Реферат: Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

Разом с тим, слід відзначити, що керамічне ремесло на Закарпатті за останні десятиріччя критично занепало, за рахунок чого втрачаються давні традиції. Це приводить до втрати самобутніх мистецьких і технічних прийомів виробництва. Чимало майстрів старшого покоління, які володіли багатьма прийомами традиційних способів декорування керамічних виробів, не маючи належної підтримки з боку мистецьких установ і закладів культури, залишаючись поза їх сферою впливу і без реальної допомоги, позбавлені можливості передати власні творчі знання та навички учням. Таким чином поступово втрачаються давні народні мистецьки традиції, переривається споконвічна естафета передачі з покоління в покоління традиційного мистецтва.

Особливе місце у побуті мешканців гірських районів посідають і шкіряні вироби. Їх функціональна стабільність засвідчує давність побутування і процес формування стійкої та безперервної народної традиції, яка найкраще і збереглась у Закарпатті. До сьогодні існують народні шкіряні промисли поряд із професійною школою майстрів художньої обробки шкіри. Вони визначили характер і особливості закарпатських виробів зі шкіри – різноманітних за формою, призначенням, своєрідних за художнім оздобленням: шапок, шуб, комірів, взуття і т.д.

Багаті традиції славлять майстрів народного ткацтва із Закарпаття, де виготовляються високого художнього рівня вовняні тканини одягового та інтер'єрного призначення. Це верети, серветки, доріжки, накидки, наволочки на диванні подушки і комплекти для кутків відпочинку. Виробляють також тканини для святкового і ритуального одягу (сорочок, спідниць, суконь), строїв для фольклорних колективів тощо.

Традиції ткання виявляються у творчості талановитих ткаль з багатьох гірських сіл, де масово тчуть розмаїті узорні ліжники, ліжникові накидки на крісла, верети, серветки, доріжки, рушники, крайки, тканини для святкового і сценічного вбрання. У них панують стрічкові композиції, основні мотиви — скосики, клинці, ромби, розети, хрестоподібні фігури та ін. У кольоровій гамі закарпатських тканин переважають насичені теплі барви (червона, оранжева, жовта) і підпорядковані їм чорна, зелена та ін.

Найпоширенішим видом народного промислу на Закарпатті є вишивка, дивовижне багатство художньо-емоційних рішень якої зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту. Вишивка Закарпаття виділяється своїм багатством, використанням різних технік. Здебільшого, це низина, стебнівка, штапівка, настилування, хрестик, мережка, гладь, верхоплут, виколювання, зволікання та ін. Домінуючою технікою вишивання в даному регіоні є низина. Нею виконуються орнаментальні композиції різних частин одягу. Як правило, низина поєднується з іншими техніками вишивання. Особливістю цієї техніки є те, що вона утворює негативне зображення орнаменту на зворотньому боці тканини. Він виходить густим і щільно закриває усе полотно.

Загалом закарпатське декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно колоритне. Воно ніби просякнуте мудрістю поколінь, передає світобачення своїх предків, переписує їх заповіт нащадкам.

Отже, декоративно-прикладне мистецтво — предметно-духовний світ людини — включає в себе численні види художньої практики, живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичнимминулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Українське декоративно-прикладне мистецтво в процесі свого історичного розвитку набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. Особливо славиться декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, зразки різноманітних видів якого, наслідують і до сьогодні майстри з різних куточків України.

1.2 Характерні особливості декоративних розписів

Декоративний розпис - це один із синтетичних видів творчої діяльності, який широко побутував в Україні як органічне поєднання декоративного і прикладного мистецтв. Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Декоративні розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл., звідки й назва - Петриківський розпис. Цей розпис мав свої художні особливості й відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі. Протягом десятиліть в с. Петріківці виробилася місцева традиція декоративного малювання. Цей осередок славився розмальованими скринями, столами, колисками.

Кожний із петриківських митців мав самобутній і неповторний почерк. Та їх об'єднують спільні витоки — це тра­диційне, народне малювання. Їхні вироби прикметні надзвичайною декоративніс­тю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, вір­туозністю, своєрідністю засобів виконання. Малюють петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці чи вишневому клеї. Це надає розписам легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Для робіт народних майстрів петриківського розпису також характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність. Широко використовується петриківський розпис і в писанкарстві.

Писанкарство – розписування яєць – вид декоративно-прикладного мистецтва поширений у слов’ян та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.

??????? ? ???????? ???????????? ????????, ? ???? ????? ?????? ???? ?????????? ????, ???? ????????? ?? ????????? ??????????, ?????????? ????????????? ????????????? ?????. ??????? ? ???????? ??????????????? ????????? ?????? ??????. ? ???, ?? ? ???????? ????, ??????????? ? ???????????? ????????? ???? ??????????, ???? ???????????? ????????.

За технікою виконання писанки по­діляються на"галунки", "крапанки" — з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого, або якогось іншого кольору; власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орна­ментом; "крашанки" — вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" — розмальовані вільно пензлем від руки; "скробанки", або "дряпанки". Ці останні є унікальною галуззю писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрібають верхній шар фарби, утворюючи найрізноманіт­ніші ажурні орнаменти.

