Реферат: Вплив антигіпертензивних препаратів різних групп на структурно-функціональний стан серцево-судинної системи у хворих з артеріальною гіпертензією та метаболічними порушеннями
1. Вивчити особливості структурно-функціонального стану шлуночків серця у хворих з АГ та МС за даними ехокардіографічного (ЕхоКГ) та доплерехокардіографічного дослідження (доплерЕхоКГ).
2. Вивчити особливості функціонального стану ендотелію артерій середнього калібру у хворих з АГ та МС за даними ультразвукового дослідження плечової артерії в умовах проби з реактивною гіперемією та нітрогліцеринової проби.
3. Оцінити вплив агоніста імідазолінових рецепторів моксонідина та блокатора кальцієвих каналів лацидипіна на рівень АТ, вуглеводний та ліпідний обміни при лікуванні хворих з АГ та МС.
4. Оцінити вплив моксонідина та лацидипіна на структурно-функціональний стан шлуночків серця та функціональний стан ендотелію артерій у хворих з АГ та МС.
5. На основі отриманих результатів розробити рекомендації щодо диференційованого призначення моксонідина та лацидипіна у хворих з АГ при наявності МС.
Об’єкт дослідження: АГ ІІ стадії при наявності МС та АГ без МС.
Предмет дослідження: зміни структурних параметрів аорти та порожнин серця, систолічної та діастолічної функції ЛШ та правого шлуночка (ПШ) серця, ендотеліальної функції артерій середнього калібру та їх корекція антигіпертензивними препаратами.
Методи дослідження: клінічні – оцінка вираженості АГ, наявності надмірної ваги тіла, ознак ішемічної хвороби серця та хронічної серцевої недостатності (ХСН); лабораторні – визначення показників обміну ліпідів та вуглеводів з метою підтвердження наявності МС та контролю впливу проведеної антигіпертензивної терапії на метаболічні показники; інструментальні – ЕхоКГ та доплерЕхоКГ дослідження для визначення структурно-функціональних змін ЛШ і ПШ, ультразвукове дослідження плечової артерії в умовах проби з реактивною гіперемією та нітрогліцеринової проби для оцінки функціонального стану ендотелію; статистичні та математичні методи обробки наукових даних.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації уточнені особливості змін структурно-функціонального стану серця та функціонального стану судин середнього калібру у хворих з АГ, яка перебігає на фоні МС, у порівнянні з такими у хворих з АГ без МС, та вивчена можливість їх корекції за допомогою антигіпертензивних препаратів першого та другого ряду.
Досліджено зміни внутрішньосерцевої гемодинаміки у хворих з АГ та МС у порівнянні з такими у хворих з АГ без МС. Було показано, що у хворих з АГ ІІ стадії на фоні МС мають місце гіпертрофія ЛШ серця з ремоделюванням його переважно за типом концентричної гіпертрофії за A.Ganau та співавт. (1992), ознаки прихованої систолічної дисфункції ЛШ серця та діастолічна дисфункція обох шлуночків серця переважно за гіпертрофічним типом. Вперше доведено, що у хворих з МС у порівнянні з хворими з АГ без МС частіше зустрічається діастолічна дисфункція ПШ.
Було показано, що у 70,2% хворих з МС спостерігаються порушення ендотелійзалежної дилатації плечової артерії та у 38,3% хворих - ендотелійнезалежної її вазодилатації. Вперше виявлено, що парадоксальна реакція плечової артерії на декомпресію у хворих з МС зустрічається у 2,7 рази частіше, ніж у хворих з АГ без МС.
Підтверджена ефективність антигіпертензивної терапії препаратами першого та другого ряду: блокатором повільних кальцієвих каналів лацидипіном у добовій дозі 4-6 мг та агоністом імідазолінових рецепторів моксонідином у добовій дозі 0,4-0,6 мг та їх метаболічна нейтральність впродовж 2 місяців лікування хворих з АГ та МС.
Вперше показано, що терапія хворих з МС блокатором повільних кальцієвих каналів лацидипіном у добовій дозі 4-6 мг впродовж 2 місяців сприяє збільшенню ФВ ЛШ серця, покращенню параметрів кровотоку у вихідних відділах обох шлуночків серця. Вперше доведена здатність такої терапії зменшувати кінцево-діастолічний тиск у ЛШ та кінцево-діастолічний меридіональний міокардиальний стрес, зменшувати ознаки гіпертрофічного типу діастолічної дисфункції обох шлуночків серця.
Вперше виявлено, що терапія агоністом імідазолінових рецепторів моксонідином хворих з МС впродовж 2 місяців у дозі 0,4-0,6 мг на добу сприяє зменшенню ЧСС, оптимізує параметри діастолічного наповнення ЛШ та ПШ за рахунок збільшення пікової швидкості раннього потоку на мітральному клапані та нормалізації пікової швидкості потоку в фазу систоли правого передсердя на трикуспідальному клапані.
Вперше доведено, що двомісячна терапія хворих з МС моксонідином та лацидипіном призводить до покращення параметрів ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації.
Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження дозволили розробити диференційовані показання до призначення блокатора повільних кальцієвих каналів лацидипіна та агоніста імідазолінових рецепторів моксонідина хворим з АГ, яка перебігає на фоні МС.
Аналіз отриманих результатів свідчить про наявність і у хворих з АГ та МС, і у пацієнтів з АГ без МС ознак прихованої систолічної дисфункції ЛШ серця при нормальній величині ФВ ЛШ, яка проявляється зниженням пікової швидкості потоку в вихідному відділі ЛШ, що потребує моніторингу цього показника під час лікування таких пацієнтів.
