Реферат: Вивчення декоративно-прикладного мистецтва
декоративним розписом необхідно з початкової школи.
Ознайомлення учнів з елементаминародних розписів в Україні починається з 2 класу. Під час вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво» учні отримують перші знання про декоративний розпис, як самобутню галузь українського мистецтва та вчаться виконувати посильні композиції на основі перегляду творів майстрів українського народного розпису. Знайомляться учнів в початковій школі і з різновидами мазків: «гребінчик», «зернятко», «горішок» і «перехідний мазок», «бігунець», цим самим виховуючи інтерес до народного мистецтва. Особлива увага при вивченні декоративного розпису приділяється в 4 класі. Зокрема, підручник «Образотворче мистецтво» для 4 класу містить розділ «Казкова квітка Петриківки», де розміщена інформація про методи та правила роботи над розписом. Уся інформація в підручнику переплітається із зображеннями робіт народних майстрів та прикладами виконання елементів петриківського розпису.
Розділ складається з вступу, який несе коротку інформацію про петриківський розпис, низки вправ та правил, які необхідні для роботи та нових елементів петриківського розпису. Володіючи прийомами декоративного розпису учні власноруч зуміють зробити чудові подарунки для своїх рідних, опираючись на здобуті ними знання виконання елементів розпису.
Ознайомлюють учнів молодшого шкільного віку і з писанкарством. Але, на жаль, в початкових класах творчий потенціал мистецтва писанкарства реалізується досить обмежено. На уроках образотворчого мистецтва використовують переважно нетрадиційні техніки, наприклад, оздоблення яйця аплікацією з паперу, тканини чи соломки, а також такі види традиційної писанки, як дряпанка, крашанка. Ці способи, оздоблення яєць найбільш легкі і доступні для дітей. Виготовлення писанки традиційним способом, а також складніші нетрадиційні техніки. (обплетення бісером, оздоблення мозаїкою з бісеру та ін.) використовується переважно в гуртковій роботів, бо їх виготовлення займає більше часу. Мистецтву писанкарства, на мою думку, потрібно приділяти більше уваги. Адже цей вид роботи сприяє не тільки розвитку творчого мислення, уяви, фантазії, а й ознайомленню з народними традиціями, особливостями цього мистецтва. Це особливо важливо в наш час, коли майже кожна дитини, йдучи до школи, вже знайома з комп'ютером, захоплюється кримінальними фільмами, бере приклад з людей, які приносять у світ зло, кривду, а народні традиції і звичаї вважає пережитками минулого. Звичайно, дитині без допомоги дорослих важко зорієнтуватися в сучасному світі. Тому важливо, щоб в сім'ї шанували народні традиції, але також велика роль у прищепленні любові до народного мистецтва покладена на вчителя.
1.3 Художня кераміка
Кераміка — вироби і матеріали, що одержуються спіканнямглин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Із кераміки виготовляють посуд, цеглу, черепицю, труби, скульптури, а також керамічні покриття, тощо.
Мистецтво гончарного промислу розвивається як діяльність окремих великих керамічних осередків. На Гуцульщині у Косові улюбленими кольорами майстрів є яскраві сполучення зеленого, коричневого, жовтого на білому фоні виробів або розписування білим, жовтим, зеленим на темно-червоному покритті. Створюються найрізноманітніші форми посуду, призначеного для застосування в побуті та окраси інтер'єру. Це баньки — кулястої форми посудини для зберігання холодної води влітку, дзбанки — глечики з широким горлом для молока або з вузьким — для олії, барильця для вина. Своєрідністю вирізняються плескачі — дископодібні фляги на чотирьох ніжках з отворами для підвішування або калачі (їх брали з собою в дорогу). Цей посуд, а також тарелі, миски, свічники суцільно вкривали соковитим розписом рослинного і геометричного орнаментів.
Своєрідні прийоми художнього оформлення керамічних виробів сформувалися на Закарпатті, де виготовляється різноманітний посуд традиційних форм: корчаги, миски, горщики. Пропорції їх лаконічно прості з ледь помітним м'яким членуванням форм, органічно узгоджених із розписом. Орнамент складається з горошин, хвилястих ліній, умовних листочків, крапок зазвичай білого і зеленого кольорів, що чудово контрастує з темно-коричневим, мідяно-вохристим тлом. Усі орнаменти майстер компонує по вертикалі, на всю ширину полив'яної частини виробу.
Глини на Закарпатті мають світло-вохристий колір. Ангобом покривають лише верхню частину виробу, що створює додатковий художній ефект, приємне м'яке поєднання теракотової вохристої фактури черепка з темною блискучою орнаментованою поверхнею самого виробу.
Барвистим квітковим орнаментом славиться кераміка Опішні на Полтавщині. М'які, плавні лінії макітри, барильця, баклаги, куманця, миски, глечика увібрали невичерпну фантазію гончарів. Барвистий розпис надає виробам святковості, урочистості. Жовтогарячі соняшники, квітучі мальви й тюльпани, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів розкішні птахи, фантастичні риби, — усе це переосмислено творчою фантазією кожного майстра і несе відбиток його винахідливості, уміння. Розпис виконують ріжкуванням, вільно, від руки, що збагачує його пластикою ліній, надає роботам щирої безпосередності, позначає їх живою імпровізацією.
Досить поширеним у Опішні стає фігурний посуд. Здавна місцеві майстри виробляли своєрідні ліплені посудини у вигляді тварин. Найчастіше це були зображення баранів, цапків, бичків, коників та ін.
