Реферат: Власність як економічні відносини та право

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих тео­рій сучасного напряму економічного аналізу — неоінституціоналізму.

Право власності — це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Юридична форма, правова форма самі по собі з'явитись і існува­ти не можуть. Вони лише закріпляють реально існуюче чи потенцій­но можливе економічне явище.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефек­тивного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з при­воду привласнення об'єктів власності. Це свого роду "правила гри" — правила коректної економічної поведінки щодо майнових відно­син, котрі пронизують усі сфери економічного життя. Якщо такі правила сформульовані нечітко або неконкретне (наприклад, взаємо суперечливі чи залишають поза увагою деякі сфери майнових відносин, перешкоджають ефективному перерозподілу прав влас­ності), то наслідками цього є ерозія господарської мотивації, а зго­дом і самої економічної системи.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему еко­номічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Кроузом, А. Алчіаном, А. Оноре та ін.) ще на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключного фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних влас­тивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто іяк буде забез­печувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від вико­ристання благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способом, що наносить шкоду зов­нішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування про­цедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повно­важень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними воло­діють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Основними функціями відносин власності є визначення цільо­вої спрямованості виробництва; характеру розподілу, обміну і спо­живання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різ­них господарських суб'єктів; визначення всього суспільного уст­рою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в су­спільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Іншими словами, власність — це ті відносини, з яких виростає вся економічна, соціальна і політична структура суспільства. Саме це і визначає власність як соціально-економічну основу функціо­нування господарської системи.

Література

За редакцією докторів екон. Наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Несторенка. Основи економічної теорії (політ-економічний аспект). – Київ: „Вища школа”- „Знання” ,1999.