Писанкарством займаються в основному жінки. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої праці. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку зану­рюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допо­могою спеціального писачка — конусо­подібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється,його знімають — і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергу­ванні різних елементів і мотивів, мери­діанні й діагональні лінії утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщу­ються в поясах і на полюсах писанки.

За художніми особливостями розріз­няють писанки Наддніпрянщини, По­ділля, Полісся, Волині, Закарпаття, Карпат. Так, писанки Наддніпрянщини мають зазвичай чорний, темно-вишневий, зрідка зеленуватий кольори, без поділу на поля. На них вільно, невиму­шено прорисовані білим контуром мотиви "дубового листя", "рожі", "тюль­пана", "гвоздики". Вони подані в розгор­нутому вигляді з перевагою трьох кольо­рів — білого, жовтого, червоного.

Писанкам Поділля притаманні рос­линний і геометричний орнаменти на чорному, червоному, фіолетовому тлі з дво-, чотири- або восьмичастковим по­ділом. Це "рожа", "грабельки", "клин­чики", "гребінці". Часто трапляються й зображення півня, павича, голуба, візе­рунок "вовчі зуби".

Високою майстерністю виконання славляться закарпатські писанки. Вони характеризуються чіткістю графічного орнаменту, багатством філігранно роз­роблених геометричних і рослинних мотивів. Так у сітку дрібних орнаментальних мотивів майстерно вплітаються медальйони зі стилізованими зображеннями півника, коня, оленя, баранців, павичів. На Закарпатті у писанках найчастіше переважають мотиви "клин­ці", "пуста рожа", "церковці".

Закарпатські писанки мають дрібні, надзвичайно вишукані орнаментальні мотиви, які суцільно вкривають усю поверхню. Тепер користуються аніліновими барвниками, а раніше в селі золотаву фарбу добували з лушпиння цибулі, коричневу — з гречаної полови, зелену — з польового хвоща. Роз­мальовування писанок — копітка справа й водночас це цілий святковий ритуал. Майстриня має заздалегідь побачити цілісний узор і з геометричною точністю розмістити його на сферичній поверхні яйця, знайти пропорційність окремих декоративних елементів, досягти худож­нього силуетного й контурного тракту­вання рослинних і тваринних мотивів.

У народі поширена безліч улюблених рисунків.Це "клинці", "сорок клинців", "волове вічко", "дубовий лист", "бара­нячі ріжки", "колосок" тощо. Незмінним є зображення оленів, птахів, риб. Невичерпна фантазія кожної майстрині породжує нові поєднання цих поширених мотивів. Писанки мають свої назви, що походять від прізвища чи імені писанкарки, назви села, орнаментального мотиву.

Ще одним з поширених видів розписів на Україні є стінопис. Декоративний стінопис — це різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

Стінопис поширювався з півночі на південь, його майже немає на рублених стінах хат Полісся або Карпат, але там, де стіни обмащувалися глиною, вапнувалися, з'являлося сприятливе тло для малювання. На Катеринославщині та в інших південних районах майже кожна хата була розмальована. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Так, подільським розписам були притаманні стриманість гами, графічність, катеринославським — живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями.

Поряд зі стінописом, виконуваного професійними митцями, розвивався народний стінопис — розпис стін хат зовні і всередині. Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент — зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об'єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій мальовано килим і,рідше, стеля та сволок. У розпису переважав рослинний орнамент, інколи зображували птахів або казково-фантастичних звірів і риб. Розпис виконували просто на стіні (без попередніх шкіців, тому ефект його свіжий і спонтанний), зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.

На сьогодні найпоширенішим видом стінопису в Україні є фреска, що являє собою живопис по сирій штукатурці. Більшість художників витрачає на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починає кришитись.

Традиція настінного розписування виникла давно, але точних вказівок, якщо не брати до уваги билинні розповіді про житла, розписані зображеннями небесних світил.

Малюнок на стіні створювався без попередніх ескізів, без розподілу на етапи, здійснювався одразу, а найчастіше просто поновлювався. Це робилось двічі на рік — після нового мащення перед весняними й осінніми святами. Займались розписом лише жінки.

Фарби були переважно природного походження: сажа, сік лободи, ягоди бузини, відвар цибулиння, сік вишень, шовковиці, кручених паничів, пелюсток соняшника, пасльону тощо, застосовували також анілінові фарби та глини. Рослинний сік змішували часто з білою перетертою глиною, товченими вуглинами чи сажею, з червоною глиною або й просто поєднували різні глини. Це давало можливість майстриням одержати цілу палітру різноманітних кольорів та їх відтінків при розписуванні, тому розпис двома-трьома фарбами майже не зустрічався. Як в'яжучу речовину до саморобних барвників додавали яєчний жовток чи молоко, фарба із таким додатком була тривкішою і не линяла.

Пензлі робили із кошачої шерсті, а щітки використовували будь-які, залежно від необхідності, зрештою малювали і просто ганчіркою. Для правильного зображення геометричних фігур та ліній використовували посуд, шнурки або ж виготовляли певні фігури із картоплі.

Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.