Отже, народна кераміка — старовинний здобуток культури, який був одним з поширених способів використання природних багатств. Багатовіковий досвід перетворення сирого матеріалу у вжиткові і художні речі передавався з покоління в покоління. В гончарних виробах, створених руками окремих майстрів, втілені і відображені уподобання народу.
Таким чином, проаналізувавши особливості художньої кераміки, можна зробити висновок, що це один з найпоширеніших видів українського декоративного мистецтва. Зародившись у глибокій давнині, вона за тривалий час свого розвитку досягла високого художнього рівня й технічної досконалості. Вивчення історії розвитку мистецтва кераміки, техніки та технології створення, функціонального призначення керамічних виробів, змісту орнаментальних мотивів, композиції та колориту дає можливість всесторонньо пізнати традиції побуту, культури українського народу. Саме тому, вивчати історію та технологію створення художньої кераміки потрібно зі школи. Адже, такий вид художньої кераміки, як мала пластика, типологічна група - іграшка, дозволяє опановувати техніку ліплення з глини, знайомитись з цим видом мистецтва школярів. В цілому художня кераміка виступає одним із важливих засобів вивчення народних традицій декоративно-прикладного мистецтва. Керамічна іграшка проста, лаконічна за формою, зрозуміла дітям і, безперечно доступна для виготовлення учнями у шкільних умовах.
Сучасна кераміка збагатилася новими рисами, які відбивають традиції минулого в оновлених формах, а саме у декоративному вирішенні предметів утилітарного та художньо-декоративного призначення, відроджується народна іграшка. Іде активний пошук притаманних кераміці, як видові декоративного мистецтва, своєрідних форм мистецького вислову. Українська народна кераміка, гончарство зажило великої популярності у формі малої пластики, яка є чудовим твором наповнення інтер'єрів, доступною формою навчання ліпленню, розвитку об’ємно-просторового бачення, продовження керамічного ремесла. Саме тому, ознайомлення учнів з художньою керамікою та розвиток вмінь створювати керамічні вироби розширює діапазон пізнання, розвиває творчу активність, спонукає до подальшої образотворчої діяльності.
1.4 Ткацтво та килимарство
Ткацтво — один із найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має багатовікову історію і глибокі традиції.
Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацтво найдавніше ремесло, оскільки інтер`єр помешкання українців завжди прикрашався тканими килимами, веретами, скатертинами, рушниками, пухнастими вовняними ліжниками. Основний декор у ткацтві поперечносмугастий, геометричний, рідко стилізований, рослинний.
Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо. За походженням тканини можна виділити: бавовноткацтво, шовкоткацтво, льоноткацтво, вовноткацтво та ін.
Традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх місцевостях України галузь народного ткацтва – килимарство. З найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла (завішування стіни, покривання скрині, стола, ліжка, підлоги, саней), виконували обрядові та естетичні функції (використовувалися у святкових, урочистих, весільних і похоронних обрядах). Килими були обов'язковою частиною віна (приданого жінки); ними сплачували данину.
Килимарство являє собоювиготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення для килимарства мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.
Сировиною для виготовлення килимів була вовна, льон та коноплі. По всій території України побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Побіч різних технік виготовлення килимів (лічильна, гребінкова, ворсова) склались також цілі школи та напрямки українського народного килимарства - килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські, бесарабські. Але практично всі українські килими є двосторонніми.
Щодо орнаментів та барв українське килимарство можна поділити на дві основні смуги - Правобережжя й Галичина з переважанням геометричного орнаменту й Лівобережжя з рослинним орнаментом. Яскраво відчутні в українському килимовому орнаменті східні впливи мають двояке походження.
Визначальною рисою українських килимів є їх зважений композиційний (переважно симетричний уклад і дуже згармонізований колорит. Багато орнаментальних мотивів споріднені із дереворізьбними ("райське дерево" з іконостасів), вишивковими та писанковими. Рослинні орнаменти східного походження переважно інтерпретуються українськими килимарями на свій лад, що виявилось у наближенні чи перетворенні зображень традиційних східних рослин на рослини і квіти, відомі в Україні.
Геометричні ж форми переважно розвивають такі мотиви як зубчатка, ламана лінія, ромби, спіралі та зірки. Тісно пов'язана із ткацтвом також окрема галузь виробництва, що носить назву вибійки (нейстри, мальованки, димки) і полягає у відбиванні чи, точніше, відтискуванні на білому полотні орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої, або вальцевої форми. Вибійки відомі в Україні із найдавніших часів і вживалися переважно для декорування житла: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки і т.ін., також - фартушки й чоловічі штани. Орнаменти вибійки давнішого походження - геометризовані, новіші - збудовані на основі рослинних мотивів.
Отже, серед великої кількості видів декоративно-прикладного мистецтва в Україні, ткацтво та килимарство посідають одне з найвизначніших місць. Українським художнім тканинам властиві - глибока своєрідність і самобутність. Це пояснюється,тим, що на землях України ці види мистецтва мають багату історію, яка сягає в глибину століть.
З ткацтвом та килимарством учні знайомляться з 3 класу, створюючи геометричні орнаменти для оздоблення рушників і килимів.Ознайомлюючи дітей з даним видом декоративно-прикладного мистецтва, необхідно зацікавити учнів розповідями про тканину, із способом її утворення та різновидами килимів і килимових виробів.Мистецтво ткання неодмінно зацікавить дітей своєю неповторністю і своєрідністю і в майбутньому може сприяти обрання учнями ткацьких професій. Важливо зазначити, що українське мистецтво ткання тісно пов’язане