Курсова робота на тему:

“Візантійський ісихазм
та давньоруська печерна аскеза”

Кафедра культурології

Робота студентки ФГНС – ІІІ курс

Ворон Марини Василівни

Керівник: Р.В.Демчук

м. Київ 2001 рік

План

Вступ........................................................................................... 3

Розділ І. Зародження аскетизму................................................... 7

Розділ ІІ. Візантійський ісихазм................................................. 12

2.1. Афон – колиска християнського аскетизму................. 12

2.2. Зміст ісихастської філософії та основні представники ісихазму..................................................................... 13

2.3. “Пупомудря” чи глибока філософія самозаглиблення? 17

Розділ ІІІ. Давньоруська печерна аскеза..................................... 20

3.1. Формування печерних осередків у Давній Русі........... 20

3.2. Отці-аскети................................................................ 23

Висновки.................................................................................... 26

Література................................................................................. 29

Епіграф

Сперши бороду на груди,

впер він зір у одну точку

і сидів отак недвижно

довго-довго, наче спав

Зразу все немов померкло

перед ним, і дрож пробігла

по худім старечім тілі,

і зомліли змисли всі

І.Франко

Вступ

“Ісихазм” у Візантії та “печерна аскеза” Київської Русі належать до єдиного ареалу – греко-православного світу. І це є знаковим, оскільки Православна Церква хоча і називається як правило Східною, вважає себе тим не менш Церквою Вселенською. Остання не обмежує себе сферою певної культури, спадком елліністичної чи будь-якої іншої цивілізації, будь-якими формами культури, характерними лише для культури Сходу. Що, здавалося б , спільного між еллінізмом та руською культурою, хоча християнство у Київській Русі – візантійського походження? Православ’я об’єднало багато різних культур, давши їм єдину віру, об’єднавчу ідею.

Метою цієї роботи, у більш вузькому значенні, є дослідити етапи становлення аскези та містики, зокрема містичної філософії ісихастів у Візантії, і на цьому тлі показати самобутність самітництва Давньої Русі. В широкому значенні – розгорнути картину духовних пошуків особистості у контексті східної містики, показати намагання індивіда “пізнати самого себе” через єднання з Богом, через глибоку та багато в чому незрозумілу аскезу. Більше того, цікаво прослідкувати як змінюється сама людська природа на шляху свого освячення, обожнення, як виправдовується той імператив, що “Бог став людиною для того, щоб людина могла стати Богом”.

Зрештою, ця робота допоможе збагнути, що існують речі недосяжні для розуміння і дещо, за висловом Канта, необхідно залишити для віри. Недарма сам апостол Павло каже: “Я не знаю. Бог знає.”

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--