Показана ефективність антигіпертензивної дії та метаболічна нейтральність блокатора кальцієвих каналів лацидипіна та агоніста імідазолінових рецепторів моксонідина при лікуванні хворих з МС.
Доведено, що перевагу блокатору повільних кальцієвих каналів лацидипіну (добова доза 4-6 мг) слід надавати хворим з АГ та МС, які мають ознаки прихованої систолічної дисфункції ЛШ та (або) ПШ, підвищене кінцево-діастолічне напруження стінки ЛШ, діастолічну дисфункцію ЛШ та ПШ серця за гіпертрофічним типом. Показаннями до призначення цього препарату хворим з МС можуть бути ознаки порушень як ендотелійзалежної, так і ендотелійнезалежної вазодилатації.
Продемонстровано, що агоніст імідазолінових рецепторів моксонідин у добовій дозі 0,4-0,6 мг показаний хворим з МС, які мають порушення параметрів трансмітрального, транстрикуспідального кровотоків та (або) ендотеліальної функції судин середнього калібру.
Результати проведених досліджень використовуються у навчальному процесі на кафедрах військової загальної практики - сімейної медицини та військової терапії Української військово-медичної академії. Рекомендації по застосуванню антигіпертензивних препаратів у хворих з АГ та МС впроваджені в роботу профільних відділень госпіталів Міністерства оборони та Державної прикордонної служби України.
Особистий внесок здобувача. Автор дисертації особисто розробив програму і методологію дослідження. Дисертант самостійно провів патентно-інформаційний пошук та проаналізував наукову літературу з обраної теми. Протягом 2000-2007 років підібрав пацієнтів згідно теми дисертації, провів їх клінічне та інструментальне обстеження, здійснив спостереження за ними впродовж 58-62 діб у відповідності з розробленою програмою. Автором самостійно проведено узагальнення та аналіз отриманих даних, їх статистичну обробку, написано всі розділи дисертації та підготовлено до друку всі наукові праці. Разом з науковим керівником сформулював основні положення та висновки роботи, запропонував практичні рекомендації.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи оприлюднені на Українській науково-практичній конференції „Профілактика і лікування артеріальної гіпертензії в Україні в рамках реалізації Національної Програми” (м.Київ, 15 квітня 2002 р.) та на підсумковій науково-практичній конференції лікарів Головного військового клінічного госпіталю (ГВКГ) МО України за 2006 р. „Сучасні досягнення клінічної медицини” (м.Київ, 20 грудня 2006 р.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 6 наукових праць, з яких 5 - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 1 тези наукової доповіді.
Обсяг і структура дисертації. Повний обсяг дисертації складає 194 сторінки. Робота має вступ, огляд літератури, 4 розділи власних досліджень, заключення, висновки, практичні рекомендації, список використаних джерел, який містить 314 найменувань (з них 140 кирилицею і 174 латиною) і додатків. Робота ілюстрована 15 таблицями і 9 рисунками. Основний текст дисертації викладено на 144 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Робота базується на результатах обстеження 97 хворих з АГ у віці від 45 до 79 р. (у середньому 61,9±0,8 р.), які знаходились на лікуванні в ГВКГ МО України у 2000-2007 р. Розподіл хворих на групи проводили залежно від наявності або відсутності МС. І групу склали 50 хворих з АГ, у яких МС був відсутнім, ІІ групу – 47 хворих, у яких АГ протікала на фоні МС. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб без серцево-судинних захворювань та МС. Групи були однорідні за статтю та віком.
Критеріями відбору хворих до ІІ групи були ознаки МС згідно Рекомендацій Української асоціації кардіологів (2004) на підставі наявності трьох або більше критеріїв Національного Інституту здоров'я США (2001).
Всі хворі, які були включені до дослідження (97 пацієнтів, 100% випадків), мали АГ ІІ стадії та рівень підвищення АТ І-ІІ ступеня. Підставою для встановлення ІІ стадії АГ, згідно наказу МОЗ України № 54 (2002) та Рекомендацій Української асоціації кардіологів (2004), була наявність ураження органів-мішеней. Групи хворих з МС та без такого не розрізнялись за частотами ураження органів-мішеней, рівнем АТ та функціональним класом ХСН (р між групами >0,05).
Методом випадкової вибірки пацієнтів з АГ та МС (ІІ групи) було розділено на дві підгрупи. Протягом двох місяців пацієнти ІІА підгрупи (n=25) одержували агоніст імідазолінових рецепторів моксонідин (фізіотенз, SolvayPharmaceuticals, Німеччина) в дозі 0,4-0,6 мг/добу (в середньому 0,52±0,02 мг/добу), пацієнти ІІБ підгрупи (n=22) – блокатор повільних кальцієвих каналів лацидипін (лаципіл, GlaxoSmithKline Pharmaceuticals, Великобританія) в добовій дозі 4-6 мг (в середньому 5,09±0,22 мг/добу). Дозу препаратів підбирали індивідуально залежно від ступеня зниження АТ. До дослідження увійшли пацієнти, у яких монотерапія цими препаратами дозволяла досягти цільового рівня АТ (130/80 мм рт ст. або нижче) або знизити систолічний АТ більше, ніж на 10 мм рт ст. Хворим, у яких не був досягнутий цільовий рівень АТ на фоні двомісячного лікування, після проведення дослідження проводили корекцію терапії з доданням антигіпертензивних препаратів інших груп.