Реферат: Воля людини: ілюзія чи реальність

Т. Гоббс визначав і свободу і необхідність через причинність: “Я вважаю, що ніщо не має своєї причини в собі самому; вона лежить в дії якого-небудь іншого безпосереднього зовнішнього агента. Тому, якщо у людини з’являється бажання або воля до чого-небудь, причому так, що безпосередньо перед цим даного бажання або даної волі у неї не було, то причиною її волі є не сама воля, а дещо інше, що лежить поза сферою останньої. Коли, таким чином, безперечним є положення, що воля є необхідною причиною наперед задуманих дій, а воля, в свою чергу, зумовлена іншими причинами, що лежать поза нею, то звідси випливає, що всі такі дії мають свої необхідні причини і тому є продуктом необхідності”. Згідно з цим, “свобода є відсутність будь-яких перешкод для дії, оскільки ці перешкоди не містяться в природі і у внутрішніх якостях діючого суб’єкта”[11] .

Ось у таких термінах формулює антиномію свободи І. Кант . У “тезі” він наголошує, що «причинність за законами природи є не єдина причинність, з якої можна вивести всі явища в світі, щоб пояснити її, потрібно ще припустити свобідну причинність».

Так, у Спінози є кілька визначень свободи, а не одне, як здебільшого вважають. Найбільш загальним, тобто таким, котре стосується будь-якої речі чи істоти і нагадує визначення Гоббса, є таке: “Свобідною називається така річ, яка існує з однієї тільки необхідності своєї власної природи і визначається до неї тільки сама собою. А необхідною чи, краще сказати, примушеною називається така, котра чим-небудь іншим визначається до існування і дії відомим і певним чином”. Про свободу волі як дію без попередньої причини філософ пише, що думка про неї виникає, коли люди “свої дії усвідомлюють, а причин, якими вони визначаються, не знають...”[12]

Проблему свободи Гегель розглядає у зв’язку з мораллю, правовою сферою, з історичним процесом. Він розрізняє два види свободи: формальний і змістовий. У першому вона існує як голе свавілля. Зміст останнього є дещо дане, котре ми знаємо як зміст, що має своє підгрунтя не в самій волі, а в зовнішніх обставинах. “Свобода щодо такого змісту існує тому лише у формі вибору; це – формальна свобода..., оскільки тим самим зовнішнім обставинам, в яких має свою основу винайдений волею зміст, ми повинні приписувати також і те, що воля вирішує якраз на користь одного, а не іншого”[13] .

По-новому підходили до проблеми свободи і засновники марксизму, які розглядали два її аспекти: соціально-історичний і загальнофілософський (перший – К. Маркс , другий – Ф. Енгельс , відповідно до певного “розподілу праці”, який існував між ними). Маркс займався філософією в ранні роки, до того, як він наприкінці 40 – на початку 50-х рр. розпочав спеціальне і поглиблене вивчення політичної економії. Його вчення належить переважно до “практичної філософії”, за термінологією Канта. Адже ще античні автори – Аристотель та інші поряд з етикою і політикою практичною вважали економіку (від оікос – дім) – домоведення. Тому головним принципом світогляду у Маркса є практика. Відповідно і свободу він визначає практично, виводячи її з нужди, потреби. Пролетаріат, який відділяється від усього людського і втрачає себе, “разом з тим не тільки теоретично усвідомлює цю втрату, “але й безпосередньо вимушений до спротиву цій нелюдськості велінням невідворотної, абсолютно владної нужди (потреби), цього практичного вираження необхідності, саме тому може і повинен сам себе звільнити”[14] . Ця думка є основною і в “Капіталі”. Маркс писав, що “царство свободи починається насправді тільки там, де припиняється робота, котра диктується нуждою і зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва”[15] .

Історія Нового часу нагромадила багатий матеріал, що засвідчує дію розглядуваної закономірності, насамперед, у вигляді революцій, передусім французької 1789 – 1793 і 1848 – 1849 років.

ІІІ. Свобода в сучасний період глобалізації та відповідальність за свободу

3.1 Основи свободи сучасного європейського суспільства

На основі ментальних здобутків європейської цивілізації нашої доби було відпрацьовано та закріплено відповідні ціннісні орієнтації свободи людини. Центральними серед них є такі:

– демократія, справжня, представницька, а не декоративна, демократія за будь-яких обставин, попри всі перешкоди чи зазіхання з боку “владної еліти”;

– правова держава, яка базується на відомих принципах, закладених передовсім у “Декларації прав людини” та “Хартії” соціально-економічних її прав;

– правова держава, смисл існування якої є один: відповідальність перед громадянином. Себто: парламентська більшість, котра створює уряд більшості і бере на себе політичну відповідальність перед громадянином за діяльність цього уряду;

– ще одна фундаментальна європейська цінність – це громадянське, насамперед чітко партійно структуроване суспільство, звернене до особистісного виміру буття;

– чітка партійна структуризація суспільства, яка виражає інтереси всіх соціальних груп населення, виступає засадничоюпередумовою відпрацювання та утвердження системи суспільного дискурсу, тобто різнопланового і постійно функціонуючого суспільного діалогу. Одним із вагомих здобутків його є, зокрема, і функціонування механізмів громадянського контролю владних структур;

– турбота про середній клас – не лише про дрібних підприємців та працівників фінансових установ, які у нас чомусь цілковито ототожнюються із середнім класом, а про представників основної маси населення: кваліфікованих робітників, інженерів, лікарів, учителів, учених, працівників сільського господарства та ін.;

– нарешті, турбота про сферу “тонких структур”: науку, літературу, мистецтво тощо – не лише як вирішальних засобів виживання в умовах інформаційного суспільства, а й як найглибинніших підмурків існування демократії та функціонування повноцінного громадянського суспільства.

