Реферат: Визначення спільних слів у складносурядному реченні
В українському мовознавстві питання про так звані "спільні слова" (чи "спільні члени речення") у складному реченні спеціально не розглядалися. У російській лінгвістиці зустрічаємо зазначене поняття як не строго термінологічне.
Під "спільними словами", як правило, розуміють "такі слова і групи слів, які однаковою мірою стосуються всіх частин складносурядного речення". Термін "спільні слова" як "загальнозрозумілий" не є чимось новим. Він уведений в ужиток академічною "Грамматикой русского языка", хоча зазначене явище згадується вже в ХІХ столітті, зокрема у праці М.І.Греча "Практическая русская грамматика" при описі процесу злиття речень. При цьому М.І.Греч розрізняє два випадки: "…в первом от слияния подобных между собой частей происходит одно предложение с разностию в некоторых частях; во втором совокуплены два предложения, в коих общи некоторые части". Перший випадок ілюструється таким прикладом: "Звери и птицы живут без труда", другий - таким: "Птицы живут в воздухе, а рыбы в воде". Обидва речення представляють для нас інтерес, адже у структурі цих складних речень дійсно наявні спільні слова. Традиційний синтаксис речення, що ілюструють перший випадок, визначає як прості, ускладнені однорідними членами речення, а речення другого випадку - як складні з неповною другою частиною.
Згадки про спільні слова знаходимо при описі процесу злиття речень і в працях О.Х.Востокова, Д.М.Кудрявського, Е.О.Будде, П.Перевлеського, О.О.Шахматова, А.М.Пєшковського, Ф.І.Буслаєва.
У працях сучасних лінгвістів "спільне слово" визначається як:
- явище, що має місце у структурі складносурядного речення (Г.О.Козачук, К.Ф.Шульжук);
- засіб тіснішого смислового (у деяких працях лінгвістів - і лексичного, і граматичного) взаємозв`язку частин складносурядного речення, що допомагає уникнути вживання коми перед єднальними сполучниками І , Й (С.І.Абакумов, В.В.Бабайцева, А.П.Загнітко, С.П.Бевзенко, П.С.Дудик, Т.Г.Козирева, З.В.Ніколаєва);
- виразник значення одночасності дій, виражених сурядними частинами складного речення (Н.С.Валгіна, Граматика русского языка,1954, А.П.Загнітко, С.Є.Крючков, Л.Ю.Максимов);
- "координатор однорідності (однаковості, рівності)" (Є.А.Ларіна, І.І.Слинько, М.М.Холодов);
- обставинний детермінант, що служить для вираження єдності часового чи просторового плану (Г.Ф.Гаврилова, В.М.Перетрухін, Н.І.Формановська);
- засіб формування мови в більш лаконічну, стилістично завершену (С.П.Бевзенко, К.Ф.Герман).
Однак, як окреме поняття граматичного змісту "спільне слово" в граматиках не виділяється.
Отже, в сучасних синтаксичних працях (в основному з русистики) спільні слова найчастіше описані у двох аспектах. У першому, з погляду на їх загальну семантику, що вноситься у зміст складносурядного речення, зокрема для підкреслення значення одночасності дій, виражених предикативними частинами. Наприклад: "По утрам кумысный домик привлекал людей со слабыми легкими и пятна солнца, прорвавшиеся сквозь листву на столики, освещали около недопитых стаканов неподвижно лежащие бледные длиннополые руки" (К.Федин). У другому, з погляду їх функціонально-синтаксичної ролі у реченні (як засіб тіснішого смислового взаємозв`язку частин складносурядного речення, що, як правило, виконує роль обставини). Наприклад: "А по избам, как в старые-старые времена, светилась лучина и бабы натягивали основы на прабабкины ткацкие станки" (Л.Толстой).
Предметом дослідження нашої статті є спільні слова у складносурядних реченнях, складність яких не викликає сумніву. Адже частини цих речень мають власні предикативні вузли, причому жоден із компонентів одного вузла не є одночасно компонентом іншого, що, за словами М.І.Черемісіної, є визначальною рисою власне складних речень2 . Щодо складності так званих "злитих речень" (або речень з однорідними членами), при характеристиці яких теж зазначаються спільні слова, у багатьох лінгвістів виникають сумніви. Але останні не є предметом дослідження у цій статті.
Найчастіше спільне слово у складносурядному реченні виступає зі значенням темпоральності, підкреслюючи одночасність дій, виражених предикативними частинами речення, наприклад:
"Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль" (П.Воронько); "Глибока ніч. Будинки сплять і люди. Лиш інколи промчить автомобіль та сяйво зблисне та не знать відкіль озветься голос" (М.Рильський),
зі значенням просторового поширення дій, наприклад:
"Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири" (Ю.Збанацький); "Поверх трави тільки гарячий вітер гуляє… та сонце розсіває своє пекучо-іскристе проміння" (П.Мирний).
Зрідка спільне слово має значення мети, наприклад:
"Для повної подібності - наш двір піском посипано й колючками засаджено!" (Л.Українка),
значення об`єкта поширення дії, наприклад:
"Панські пси його рвали, німчура хтіла на той світ загнати, / а він - біг дав - вижив" (М.Олійник)* ,
значення приналежності, наприклад:
"От і одходилися, Андроне, твої ноги, одробилися руки" (М.Олійник).
Звернемо увагу тепер на ці спільні елементи у функціонально-синтаксичному плані, коли вони виступають в обсязі поняття "член речення", і тому в цьому випадку доцільніше застосовувати до них термін "спільний член речення". Спільні члени речення найчастіше виконують роль обставини, зокрема:
а) обставини часу: "А тепер шепочуть колоски у полі й сонцем налилося золоте зерно" (В.Сосюра);
б) обставини місця: "За селом знов шелестіли хліба й пахло полином" (А.Головко),
рідше - додатка, наприклад:
"У неї важко було повірити, але доводилося вірити" (М.Олійник),
обставини способу дії, наприклад:
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--