь водопроникні породи, накопичується на першому від поверхні водотривкому шарі й утворює ґрунтові води; решта опадів збирається в тимчасові, безруслові потоки, які дрібними струмочками стікають схилами і зливаються разом у постійні руслові потоки – рови, річки, формуючи річковий стік.

Площинне схилове стікання

Ерозійна робота, яка здійснюється під час площинного змиву, тим помітніша, чим більший схил, піддатливіші породи, які його складають, бідніша рослинність і більше дощової або талої води стікає по ньому Струмені поверхневої води, які не зібрані в певні русла, поступово змивають і переносять дрібні часточки порід із верхніх стрімких ділянок у нижні, пологіші. Накопичення осадів у нижній частині схилу називають делювіальним процесом.

У періоди випадання дощів і танення снігу вода стікає по схилах у вигляді суцільної тонкої плівки або густої мережі окремих струмків. Вони захоплюють здебільшого дрібнозернистий гумусний матеріал, з якого складаються схили, і переносять його вниз. Біля підніжжя схилу течія води уповільнюється і матеріал, який переноситься, відкладається як безпосередньо біля підніжжя, так і в прилеглій частині схилу.

Великого руйнування від змиву зазнають розорані схили, особливо ті, на яких не укорінились висіяні культури. Для запобігання

розмиванню ґрунтів вживають різних агромеліоративних заходів, які сприяють оструктуренню ґрунту. Структурний ґрунт здатний поглинати до 85% річної кількості атмосферних опадів, безструктурний – усього лише до 30%. Для запобігання розмиванню ґрунтів схили слід орати перпендикулярно до їх найбільшого нахилу.

Деградація вічномерзлих ґрунтів

Території з вічномерзлими ґрунтами складають більше 25% всієї суші Земної кулі. У Росії ці території охоплюють 9–10 млн. км² , що складає близько 56% площі країни. Вже з цієї причини вони заслуговують особливої уваги, тим паче, що вічномерзлі ґрунти відрізняються мінливістю (рухливістю і динамічністю). Ці властивості вічномерзлих ґрунтів за певних умов приводять до масштабних процесів їх деградації. Характерні для вічномерзлих ґрунтів явища, такі як осідання, провали, пучення, соліфлюкція (стікання ґрунту на схилах), пояснюються наявністю підземних криг. У верхньому 20 – 40-метровому шарі ці льоди можуть складати 50 – 70% загального об'єму ґрунтів.

Якщо з якихось причин (природного або антропогенного характеру) глибина сезонного розтавання досягає підземних льодів, то виникають термокарстові явища, що супроводжуються деформацією рельєфу, утворенням мочажин, воронок, невеликих озер. Причому озера, що утворилися, звичайно не залишаються на місці і мають тенденцію до переміщення по території у зв'язку з подальшим розвитком термокарста. Швидкість пересування складає 1 – 10 м/рік, іноді більше. Нерідко відбувається злиття сусідніх озер. При розвитку термокарста відбувається зазвичай осідання поверхні із швидкістю 10 – 15 см/рік, причому нерівномірно в різних її частинах.

Деградація вічномерзлих ґрунтів найчастіше спостерігається в промисловоосвоєних районах арктичного басейну. Тут відбувається прискорена в сотні разів (в порівнянні з природними змінами) еволюція ландшафтів.

Гранична нестійкість земле-ґрунтового комплексу в умовах Півночі (особливо в зонах тундри і лісотундри) обумовлює швидкий ріст ярів в місцях, де трав'яний покрив руйнується, наприклад, гусеницями всюдиходів. Відомі випадки, коли порівняно крупні озера діаметром більше 400 м зникали безслідно, будучи спущеними, як потім з'ясувалося, по слідах всюдиходів, що перетворилися на термокарстовоерозійні яри. Такі факти достовірно встановлені на півостровах Ямал, Тазовський, Гиданський.

Чинником, стимулюючим розвиток термокарста в промислових районах Півночі, є запилення території, яке підсилює сезонне розтавання ґрунтів. Якщо до цього додається ще знищення ґрунтово-рослинного покриву, то дуже скоро виникає ланцюг термокарстових просідань, по яких спрямовуються водотоки і починається формування ярів. Швидкість їх росту, наприклад, на трасах трубопроводів складає 15 – 30 м/рік, а в особливо сприятливих для розвитку термокарста умовах може досягати 100 м/рік.

У місцях будівництва частішають явища соліфлюкції. Швидкість току ґрунтів на схилах може доходити до 5 – 7 м в добу. У рух залучаються сотні тисяч кубометрів ґрунту. На оголених від ґрунту ділянках схилів починається процес розтавання підземних льодів і деформація рельєфу.

Деградація вічномерзлих ґрунтів в районах промислового освоєння

створює безліч небезпек для господарських об'єктів. Стає можливим руйнування будівель, провал доріг, обвал мостів, підтоплення територій, пошкодження трубопроводів, ліній електропередач і т.д.

Якщо виправдається кліматичний прогноз, пророкуючий потеплення в Північній півкулі на 2 – 4 градуси до 2025 року, то в зоні вічномерзлих ґрунтів відбудуться великомасштабні процеси, які змінять весь вигляд арктичного басейну. Перш за все відбудеться повне розтавання до глибини 15 – 20 м так званих високотемпературних (з близькою до 0 °С середньорічною температурою) мерзлих товщ по південній межі розповсюдження вічної мерзлоти, в смузі шириною до декількох сотень кілометрів. На північ від цієї смуги відтавання захопить шар в 10 – 15 м. Інтенсивність термокарстових і соліфлюкційних явищ різко зросте в районах на північ від Ігарки, Якутська, де зосереджені величезні запаси підземних льодів. Береги Північного Льодовитого океану, складені рихлими відкладеннями, піддадуться деформації. Багато ділянок суші в результаті розтавання мерзлих товщ опустяться до відміток нижче рівеня моря. Море почне наступати на сушу. А в глибині материка почнуть формуватися численні озера і болота, сприяючі подальшому розвитку термокарста. Всі будівлі і споруди, побудовані на вічномерзлих ґрунтах, будуть зруйновані.

Помітимо далі, що в зоні вічної мерзлоти ми маємо сьогодні близько 480 млн. га лісовкритих територій. Це складає більше 60% від покритої лісом території Росії. Вважається, що саме вічномерзлим ґрунтам, що є природним водоутримуючим бар’єром, ліси Сибіру зобов'язані своїм існуванням. Руйнування вічної мерзлоти приведе до масової загибелі лісів і формування холодних напівпустель.

Висновок

Отже, деградація земельних ресурсів (водна та вітрова ерозія, забруднення відходами промисловості та сільськогосподарського виробництва, важкими металами та радіонуклідами, переущільнення ґрунту під дією важкої сільськогосподарської техніки, порушення внаслідок добування корисних копалин тощо) призводить до скорочення земельних ресурсів, зменшення потенційної родючості ґрунтів, що вимагає проведення науково обґрунтованої державної політики в галузі використання і охорони земель, створення механізму збереження і покращання національного багатства – продуктивних земель. Необхідною умовою для охорони продуктивних земель і навколишнього природного середовища в цілому є правильна організація території і землекористування зокрема. Розроблена в цьому напрямку Програма захисту земель практично не діє, головним чином, через відсутність коштів.

Використана література

1. «Еколого-економічні проблеми Житомирської області»; Під заг. ред. П.П. Михайленка

2. Ю.В. Новиков «Экология, окружающая среда и человек»

3. Митчелл П. «101 ключевая идея: Экология»

4. Д.Г. Тихоненко та ін. «Геологія з основами мінералогії»