Відповідно, понятійний перелік цінностей європейської цивілізації є доволі значним і включає в себе такі поняття, як “свобода”, “соціальна справедливість”, “рівність”, “нація” (етнічна і політична), повна “легітимність влади”, “політична динаміка за умов стабільності”, “правова безпека тощо”.

І всі ці цінності та ціннісні орієнтації, які є взаємопов’язаними та взаємоузгодженими, дістають у Європі своє втілення в розбудові так званого відкритого суспільства. Йдеться про розбудову демократичних суспільств, у яких би заперечувалися тоталітарність і законсервованість, примат суспільства над індивідом, ідейний догматизм та особиста безвідповідальність. Таких суспільств, у яких втілюються плюралістичні засади в економіці, політиці, культурі і духовному житті та які характеризуються розвиненими структурами громадянського суспільства і правової держави. А найголовніше, у центрі розвитку яких – культивування свободи, а отже, і відповідальності особистості.[16]

3.2 Свобода в сучасний період глобалізації та проблеми розвитку свободи в майбутньому

За умов глобалізації роль особистості в суспільстві зростає. В зв’язку з цим дедалі частіше постає проблема взаємозв’язку свободи і відповідальності людини перед суспільством. Свобода особистості обмежується інтересами суспільства. Адже людина – це індивід, бажання та інтереси якої не завжди збігаються із суспільними. Та попри це, під впливом суспільних законів він має чинити так, щоб не суперечити законам суспільства.

У наш час – розвитку демократії - проблема особистості набуває глобального характеру і вирішується на рівні міжнародних організацій у вигляді законодавчих актів про права і свободи особи, які лягають в основу будь-якої політики і пильно оберігаються. За порушення правових норм особистість несе відповідальність перед суспільством за законом. Побудова сучасного суспільства, втілення свідомого начал а в соціальне життя, залучення народу до самостійного управління своїм життям різко збільшують міру особистої свободи і водночас – міру соціальної і моральної відповідальності кожного.

Відповідальність, як інтегральна якість особистості, є одним із показників систематичного і усвідомленого засвоєння морального досвіду людства, його духовних цінностей. У філософії категорія “відповідальність” розглядається у нерозривній єдності з категорією “свобода”. Відповідальність є свого роду “зворотним боком” свободи. Чим ширші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації.

У праві громадянська, адміністративна і кримінальна відповідальність встановлюється не тільки формально – шляхом з’ясування складу злочину, але й зі врахуванням особливостей виховання правопорушника, його життя і діяльності, міри визнання ним своєї провини, а також через визначення, можливо, його виправлення в майбутньому. Це зближує правову відповідальність з моральною.[17]

В епоху глобалізації існує необхідність формування істинно гуманістичних цінностей, вироблення привабливого соціального ідеалу, який має містити в собі як основний момент свого змісту ідею нерозривного зв’язку свободи і відповідальності особистості. При цьому свободу потрібно розуміти як взаємодію гармонійно розвинутого суспільства, в якому враховано інтереси всіх його громадян. Така свобода має максимум можливостей для задоволення потреб розвитку і самовираження особистості.

Досягнення ідеалу свободи можливе лише за умов одночасного вдосконалення всіх рис особистості і всіх умов її соціального буття. Подальші напрями дослідження свобод и особистості як соціального феномена будуть пов’язані з розширенням і удосконаленням її прав і свобод на основі розвинутої економіки і політичного плюралізму. Вільна економіка та правова держава, основним принципом якої є соціальний захист особистості, непорушність її свободи, забезпечення рівності всіх суб’єктів, прав і свобод, взаємна відповідальність, є запорукою демократичного і гуманного суспільства, здатного зробити реальною свободу особистості і забезпечити всебічний розвиток людини.

Сьогодні наше суспільство відчуває колосальну потребу у людях вільних, ініціативних, творчих. Але чи з’являться вони? Доводиться, на жаль, констатувати, що не тільки нова, але й традиційна еліта епохи, яку можна визначити як епоху мас, сама тяжіє до безликості. Особистості нестандартні, видатні стають дедалі більшим винятком. Складається стійке враження , що майже всі вони – в минулому. А тим часом суспільство, громадяни якого безликі, не може бути по-справжньому вільним, мало хто в ньому здатний на незвичайний вчинок і надають перевагу бажанню звільнитись від відповідальності за свої дії. Звідси – або ж тяга до тиранії, або ж згода примиритися з нею.[18]

ХХ століття було відзначене зміною цінностей, приниженням цінності особистості, повсюдною безвідповідальністю. Це дістало своє вираження і в молодіжній культурі, і в діловій сфері, і в різних структурах суспільства. Численні проблеми суспільства є симптомами емоційного, інтелектуального і духовного занепаду і більшості людей. Однак у нас є сподівання на, якщо не подолання, то принаймні пом’якшення глобальної к